Львівський батярський детектив

— Ідея створити цю виставу належить нашій режисерці Тетяні Авраменко, — розповідає директор-художній керівник театру «Берегиня» Ільїна Генсіцька. — Після прем’єри «Енеїди», яка відбулася у грудні 2022 року, ми спілкувалися з Тетяною щодо того, щоб було ще цікавим для нашого театру, який ми могли б використати музичний матеріал. Згадали про чудовий гурт Віктора Морозова з його прекрасними піснями. Подумали, що було б цікаво поставити на нашій сцені детектив, в якому б ми використали ці пісні. До, речі, детективів у «Берегині» ми до цього не ставили.

Десь через місяць Тетяна телефонує з ідеєю об’єднати всі наші думки з приводу музичного матеріалу з текстом «Нічного репортера» Юрія Винничука, де головним героєм виступає Марко Крилович.

Вона сама взялася за інсценування, написала текст для театру. Прочитала всього Винничука для того, щоб обрати саме цю трилогію. Створила цю історію саме під наших акторів, вже розуміючи, хто яку роль буде грати.

Тетяна зв’язалася з паном Юрієм. Він дав добро і навіть рекламував нашу виставу на своїй сторінці у Фейсбуці. Чекаємо, що приїде на один з найближчих показів «Нічного репортера».

Зв’язалися ми і з Віктором Морозовим. Зараз він мешкає за межами України, а у вересні минулого року відвідав книжковий ярмарок, що відбувався у торговельно-розважальному центрі «Почайна». Там ми і познайомилися. Далі Тетяна Авраменко продовжувала з ним спілкуватися і отримала дозвіл на використання його пісень у нашій виставі.

Як художній керівник театру я беру участь в обговоренні творчого вирішення вистави, акторського складу, виборі самого матеріалу, запрошених акторів та режисерів до постановок. Далі покладаюся на команду, яка працює над виставою, намагаюся давати свободу для творчості.

У «Нічному репортері» використали незвичний матеріал для нашого театру. У постановці задіяна велика кількість людей. Думаю, що вистава має прожити певний час, для того, щоб максимально адаптуватися для нашого колективу. Щоб цей «новий репертуарний одяг» став для нас рідним, комфортним. У виставі некласична побудова часу. Вона не лінійна, а зі спогадами, постійними змінами місця дії. Присутні кілька світів — інфернальний і реальний. Дія відбувається то на вулиці, то в казино чи кабаре. І для того, щоб у цьому адаптуватися, актором потрібен певний період. Але вже зараз можу сказати, що це крок вперед, адже нічого схожого у нас до цього не було.

Сподіваємося, що до кінця сезону у нас відбудеться ще одна прем’єра. Це буде постановка за творами Шолом Алейхема. Намагаємося розширювати наші творчі уподобання, аби залучати якомога більше людей до «Берегині».

Вже пробували працювати на сцені культурного кластеру «Краків». Хотілося б спробувати свої сили і десь ближче до центру Києва, на локаціях поблизу метрополітену.

— Ідеєю керівництва нашого театру було створити виставу на основі міського батярського фольклору Львова, — продовжує режисерка-постановниця Тетяна Авраменко. — Мені запропонували пошукати матеріал.

Переглянула багато книжок, де згадується Львів 30−40-х років минулого століття. Врешті звернула увагу саме на твори Юрія Винничука. Далі вже була моя ініціатива створення вистави, беручі за основу книжки цього письменника.

Глибше познайомилася з його творчістю. Мене дуже зацікавила біографія автора, його непоборність. Власне потім ставила виставу про перемогу особистості над імперіями. І життєвий шлях пана Юрія є таким прикладом. Попри тиск держави ця людина продовжувала творити українську культуру, творила нові жанри в українській літературі. І ця непоборність мене дуже вразила.

Також вразила його любов до Львова. Як він вивчав батярську культуру, мову, побут, батярський спосіб життя. Все це виявилося для мене дуже близьким і глибоким. Аби краще зрозуміти автора, треба більше перечитати його творів. Книга за книгою я поринула у світ романів Винничука, які абсолютно не схожі один на одного.

Написала пану Юрію листа, в якому розписала свої думки. Отримала схвальну відповідь. Зізнаюся, дуже боялася, що він мені відмовить. Тому, що вже настільки захопилася цим матеріалом, так багато перечитала. Вже малювала конкретні задуми щодо створення інсценізації і майбутньої вистави. Розуміла, що це може виявитися нікому не потрібним, якщо автор буде проти. Врешті подолала свій страх на шляху до мрії. І, слава Богу, автор підтримав мою шалену ідею.

В основу вистави лягла історія нічного репортера Марка Криловича, про якого пан Юрій написав серію книг. Але я роблю багато відступів і до інших творів. Десь великими репліками, десь коротенькими цитатами.

Вперше робила таку масштабну інсценізацію. Ця історія починається в книзі «Вілла Деккера» і завершується в наступній частині «Аґент Лилик». Плюс багато посилань на першу книгу, яка називається «Нічний репортер». Це була складна робота, можна сказати детективна. Багато чого треба було вишукувати, винаходити, підбирати. Водночас ця робота була дуже захоплюючою. З великим задоволенням займалася цим інсценування. Зараз вже відчуваю, як мені цього не вистачає.

Дуже хотілося зробити щось відмінне від того, що ми робили раніше. Повинні подивитися, в якому напрямку маємо рухатися, в яких формаціях можна ще відкривати український фольклор. Приміром у програмі «Животоки» брали глибинну автентику. А цього разу спробували передати фольклор міста з його мовою та традиціями. Автентична музика вплітається в акторські композиції. Це був абсолютно новий досвід.

У будь-якій складній ситуації тягне повернутися до штампу, до того, що вже робив. Пройтися тієї стежкою, якою вже ходив. Намагалися боротися з такими бажаннями, адже головне не скоритися і не піти за цим імпульсом.

Було покладено багато не лише моїх сил, а й наших акторів, музикантів. Довго працювали над аранжуванням, винайденням формули для створення абсолютно нового звучання знайомих глядачу композицій. Мали на меті відтворити колорит того часу і при цьому наблизити матеріал до сучасного глядача. Прагнули витримати одну музичну лінію. Почали зустрічатися з оркестром ще до нового року. Спершу такі зустрічі були приблизно один раз на тиждень, аби познайомитися з цим музичним матеріалом. Принагідно хотіла б подякувати керівнику оркестру Юрію Мілевському за допомогу у створенні вистави.

Головну роль — Марка Криловича грає наш актор Валентин Великород. Глядач запам’ятав його за роллю писаря Пістряка у «Конотопській відьмі». То була комедійна роль. А до втілення на сцені нового образу був довгий і складний шлях. Валентин прокидався і засинав зі своїм персонажем, своїм образом. Він подорожував до Львова. Ходив екскурсіями, вивчав передмістя, саме місто. Вивчав культуру, побут, кухню.

За його персонажем закріплена основна сюжетна лінія. Глядач поринає в історію Львова того часу разом з ним. І потім разом з Марком проходить цей шлях від персонажа до героя. В творчому доробку Великорода це, напевне, найскладніша і найцікавіша роль. Він приходив до театру рано вранці, а йшов звідти пізно ввечері. Він вчився танцювати, битися, бути різним у ставленні до різних жінок. Для нього це був неймовірний досвід.

Ще один виразний персонаж і актор наш конферансьє, який стає гідом. Його роль виконує Олексій Черняк. На нього лягла місія вести театральну лінію вистави. Олексій також шалено готувався. Перечитав багато творів Винничука, аби краще зрозуміти звідки все це береться. Його персонаж найбільше передає репліки й цитати з різних творів автора. Він намагається подавати цього персонажа так, аби не сходити на акторські штампи, а розвивати себе в різних напрямках. Думаю, що Олексій з цим гідно впорався.

У виставі задіяна вся трупа театру. Ми працювали великою командою, великою родиною. Значущий внесок кожного актора. Кожному потрібно було дещо змінитися і зробити кілька кроків у новому напрямку.

З нами працювала художниця Ірина Горшкова. Запросила її до співтворчості розуміючи, що пані Ірина може дати новий подих для нашого театру. Я бачила її попередні роботи, її надзвичайні костюми. А для стилістики кабаре костюми є дуже важливою складовою. Вважаю, що це було вірне рішення. Художниця змогла подивитися на сцену і на наших акторів абсолютно під новим кутом.

У пластиці продовжили співпрацювати зі Світланою Дядюн. Деякі моменти давалися їй легко, а інколи мені більше доводилося пояснювати свій задум. Стилістика вистави теж була відмінною від того, що ми мали раніше. Я дуже вдячна пані Світлані, і рада, що в неї вийшла ця робота.

Один з наших акторів наступного дня після прем’єри вирушив на навчання на полігон. Тепер нам треба буде шукати йому заміну. Крім цього планую трішечки скоротити хронометраж. Також є деякі елементи, які хотілося б зробити кращими. Вже розумію як треба працювати з таким матеріалом, бачу деталі, які можу зробити виразнішими.

Було б дуже цікаво подивитися як наша вистава заграла б на львівських сценах. Зізнаюся, що у Львові я хотіла потрапити на щось подібне, але чомусь не змогла. Можливо просто не поталанило. Зараз подивилася б на це місто іншими очима. Майже кожен з нас хоча б раз був у Львові, але не розглядав його з позицій міського фольклору. А я сьогодні вже знаю про Львів трохи більше, ніж звичайний турист.

Зараз завершую роботу над постановкою вистави «Украдене щастя» у Київському академічному театрі ляльок «Замок на горі». Прем’єра запланована на 31 травня та 1 червня. Це експериментальний матеріал. Робимо виставу для дорослої авдиторії на малій сцені, камерний формат. Гратимуть троє акторів з цього театру і запрошений актор Дмитро Лінартович.

Фото надані театром.

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».