Перевтілення від Івано-Франківських акторів

Івано-Франківський «Новий театр» на новій сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки представив свою виставу «Гамлет і Джульєтта» за п’єсою Кокі Мітані «Академія сміху».

Перевтілення від Івано-Франківських акторів

Події відбуваються в Японії 1940 року. Драматург Хадзімі Цубакі йде до суворого та консервативного цензора Мацуо Сакісакі, щоб отримати дозвіл на постановку нової комедійної п’єси «Ромео і Джульєтта». Цензор, якого призначено на цю посаду нещодавно, ніколи у своєму житті не сміявся, тож не розуміє, навіщо Японії у важкий воєнний час потрібен сміх.

— У перші місяці війни я займався волонтерством, проводив онлайн-репетиції у Київському академічному драматичному театрі на Подолі, — пригадав режисер-постановник вистави Ігор Матіїв. — Але хотілося ще щось робити. Я мусив повноцінно займатися своєю професією, казати своє слово, показувати своє ставлення, хай навіть чужим текстом.

Раніше знав актора Івано-Франківського «Нового театру» Володимира Тафійчука. Прийшов до цього театру, познайомився з його директором Тарасом Бенюком. Запропонував кілька варіантів п’єс, дали прочитати акторам, вибрали для роботи саме цю. Особисто я познайомився з твором за два чи три роки перед тим, як почав над ним працювати. Власне мене зацікавила сама тема. Чи потрібні під час війни комедії і взагалі театр, треба чи не треба щось ставити? Які зараз мають бути наративи, про що говорити? Мені здається, що саме ця історія дає відповіді на такі непрості питання.

Репетиції розпочали у квітні 2022 року, а вже у червні випустили виставу. Вперше працював з цими акторами. Не можу сказати, що були якісь проблеми. Звісно, ми дискутували, щось доводили одне одному, але розійшлися мирно. Головне, що всім над було дійсно цікаво працювати над текстом. Нам подобалася ця історія, та ідея, той конфлікт, які закладені автором.

Тарас і Володимир дуже класні актори. Мені дуже подобається як вони підходять до своїх ролей, роботи загалом. Актори теж пропонують, теж фантазують, йдуть на експерименти. Про них можна сказати — креативні, творчі, талановиті.

Хоча п’єса й досить відома, але я не бачив жодної постановки за цим твором. Ніколи не дивлюся інші вистави, поки сам не поставлю. Зараз працюю над «Венерою в хутрі». Це буде незалежний проєкт, прем’єра запланована на березень. Знаю, що є фільм Паланського, але я його не буду дивитися, принаймні поки не випущу виставу…

Я розумів, що театр небагатий і грошей на постановку, звісно ж, немає. Але все-одно шукав образ вистави. Якщо дивитися на декорацію згори, то це знак заборони — червоне коло і білий прямокутник. Однак, під час репетицій зрозумів, що білий стіл непрактичний, бо актори постійно ходять по ньому. Вирішили замінити його чорним. Загалом японська нація мінімалістична у своїй культурі, саме це хотів відобразити у художньому рішенні.

Зізнаюся, мені більше подобається працювати з професійними художниками. Між нами відбувається діалог і художник може запропонувати щось цікаве. А в цьому випадку довелося бути художником самому.

За моїм режисерським задумом актори повинні грати виставу у колі, а глядачі сидять навколо них. Всі мізансцени вибудували так, щоб з кожної точки глядачеві весь час було видно хоча б одного актора. Під час показу у столичному театрі ми не могли зробити коло, бо хотіли аби виставу могли побачити якомога більше глядачів. Актори ризикнули зіграти у тих самих мізансценах, але трішки на інший формат. А якщо грати в такому форматі, то виставу треба дещо підкорегувати. Думаю, що треба буде з’їздити в Івано-Франківськ і трішки технічно переробити виставу саме для гастрольних показів.

Костюмами ми хотіли показати щось незвичайне, японське. Приміром, костюмом Цензора підкреслили, що це абсолютний традиціоналіст, вірний слуга імператора. Костюми — це наша фантазія, аби підкреслити хід думок.

За півтора роки, що минули після прем’єри, вистава змінилася. Актори дещо додали від себе. Щось мені подобається, щось не дуже. Але загалом у них вийшов класний тандем. Треба мати сили, аби двогодинну виставу зіграти удвох. Хлопці в чудовій акторській формі. Головне, щоб актори цю виставу часто грали, аби вона і далі набирала. Ще є над чим працювати. Допоки не всі жарти спрацьовують. Але це залежить і від публіки. Кожного разу інші жарти можуть працювати. Ми хочемо, аби під час перегляду цієї вистави публіка і відпочила, і замислилася. Думаю, що нам це вдається.

Мене запрошують ще попрацювати у цьому театрі. Чому б і ні, але дещо пізніше. Наразі у Київському академічному драматичному театрі на Подолі працюю над сучасною українською п’єсою «Молочайник» Оксани Гриценко. Сподіваюся до весни випустити нову виставу.

А ось що розповіли самі актори.

Тарас Бенюк, очільник Івано-Франківського «Нового театру», виконавець ролі Драматурга:

«Коли створювався наш театр, то спершу хотіли назвати його Молодий, але молодість пора скороминуща, врешті вирішили зупинитися на назві Новий. Ми муніципальний театр Івано-Франківська, який я заснував зі своїм курсом, що набирав в Інституті мистецтв цього міста.

Це вже наш восьмий театральний сезон. За цей час створили вісімнадцять вистав. Наш театр — це психологічний театр. Форма звичайно може бути різною, але обов’язково мають бути жива людина, живі емоції, конкретна дія. Персонажі у нас досягають своєї мети і завдань, до яких йшли. Ми побували на гастролях у Луцьку, Ужгороді, Чернівцях. У Слов’янську виступали перед українськими воїнами, а тепер гастролюємо у столиці.

Раніше я працював у Національному академічному драматичному театрі імені Лесі Українки. Вдячний керівництву цього театру і, зокрема, очільнику Кирилу Кашлікову, за можливість виступити на їхній новій сцені. Крім «Гамлета і Джульєтти» показали виставу «Бубновий ельф», за п’єсою, написаною спеціально для нашого театру Володимиром Єшелєвим. Це прозаїк, драматург, кіносценарист, який у нашому театрі працює завідувачем літературно-драматичною частиною.

Виставу «Гамлет і Джульєтта» поставили у минулому році. Ініціатором постановки був режисер Ігор Матіїв. Робота у такій виставі — це для мене щось нове. Спочатку думали, що я гратиму Цензора, а Володимир Тафійчук -Драматурга, але режисер вирішив зробити навпаки.

Добре, що саме так склалося. Це сам те, що мені підходить і що мені хочеться грати. Звісно, ми не можемо переступити через себе в силу свого досвіду, світогляду, того, що ми відчуваємо, привносимо в характер персонажу. Але повинно бути перевтілення. На сцені маєш бути не ти, а твій персонаж. Звичайно, що все це відбувається через тебе, однак важливо зрозуміти логіку персонажу, чого він хоче, як хоче, настільки це йому потрібно.

З виконавцем ролі Цензора Володимиром Тафійчуком ми однокурсники. Спершу він працював в Івано-Франківському музично-драматичному театрі імені Івана Франка, звідки перейшов до нашого театру. Це мій друг по життю, і по сцені. Завжди комфортно грати з ним разом…

Нині Володимир Єшелєв дописує нову п’єсу. Чекаємо і будемо ставити. Це добре, що у нас є свій драматург, щастя мати у театрі таку людину. Мабуть такого більш немає ніде в українських театрах".

Володимир Тафійчук, виконавець ролі Цензора:

«Гамлет і Джульєтта» — наша перша спільна робота з режисером Ігорем Матіївим. З ним дуже легко було працювати, він давав нам можливість пошуку. Звісно, спершу ми разом розбирали п’єсу, але згодом вибудовували на сценічному майданчику наші взаємостосунки так, як самі того хочемо. Сподобався сам матеріал. Він надзвичайно цікавий, кожен раз закохуєшся в нього, водночас бачиш, куди треба рухатися далі.

Як і кожен герой, між персонаж повинен бути виправданий актором. Його вчинки, дії, все його життя потрібно перекласти на себе, повірити у запропоновані обставини. Як це виходить, робити висновок глядачеві.

Звичайно, робота на новій, незнайомій сцені це завжди велика відповідальність, нові хвилювання. Ще будемо аналізувати свої виступи у столиці. Але вже зараз можу сказати, що дуже приємно, як тепло нас зустрів київський глядач".