Нові пригоди Кота у чоботях

Десь на задвірках казкового палацу, вільної від біганини хвилини збираються миші, аби вкотре послухати старого Кота, який вже давно на пенсії, і зовсім їм не страшний. Навпаки! Миші люблять ці котові оповідки про пригоди його юності. Бо Кіт — такий гарний актор! Коли він щось розповідає, то аж ніби молодіє на очах, переміщаючись в часі років на… дцять назад. Цього разу Кіт вирішив їм розказати з чого, власне, все почалося…

Проєкт, який три роки тому започаткував художній керівник опери Анатолій Солов’яненко, мав достатньо довгий шлях до сцени: раптово пішов у засвіти автор музики, відомий театральний композитор Юрій Шевченко, потім постановку на деякий час призупинила війна…

Відновивши роботу, театр не відмовився від планів на казкову котячу історію навіть в умовах воєнного стану. І ось нарешті!

— Кота у чоботях" я придумав сам, вибрав з казки те, що має увійти в оперу, розклав все по подіях і дійових особах, — розповідає Анатолій Солов’яненко (автор та керівник проєкту). — Разом із Миколою Бровченком та Юрієм Шевченком ми довго працювали над цим твором. Наближаючись до постановки, я вирішив, що буде правильно залишитися керівником проєкту, але для того, щоб були різні почерки та бачення, ми запросимо Оксану Тараненко.

— З Юрієм Шевченком я мала щастя бути знайомою і товаришувати багато років, — продовжує режисерка-постановниця Оксана Тараненко. — Була знайома з його творчістю і першою оперою «Король Дроздобород», яку втілили на сцені Київської опери (Київського академічного театру опери і балету для дітей та юнацтва) Дмитро Тодорюк і Сергій Голубничий. Вже давно знала, що цей проєкт створюється на замовлення Національної опери України. Було дуже рада, коли Анатолій Солов’яненко запропонував мені поставити «Кота у чоботях». Це добра пам'ять про Юрія Шевченка, який був надзвичайно світлою і талановитою людиною.

Моя співпраця з Національною оперою України розпочалася у 2016 році, коли запросили поставити оперу «Джанні Скіккі» Дж. Пуччіні. У цьому театрі найкращі оперні солісти в Україні, працювалося з ними дуже цікаво. Я переважно ставлю комедії, це також була комедія. Здається, що тоді все гарно вийшло. Вистава і зараз в репертуарі театру, завжди користується попитом.

Цього разу крім солістів познайомилася з хором Національної опери України (хормейстер-постановник Олександр Тарасенко). Працювали творчо і натхненно.

«Кіт у чоботях» — постановка більш масштабна. Хор майже у кожній сцені. Так було прописано у самому творі. У мене були прекрасні співпостановники диригентка Алла Кульбаба та головна художниця театру Марія Левитська. Відразу відчула, що ми однодумці, по-схожому бачимо майбутнє цієї постановки. Розуміємо, в якому стресі сьогодні знаходяться українці, дуже хотіли створити справжнє свято для найменших наших громадян.

Можна сказати, що це вистава для сімейного перегляду. Тут дорослі знайдуть для себе деякі цікаві речі, але, звісно, найголовніший наш глядач — це діти. Робили оперу дуже яскраву, легку, з багатьма змінами, багатьма цікавими подіями, з легким гумором і танцями. Здається вийшло непогано.

Серед виконавців головних ролей народні артисти України, лавреати Шевченківської премії Анжеліна Швачка та Сергій Магера, які завзято працювали над образами Кота та Людожера. А поруч з ними дебютанти, серед яких виконавець ролі Муркіса в одному зі складів Олександр Нікіфоров, який буквально місяць тому вступив до трупи Національної опери України. Атмосфера була дуже невимушена, всі підтримували одне одного починаючи з перших репетицій.

Знаходили багато деталей, пов’язаних з костюмами, перуками, мізансценами. Хореограф-постановник Віктор Іщук розробляв манеру ходи, всіх рухів і жестів персонажів. У комедії, дитячій виставі вони мають бути перебільшеними, дещо гротесковими.

Спеціально шукали образ Кота. Його виконують жінки — мецо-сопрано Ірина Петрова, Тетяна Пімінова та Анжеліна Швачка, про яку ми вже згадували. Жінкам складно грати чоловічі ролі і нам треба було попрацювати, щоб це була не кішка, а саме кіт. Шукали художні риси і я думаю, що знайшли.

Окремо хочу відзначити співпрацю з Марією Левитською. Зізнаюся, я не працювала над розробкою концепції вистави. Коли починала роботу, то вже були готові майже всі костюми і декорації. Мені треба було вписатися в її задум і задум Анатолія Солов’яненка. Дуже приємно, що Марія Левитська з розумінням відгукнулася на всі мої пропозиції. Ми робили якісь речі, які мають бути присутні в казці. Скажімо Людожер, який перетворюється спочатку на лева, а потім на мишу. Тому костюми лева і миші зроблені особливим чином. Також особливим чином зроблений костюм Кота, у нього мушкетерські чоботи і незвичайний капелюх. До того ж ми намагалися відтворити французьку атмосферу епохи Людовика ХІV, манери і танці того часу. Ролі багатьох персонажів виконують артисти хору. Зробили для них трішки збільшені руки та ноги, аби вони виглядали по-казковому.

Як режисерка я намагалася зробити так, аби всі елементи вистави як музичні, так і сценічні, художні, артистичні були пов’язані між собою. Щоб був певний баланс, а мої режисерські вигадки завжди пов’язані з вигадками композитора або художника.

Чи можна казати наскільки я задоволена постановкою? Вважаю, що ми зробили максимум, хоча, як режисерка бачу, що ще можна покращувати.

Місце моєї постійною роботи — Одеська національна опера. Маємо в цьому театрі багато задумів, багато цікавих назв. Намагаємося працювати і радувати глядача. А головне наше прагнення, звісно ж, Перемога України!

-У дитинстві мама та бабуся читали мені казки, серед них був і «Кіт і чоботях», — згадує лавреатка Шевченківської премії, народна артистка України Анжеліна Швачка. — А ще пригадую однойменний мультфільм. Захоплювалося образом винахідливого кота, який врятував і себе, і господаря. Люблю всі казки, які закінчуються хепі-ендом.

Коли Анатолій Солов’яненко десь років чотири тому запропонував мені цю роль, я спочатку була дещо здивована. Чому саме Кота? Вдячна Анатолію Анатолійовичу, що зробив все для того, аби втілити задум композитора Юрія Шевченка.

Це третя моя казка в Національній опері України. Першою була опера «Попелюшка». Там також щасливий фінал, все закінчується весіллям моєї героїні. Друга — «Казка про царя Салтана», однак у нас зараз російський репертуар не йде. А «Кіт у чоботях» — хороша альтернатива. Як на мене, вистава вийшла просто феєрична.

Зізнаюся, за тридцять років роботи в театрі це мабуть найскладніша вистава, яку я зіграла і заспівала по мізансценах. Весь час щось змінювалося, весь час переписувалися слова. Доводилося кілька разів переучувати текст. Це не просто, але робота того варта. Я у повному захваті і глядач, думаю, також.

Музика Юрія Шевченка доступна, у ній чітко прослуховуються українські мотиви. На виставу можуть приходити як діти, так і дорослі. Всім буде цікаво. На прем’єрі була моя донька, вона у захваті, весь час наспівує мотиви з опери. Тому, що вони западають в душу і серце.

Пригадую, як вперше прийшла до Юрія Шевченка в гості. Ми попрацювали години три, насміялися. Я співала і за Людожера, і за Кота, і за Принцесу. У мене були побажання, композитор дещо переробив. Збиралися зустрітися ще раз, але почався ковід, потім війна, а в березні минулого року Юрій Валентинович помер. Дуже шкода, що Маестро Шевченко не почув виконання своєї опери. Впевнена, що йому сподобалася б і режисура, і як ми з Іриною Петровою виконали партію Кота, як майстерно та натхненно провела виставу наша чудова Маестро Алла Кульбаба.

Це непроста роль, непростий образ. Особливість саме в тому, що це кіт, а не кішка. Коли намагалася робити пластику, режисерка мені говорила: «Анжеліно, ти не кішка, а кіт і в тебе мають бути котячі повадки». (Сміється). Для мене не вперше грати чоловічу роль. Я мецо-сопрано, багато співала чоловічих партій — Керубіно («Весілля Фігаро»), Зібеля («Фауст»), Музиканта («Манон Леско»). А от в партію тваринки вживаюся вперше. Актриса має перевтілюватися у будь-які образи і не лише жіночі.

Це наша друга спільна робота з режисеркою Оксаною Тараненко. В опері «Джанні Скікі» я грала стару жінку. Оксана талановита, вона піаністка і дуже обізнана. А це надзвичайно важливо. Людина знає музичну грамоту, може наспівати або награти партію. З нею було комфортно працювати, Оксана — це людина-феєрія.

Це вже буде друга моя улюблена партія на букву «К», а згодом може стати і візитівкою, як Кармен… Коли сьогодні приходжу до театру мене зустрічають артисти балету, хору, оркестру і кажуть: «Наш улюблений котик «мур-мур-мяу». Зізнаюся, це дуже приємно… (Усміхається).

— Дитяче — не означає просто, — переконана диригентка-постановниця Алла Кульбаба. — Ось, наприклад, непросте завдання адаптувати звучання саме до оперних умов, де солісти співають без мікрофонів, а потужних духових інструментів у партитурі чимало. Дуже важливо віднайти баланс, не втративши нюанси і кольори. А їх тут надзвичайна кількість!

У «Коті» чудова музика — зрозуміла, дотепна, дуже виразна. В ній багато рідного українського мелосу, а деякі мелодії запам’ятовуються з першого разу, як справжні хіти. Композитор досхочу «погрався» з жанрами, є й деякі інші композиторські витівки, які оцінять і діти, і дорослі…

— Спершу я ознайомився з лібрето, — завершує розмову хореограф-постановник Віктор Іщук. — Багато спілкувався з режисеркою Оксаною Тараненко. Вона ділилася своїм баченням вистави, як вона її хотіла робити, які прийоми використовувати, які ідеї втілювати в життя. У нас був творчий тандем.

Я переконаний, що балет і танці, це теж спосіб вираження ідей та думок. Тільки не прямим текстом, словами, а пластикою. Балетний танець в оперних виставах розширює саму постановку, саму подачу інформації і виступає дуже важливим елементом.

У багатьох оперних виставах є балетні номери. Крім того, що у виставі «Кіт у чоботях» присутній балетний танець, режисерка попросила мене придумати образ Людожера — тобто, як він повинен рухатися і його жести, так само образи Короля, Принцеси, Кота, всіх інших персонажів. У кожного з них своя особлива пластика. Дуже цікаво коли ти відповідаєш не лише за балет, а ще й за образи сольних виконавців.

Для мене найголовніша оцінка роботи — це реакція публіки. На мій погляд — їй сподобалося. А я поки що весь у процесі роботи над балетом «Мадам Боварі». Прем’єра запланована на 1−2 грудня у Національній опері України. Запрошую!

Фото надані театром.

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».