Нерозгадана таємниця Монро

Перед глядачем постає зворушлива трагікомедія на межі з абсурдом. Це прониклива історія про Ікону втраченого часу, Мерлін Монро і не тільки. Ще про Офелію. Природно може виникнути питання, а до чого тут Офелія? Про це можна дізнатися наприкінці вистави. «Монро. І чому Офелія?» це історія про час, зраду, дружбу, кохання, про втрачене і знайдене, про ніжність та насильство. Постає ще одне питання, де поставити кому в реченні: «Піти не можна залишитися».

— Наш театр почав працювати під час епідемії коронавірусу. 24 лютого 2022 року мали святкувати першу річницю театру, але цього дня почалося широкомасштабне вторгнення, — згадує режисерка-постановниця Ольга Меньшова. — Вже на початку війни вирішили, що попри все будемо далі продовжувати працювати. Театр «Антреприза» один з перших у Києві відновив свою роботу.

У нашому репертуарі шість вистав. Під час війни переважно граємо комедії. Людям потрібно давати хоча б невеликий відпочинок, аби вони постійно не гортали новини, а могли просто прийти і посміятися. Весь цей час з аншлагами йде комедія «Стоп. Жінки» і казка для дорослих «Як баба стала Ягою» — мемуари жінки про її стосунки з чоловіками. Основною в наших виставах є жіноча тема.

У виставі «Монро. І чому Офелія?» намагалися показати настільки швидкоплинний час. Досить часто ми його нерозумно витрачаємо і не розуміємо основних цінностей. А головна цінність — це саме час, це наше життя. Сьогодні це питання набуває особливої актуальності.

Кур’єр говорить Монро на початку вистави: «Ти чуєш, тихо цокає годинник. У вічність відправляючі життя. Ми помічаємо недовговічність, коли життя пливе у небуття». Будемо й надалі працювати на постановкою, аби переконливіше втілити цю думку.

П’єсу Ольги Анненко «Поцілунок Монро» вперше представили на фестивалі «Амплуа». Над її постановкою спершу почала працювати інша режисерка, але не скалося. І тоді Ольга запропонували поставити виставу за цією п’єсою мені. Спочатку у нас був інший склад акторів. А коли почалася широкомасштабна війна, то вона не була затребувана (як я вже згадувала, глядач переважно йшов на комедії). І тепер нарешті прийшов час до неї повернутися.

Анну Коваленко на роль Монро рекомендував Микола Музика, який раніше займався у Будинку актора звуком і світлом. Перед цим він неодноразово бачив її у виставах Театру української традиції «Дзеркало». Це прекрасна професійна акторка. За образом, віком і внутрішнім станом душі вона дуже підходить на цю роль. Анна надзвичайно тонко відчула, що потрібно зробити, аби переконливо втілити цей образ на сцені.

Кур’єр, роль якого я виконую, за задумкою автора це Офелія. У неї неприкаяна душа. Вона не пішла в інший світ, а залишилася кур’єром між двома світами.

Ці дві жінки (Монро і Кур’єр) зустрілися на перехресті життєвого шляху. Ні одна, ні інша так і не змогли реалізувати свої мрії та плани. Це перехрещення часу, перехрещення доль. У Мерлін Кур’єр знайшла таку саму самотню душу, як і вона. І тексті є про це вражаючі слова: «Всі бачать в Монро тільки славу і гроші. І ніхто жодного разу не зазирнув в її душу».

Перед тим, як почати працювати над виставою, я дуже багато прочитала і про Офелію, і про Монро. Цікавий факт — щодня Мерлін доводилося наносити макіяж не менш ніж по чотири-п'ять годин. І після цього вона повинна була виходити до глядачів веселою, саме такою, якою її звикли бачити. А що в неї було в середині? Дев’ять абортів і купа романів, що не склалися. До того ж за червоним щоденником Монро реально полювали прибиральниця, психоаналітик і навіть її друг. Чому? Тому, що наступного дня Мерлін мала давати прес-конференцію. Вона хотіла відкрити таємницю цього щоденника. Це була б велика пляма на президенті Америки.

Навколо неї не було близьких друзів, а лише підставні особи. Вони лише вдавали, що бажають їй добра, насправді ж це було не так. І єдина, в кому вона знайшла споріднену душу, це Кур’єр, яка прийшла забрати Монро на той світ. Це дві історичні особистості, які могли б ще багато чого досягти, багато встигнути, але померли у молодому віці. Спершу роль Кур’єра грала інша артистка, але скалося так, що довелося її замінити. Зізнаюся, що дуже непросто грати у своїх виставах. Але просто не було іншого виходу.

Роль Пітера у нас цього разу виконував Сергій Борденюк. Його персонаж колишній актор, друг Монро. Чи були в них інтимні стосунки? Ми цю тему не підіймаємо. Він одружується з сестрою президента Кенеді і вже стає по життю не особистістю, а придатком. Він боягуз і не зміг відмовитися передати Монро смертельну дозу.

Надскладна роль психоаналітика Гринсена, яку грає Сергій Кирса. Він умисне давав Монро наркотичні ліки, аби нею було легше керувати. Часто проводив з нею гіпнотичні сеанси. За нашою версію Гринсен знав, що наступного дня Мерлін не стане, що її вб’ють, на дадуть виступити на прес-конференції. Ми вирішили, що він міг її зґвалтувати під час гіпнозу. Тому, що насправді цей психоаналітик постійно ґвалтував її морально. Сама героїня говорить про те, що її ґвалтували з дитинства. Насильство над Монро було постійно, хай моральне, але насильство (чоловіки, глядачі, обов’язки).

Цікава деталь декорації — годинник без стрілок. Час закінчився, час зупинився. Між сценами йде секундна стрілка, але від сцени до сцени вона рухається все швидше.

Так хто переміг Мерлін чи Кенеді? Так, у житті переміг Кенеді, він її усунув. Але Монро після своєї смерті зійшла на п’єдестал історії. Вона до цих пір живе в душах людей, їй вклоняються. То хто ж насправді переміг? На жаль переміг час.

У нашому театрі є як професійні актори, так і ті, що закінчили театральні школи. Як я вже згадала вище, всього у нас шість вистав. Сьогодні граємо три з них. Є багато цікавих задумок. Зараз пишу нову п’єсу. Потім за нею хочу поставити дитячу виставу, в яку закладу глибокий зміст.

— Я працюю в театрі «Дзеркало» і коли мала канікули і з’явився вільний час прийняла пропозицію взяти участь у виставі іншого театру і почала працювати над роллю Монро, — продовжує розмову акторка Анна Коваленко.

Образ Монро для мене дуже близький. Колись тато на замовлення мені зшив такий самий костюм як у неї. Це одна з улюблених актрис й до сьогодні. Образ надзвичайно цікавий. Винаходити велосипед мені не довелося.

Про Мерлін дуже багато матеріалу. Спершу передивилася документальний фільм «Блондинка». Не буде приховувати, не зайшов. Він важкий і відкриває лише одну її сторону — психологічну. Потім дивилася фільми та ролики за участю Монро, розбирала її пластику. Все до дрібниць і деталей є в інтернеті. При бажанні немає проблеми зануритися в цей образ.

Поки не взялася за цю роботу, то навіть не могла уявити, якою трагічною була доля Мерлін Монро. Це було для мене справжнім відкриттям. Уявляла її легковажною красунею, яка збирали по життю вершки, мала все, що хотіла. Як виявилося все було набагато глибше і трагічніше. А красива маска — це лише захист.

Моїм завданням було не зіграти інфальтивну блондинку-красуню, а передати душу людини, яка пережила багато трагедій, яка мала з самого дитинства величезну рану. Зробити це було дуже складно.

Переважно у нас були онлайн-репетиції, а «живих» репетицій дуже мало. З декораціями мали лише дві такі репетиції. Ситуація була до певної міри стресовою, вважаю, що ми впоралися з цим випробуванням.

Хоча маю значний досвід, багато зіграних ролей, але ця далася досить непросто. Доводиться багато імпровізувати. Зокрема, імпровізацією стала моя гра на роялі, деякі речі з сукнею. Багато чого народилося під час першого показу вистави. Мала максимально концентруватися. Переважно рухалися в тому ключі, в якому я бачила цю роль. В цілому залишилася задоволеною цією роботою, хоча, звісно, й надалі працюватиму над образом Монро.

Скоро у театрі «Дзеркало» випустимо виставу «Поділ-2», що стане продовженням вистави «У Києві на Подолі, або гдє ві сохнітє бельо». Буде багато сюрпризів, про які глядачі дізнаються на прем’єрі. Хочемо показати «Поділ-2» вже у цьому театральному сезоні.

Фото з соціальних мереж.