Антологія літературного солдата

Книжка виникла з Інтернет-збірки п’єс «На часі» і сценічних читань «ДрамПост». Антологія показує війну з точки зору солдат і цивільних, волонтерів і біженців, на фронті і в окупації, під обстрілами і в еміграції, чоловіків і жінок, тварин, міфічних істот і навіть цілих міст. У структурі виникла своя внутрішня мета-драматургія — від особливої мистецької ініціації у війну, вивільнення від страхів до переживання її різних станів, зазирання у потойбіччя, роботи з пам’яттю і вірою в Перемогу.

«Неназвана війна» складається з 20 п’єс, об’єднаних у 6 розділів-тріад: «Напередодні», «Вторгнення», «Жіночі голоси», «Живі створіння», «Діалоги з Хароном», «Місто Марії» — з Прологом та Епілогом.

А обрамленням її стали статті упорядників Олега Миколайчука і Надії Мірошниченко про створення цієї книги та авторки концепції Олени Бондаревої про самі тексти.

Антологія поєднує різні реальності: документальну, містичну, віртуальну, міфологічну тощо. Всі твори книги драматургів із фаховим досвідом, які належать до різних стилів і поколінь від 20+ до 60+. Це Andy Iva, Ольга Анненко, Анна Багряна, Ігор Білиць, Алекс Боровенський, Олександр Вітер, Інна Гончарова (вірші Петра Миронова), Олег Драч, Ніна Захоженко, Артем Лебедєв, Олег Миколайчук, Олег Михайлов, Неда Неждана, Володимир Сердюк, Марина Смілянець, Світлана Спасиба, Дмитро Терновий, Катерина Чепура. Дизайн книги — від художниці-сценографині Ольги Новікової на основі світлин працівників-фронтовиків Центру Леся Курбаса Євгена Копйова, Олега Серебрякова і Володимира Данилевського, а також волонтера Олексія Орлова. Літературна редакторка книги — Наталя Блохіна.

Пропонуємо основне з виступів учасників презентації.

Неда Неждана, драматургиня:

«Для авторів книги війна розпочалася не 24 лютого 2022 року. Кажуть: «шістсот такий-то день десятирічної війни, яка триває століттями». Власне це й закладено у концепцію видання. Це вже наша третя книжка про війну і думаю, що не остання. А загалом з 2014 року ми видали 12 різноманітних антологій.

У нашій антології є різні форми, але найголовніше — це антологія «літературного солдата». У Пролозі показана війна очима актора і режисера, який потрапив на фронт. Далі представлені її різні етапи: час напередодні, саме вторгнення, окупація, вимушена еміграція очима не лише людей, а й тварин, квітів, цілих знищених міст. В Епілозі йдеться про оборону української землі у минулому. Приходимо до висновку, що навіть невідомо, коли почалася ця війна. Але у нас є шанс, що вона скінчиться, і ми нарешті переможемо.

У наших попередніх антологіях були і документальні п’єси, проте ми зрозуміли, що чистий «док» діє тільки на початкових етапах, по свіжих слідах. І дуже рідко переживає роки. У новій книзі є док+фентезі, док+історія, док+анімалістика. Різні форми п’єс, немає якогось єдиного стилю. Всіх авторів об’єднує те, що ми по один бік фронту.

Коли почалося вторгнення, то спершу виникло відчуття, що драматургія і театр непотрібні. Але невдовзі колеги з Польщі запропонували читати п’єси, щоб збирати кошти для поранених. Так зрозуміли, що навіть сидячи у підвалах ми, драматурги, маємо зброю. Спершу читали тексти, які виходили в попередніх антологіях, потім з’явилися нові. У Чернівцях спільно з Центром Івана Миколайчука ми почали робити проєкт ДрамПост, в рамках якого відбувалися читання актуальних п’єс, обговорення, експрес-форуми. Потім поширили цю ідею в інші міста і країни. Крім України сценічні читання відбувалися у Франції, Австралії, Польщі, США, Австрії, Великобританії, Румунії, Ірландії, Норвегії та інших країнах завдяки підтримці мережі Євродрама, проєктам «Світові читання сучасної української драми» Джона Фрідмана і «Україна. Війна. Тексти» від ProEnglish Theatre. Зрозуміли, що на таких заходах не лише збираються кошти, а ще це й інформаційна зброя. Через драматургію можна впливати на свідомість людей.

В антології представлена моя п’єса «Кицька на спогад про темінь». Вона була написана раніше і є історією окупованого Донбасу. Я поєднала в ній історію волонтерки Ірини Довгань з фантазією про порятунок трьох кошенят. П’єса була поставлена в Лондоні, в Фінбороу театрі, де мала значний успіх, гастролі до Німеччини і США, а ще увійшла в трійку фіналістів престижної театральної премії Оффай. Також вона йде в Херсонському театрі.

Друга п’єса — «Закрите небо», присвячена Маріуполю і Київщині, про жінок різного віку, які опинилися у дивнім підвалі. Їхні історії взяті з реальних хронік. Ця п’єса про те, як перетворюються з жертви в героя. Вона вже мала кілька сценічних версій в Україні, Австрії, Франції, Великобританії, Гонконгу.

Олег Миколайчук, драматург:

«Всі наші антології видавалися за рахунок спонсорів і грантів, певні кошти виділяла і Київська міська державна адміністрація. Зізнаюся, знаходити гроші було непросто, але ми працювали, вірили в успіх — і він приходив. Хоча при належному фінансуванні могли б зробити у два-три рази більше.

Пам’ятаю, як одного вечора зібралися втрьох я, Неда Неждана і Ярослав Верещак. Тоді у нас з’явився задум створення антологій. Першою була антологія біографічної драми про великих українців «Таїна буття». Наступна — «Майдан. До і після». Тут були п’єси про передчуття буремних подій історії, Революцію Гідності і про саму війну, яка почалася.

Згодом ми зрозуміли, що виникають нові події й проблеми, а драматурги не можуть не творити і не бути суголосними часу. Була підготовлена інша антологія «Лабіринт із криги та вогню». Вона вийшла завдяки вже покійному керівнику видавництва «Смолоскип» Йосипу Зінкевичу. Це був 2018 рік.

Після 24 лютого 2022 року з’явилося багато нових п’єс. Почали готувати наступну антологію, хоча грошей, звісно, не було. А допоміг нам коштами уродженець Івано-Франківщини Михайло Бойчук, який нині мешкає у Чикаго, де працює водієм. Крім цього він грає у Чиказькому народному театрі «Гомін». Михайло вже допомагав нам у виданні кількох книг.

Моя п’єса у новій збірці — «Позивні з того життя». Вона документальна. Я не був на війні, але там воював мій близький друг Віталій Краснюк, який, на жаль, загинув на Чернігівщині. Саме про нього ця п’єса. Віталій спочатку був на Майдані, потім пішов в АТО, практично весь час воював. Перший рік він трохи розповідав, а потім сказав: «Давай про війну будемо говорити після війни». Не склалося. Назву для цієї п’єси придумала упорядниця Олена Бондарева".

Катерина Чепура, режисерка:

«Для мене це новий досвід. Моє прізвище вперше записано в книжці. Я не драматург, я автор сценічних планів та ідей.

Коли я здобувала освіту, тоді вважалося, що українська драматургія не існує, або вона погана. А в нинішніх студентів просто очі розбігаються, дуже добре, що ви все це видаєте. Щоб видати цю антологію, була здійснена величезна робота.

Тема п’єси «Вона+Війна» Світлани Спасиби за моєю ідеєю — жінки на війні. Вона поєднує сучасне і минуле, писалася спеціально для конкретного театру і вже була поставлена. Ми йшли від зворотного — оцінювали свої можливості — і від цього йшов драматургічний матеріал. Тобто, п’єса дописувалася у процесі репетицій. Якщо її візьме до постановки інший театр, то це вже буде зовсім інша історія".

Ольга Новікова, дизайнерка:

«Ця книжка є продовженням Арт-тижня „Лютий лютий 2014−2023“, який відбувався у лютому в Центрі Курбаса. У рамках цього проєкту тоді відкрилася виставка „Ми обираємо Березіль“ — світлин наших співробітників, які зараз захищають Україну. У новому виданні використала фотографії з неї. Це була дуже цікава робота. Хочеться, аби ці п’єси були не лише для читачів, а й для глядачів, щоб їх грали в театрах».

Анна Багряна, драматургиня:

«Свою п’єсу «Принц і жінка» написала п’ять чи шість років тому. Хотіла показати долю жінки на різних етапах її життя. Спочатку це дівчина, яка мріє про принца на білому коні. Вона зустрічає чоловіка. Показані їхні стосунки протягом тривалого часу. Потім жінка починає скаржитися, що вже немає вогню в їхніх стосунках. Чоловік іде на війну, і вона залишається сама. У неї лишається маленька надія, як у тих жінок, чиї чоловіки зникли безвісті.

Коли писала цю п’єсу, то ще не думала, що вона стосуватиметься такої великої кількості жінок, як сьогодні. Раніше вона була не на часі. Сподіваюся, що врешті тепер вона буде поставлена".

Олександр Вітер, драматург:

«П'єса «Смак сонця» почала виникати у перші дні повномасштабного вторгнення. Стояло питання, чи варто писати, коли ракети летять над головою. І як писати про війну — просто наслідувати телевізор, Інтернет, передавати те, що є в реальному житті? Мабуть це вже нецікаво.

Почав писати цей твір як п’єсу про війну очима тварин, які не розуміють, що відбувається, але теж переживають. Вже у квітні вона була поставлена в Дрогобичі, мала великий успіх. А перша читка взагалі відбулася в Стамбулі. У Чернігові її поставили у приміщенні кінотеатру, знищеного російською ракетою.

Цю п’єсу почали активно ставити дитячі театри. Спосіб бачення війни очима тварин виявився для дітей найбільш оптимальним. У Центрі Курбаса цю виставу презентував театр «кАРТопля». Діти, які були в залі, сміялися і плакали. Це було щиро. Напевно для цього й існує театр".

А драматург Володимир Сердюк зізнався, що за три місяці написав аж чотири п’єси. Вже півтора роки на фронті його брат, воював і племінник, який був поранений. Володимир пише ці твори, аби їх морально підтримати.

Також присутні на презентації мали можливість переглянути по відео уривки зі згаданих п’єс, які були поставлені в українських та зарубіжних театрах. Актор та режисер Andy Iva виконав уривок зі своє п’єси «Боятися немає сенсу». А студенти Інституту сценічного та музичного мистецтва Київського міжнародного університету здійснили акторську читку творів Неди Нежданої, Олега Миколайчука та Анни Багряної.

Вже через два дні у Центрі Курбаса відбулося авторське сценічне читання останньої п’єси книги «Багнет» Алекса Боровенського про минулі покоління захисників нашої землі та зустріч із Інною Гончаровою, авторкою п’єси «Трубач» про героїчну оборону Азовсталі та наших полонених воїнів. У фіналі Арт-фесту «Неназвана війна» показали виставу за п’єсою Неди Нежданої «Оtvetka@ua», присвячену Василю Сліпаку, Герою України, славетному оперному співаку з позивним Міф, у виконанні актриси Анастасії Лесів. Режисер Ілля Ткаченко, театр «Чайка» Київського міжнародного університету.