Влада штучного інтелекту

— Штучний інтелект на сьогодні наймодніша тема і дивно було б про нього не написати п’єсу, — розповів Дмитро Корчинський. - Тим більше я розумію, що штучним інтелектом скоро будуть писати всі п’єси. Хотів вскочити в останній вагон. Тобто написати одну з останніх п’єс, нестворених штучним інтелектом. Цей інтелект скоро керувати всіма нами. Про це вистава, у цьому наша трагедія. І щось змінити ми вже не можемо.

У театрі «Культ» вже зробили кілька постановок за моїми п’єсами. Тут можна впливати на процес їхнього створення. Хоча цей й бурлескна комедія, але твір досить складний. Потрібно було багато чого пояснювати акторам. А якби виставу ставили в іншому театрі, то пояснювати доводилося б і режисерові.

П’єсу як завжди писав пером на папері, ніякої електроніки. Ця робота зайняла у мене приблизно місяць. Сам репетиційний процес тривав значно більше часу. Бо це, як я вже сказав, досить непростий матеріал. Виставу дивитися легко, але щоб ця легкість з’явилася потрібно було провести дуже багато репетицій, досить прискіпливо вдаватися у нюанси постановки.

Було так багато прогонів, що я зараз бачу тільки недоліки вистави. Хоча в цілому, як на мене, вдалося чогось досягти. Це вже вивіренний продукт.

Зараз пишу віршовану п’єсу про княгиню Ольгу. Це одна з архетипних постатей української історії. Там є один епізод, не буду зараз говорити який, що дуже подібний до тієї ситуації, яку ми переживаємо зараз.

— Це вже наша п’ята спільна робота з Дмитром Корчинським, — зазначив керівник проєкту Назар Борушок. — Він пише дуже влучно і актуально у конкретний час. Мені здається, що він створює саме ту зброю, яку я як актор можу використовувати на культурному фронті. Нашим спільним бажанням з Дмитром було разом ставити цю виставу. Ставили її так, як бачили у конкретний момент.

Сама тема штучного інтелекту на сьогодні дуже хітова історія. Я спілкувався з багатьма сценаристами, режисерами. Вони жалілися, що штучний інтелект перетягує на себе великий пласт роботи. Він вже пише сценарії, знімає відеоролики. Рано чи пізно замінить режисерів, сценаристів і, навіть, акторів.

Хотілося донести до людей, що живий актор на сцені чи в кіно, живий сценарій, режисура — справжні. Бо штучний інтелект це все ж таки програма, гра, яка все бачить по-своєму і керується якимись запрограмованими алгоритмами дій.

Сценарій, що штучний інтелект керуватиме людьми цілком можливий. Звісно не хотілося б. Але, як показує практика, вже є проєкти зінтегровані штучним інтелектом. З іншого боку, такі самі проєкти могли б робити звичайна людина.

Звісно, штучний інтелект у цьому плані економніший. Не потрібно витрачати додаткові кошти на режисуру, написання сценаріїв і т. д. Запустив підписку на місяць і матимеш двісті різних сценаріїв. Зрозуміло, що цей інтелект недосконалий. Але він удосконалюється з неймовірною швидкістю і чим далі люди на жаль будуть все частіше до нього звертатися.

Зізнаюся, я сам звернувся до штучного інтелекту, мені було цікаво як він працює. Приміром даю завдання: «Напишіть невеличку казку про село Клубівці, де я народився». Лише одна хвилина і вже казка була надрукована. Якщо люди віддадуть перевагу штучному інтелекту, то цілком можливо, що він керуватиме людством…

Виставу ставили протягом п’яти місяців. Звісно, хотілося б швидше. По-перше — це пов’язано з занятістю акторів. А по-друге — ми самі вчилися якихось нюансів режисури. У процесі роботи постійно радилися з акторами. І вони приносили свої пропозиції, якісь ми приймали, якісь — відкидали. Це була колективна робота, колективна режисура. Заради реклами на афіші написали, що режисер вистави штучний інтелект. Хоча, звісно, до нього не зверталися.

Максим Зерко у нас виконавець головної ролі — самого Штучного інтелекту. Це мій товариш. Нас єднає довгий спільний театральний шлях. Ми навчалися в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Працювали у проєктах за творами Корчинського, це були фільм і вистава «Посттравматична рапсодія» та вистава «Колаборант».

З Романом Магрицьким також навчалися в одному університеті, хоча й на різних курсах. Він теж грає у виставі «Колаборант». Актори професійно підготовлені, швидко вивчили текст. Це певною мірою полегшило сам процес постановки.

Катерина Шведенко, яка зіграла роль потерпілої, не має вищої театральної освіти. Вже у попередній своїй роботі у виставі «Колаборант» показала, що розуміє ази акторської майстерності. Серйозно поставилася і до нової роботи.

Валерій Феліпенко — випускник майстерні Миколи Рушковського Театрального університету. Разом з ним ми працювали у виставі «ВОП» (взводно-опорний пункт). Людина добре знаю свою справу і в нас під час репетицій не виникали ніяких проблем.

Сам як актор не беру участі у виставі. Я зняв документальний фільм про Дмитра Коцюбайла (позивний «Да Вінчі»). У мене зараз дуже щільний графік щодо показу стрічки по Україні. Тому я себе перестрахував з самого початку, аби не підводити команду і щоб вони не підлаштовувалися під мене. А вистава щоб жила, має показуватися один-два рази на місяць.

Як я вже згадував, ми цю виставу створювали разом з Дмитром Корчинським. Змогли порозумітися. Він прислуховувався до мене, а я — до нього. Мої завданням було реалізувати його задум на сцені.

Костюми героїв — це наша імпровізаційна історія. Ми все придумували по ходу роботи над п’єсою. Спочатку у нас не було бачення якихось костюмів, сценографії. Ми робили чітку на сцені, актори приносили свої ідеї. Все це як конструктор вимальовувалося в історію. Потім зробили прогін. Подивилися, що з чим не клеїться, де що треба змінити. І таким чином редагували п’єсу по ходу прогонів. Тобто, коли ланцюжок був складений, нашим завданням було, аби він став логічним.

Я задоволений роботою акторів, самою постановкою. Дуже переживали як відреагує зал. Вистава людям сподобалася і для нас це дуже важливо. Звісно, ми будемо удосконалювати виставу. Як і кожну постановку її треба відіграти 5−6 разів. Тоді з’являться якісь нові ідеї та імпровізаційні моменти. Все йде за планом. Думаю, що вистава розвиватиметься у геометричній прогресії.

Можливо Дмитро Корчинський вже пише нову п’єсу для нашого театру, але я поки що про це нічого не знаю.

Фото надані театром.

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».