Сергій Параджанов: «Не існує дива — існує лише любов»
З книжки моєї бабусі Мері Абашидзе «Цей світ не ідеальний»: «…він був гуманістом. Життя завмерло в цьому чарівному світі, наче зачароване. Параджанов — це світ який себе не захищає, не доводить, не розповідає. Він просто існує, не метушиться, не пояснює власної потреби. Він не шукає опори в моралі, соціальній нерівності».
«В 1984 р. він поставив на «Грузія-фільм» «Легенду про Сурамську фортецю» в основу якого лягла народна грузинська легенда.
В 1988 р. — «Ашик — Керіб» — фільм, знятий за мотивами однойменної поеми Лермонтова. Це остання закінчена картина Параджанова. Картина отримала багато призів: приз Європейської Кіноакадемії «Фелікс-88», призи Кіноакадемії «Ніка» в 1989 ріці у номінаціях: найкращий ігровий фільм, найкращі режисери — С. Параджанов та Д. Абашидзе, найкращий оператор — А. Явурян, найкращий художник по костюмах — С.Параджанов.
<…>
А. Тарковський захоплювався фільмами Параджанова, писав і розповідав про них та самого режисера. Племінник Параджанова Георгій якось розповів як Серго якось сказав Тарковському: «Тобі треба відсидіти хоча б роки два в тюрмі. Без цього ти не зможеш стати великим російським режисером».
«Табір покалічив тіло. Параджанов захворів на діабет і став харкати кров'ю, але не зламався дух, не споганилася його душа.
<…>
Він приходив до нас на вулицю Бесікі дуже часто, коли жив в Тбілісі. Грав в нарди з Георгієм (брат Мері, відомий перекладач, був запрошений на «співбесіду» до тбіліського КДБ і не повернувся. У 1989 р. навіть тіло не було віддано для поховання.) і розмовляли… про карикатурні обличчя, які показували на «голубих екранах», засушені трави і якісні радянські газети з яких виходить дуже гарне пап'є-маше, про кольори, особливо колір гранату, бо, як відомо, це колір Грузії. Він вихвалявся «дитячими» скарбами: дивацьким одягом, сувенірами, головами пластикових пупсів, старими купюрами, циферблатами годинників і повітряними термометрами в дерев'яних або позолочених різьблених рамах, які придбав на «Дезертирському» ринку. І якщо бачив у нас щось йому цікаве, починав випрошувати, як мала дитина цукерку. Взагалі, все, чого торкались його руки, треба вставити в раму, бо все це витвори мистецтва."
<…>
«Дільничний став приходити до нас все частіше, просто приходив і оглядав нашу квартиру. Одного разу тикнув пальцем у фото Серго, яке стояло в рамочці, зробленою самим Серго, і спитав «Це той, який незрозумілі фільми знімає. Баламут з вулиці Месхі? — Ні, відповідаю з посмішкою, це Хемінгуей! — Не знаю такого, але зніміть, — строго сказав дільничний, — ви ж радянські люди…».
«Сергій хотів емігрувати. Він мріяв про Персію. Саме про Персію! Ми казали йому, що такої країни не існує, на що той дивувався: «А як же перські кішки та перські килими?»
16 липня 2010 року на Єреванському кінофестивалі «Золотий абрикос» було представлено фотоальбом «Сергій Параджанов. Хроніка діалогу» грузинського фотохудожника вірменського походження Юрія Мечитова. У фотоальбомі представлено 2096 знімків, які охоплюють 12 років життя режисера Сергія Параджанова. Це була видатна подія. Багато людей дізнались про життя і творчість великого Параджанова.
Рік 2024. Параджанову-100. На Генеральній асамблеї ЮНЕСКО в Парижі було прийнято рішення включити ювілей видатного кінорежисера ХХ століття Сергія Параджанова до свого календаря пам'ятних дат на 2024 рік… Сьогодні йому не потрібна реабілітація — він давно реабілітував себе своїм життям, і творчістю…
А в музеї-майстерні Івана Кавалерідзе, який очолює легендарна людина Олександр Юнін, проходить щорічний арт-проєкт «ПараJанов» до дня народження видатного режисера і художника. До речі, достеменно відомо, що С. Параджанов подарував І. Кавалерідзе свою фотографію з написом: «Великомученику від мученика». Їх об’єднувало не лише схожість творчих шляхів, але той факт, що їх обох вважали «бунтівниками мистецтва».
Цього року у виставкових залах представлені картини, фото, колажі українських художників. Також можна побачити бюст Параджанова невідомого вірменського скульптора, серветку на якій Серго зробив замальовку.
Автори представлених робіт справді ніби створили свої колажні композиції зі «скарбів» позичених у великого митця… Прекрасні, колоритні роботи. Колажі навіть містичні, які не втрачають актуальності й у наш час. Життя це боротьба, вона триває перманентно.
«Якщо художник вміє і не боїться бути самим собою — він створює храм» — казав Параджанов. Оберігаймо митців — вони знають про людей те, що гарантує їм спасіння і нові народження, адже вони творять Храм на віки.
