«Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями»

Перед початком вистави генеральний директор-художній керівник Театру Франка Євген Нищук згадав, про гастролі на фестивалях «Мельпомена Таврії». Ці фестивалі утверджували дух сили, незламності, стійкості, віри в те, що ми є українці. А нині Театр Франка як загальнодержавна сцена має стати майданчиком для всіх колег, які не мають даху над головою. Директор-художній керівник Миколаївського художнього театру Артем Свистун зазначив, що цей театр не припиняв своєї роботи від початку повномасштабної війни, передав вітання від миколаївців. А директор-художній керівник Херсонського театру імені Миколи Куліша Олександр Книга наголосив, що ці гастролі дали можливість акторам знову відчути енергію великого театру…

«Катерина» — це відома всім поема Тараса Шевченка в інсценізації Сергія Павлюка. Історія про українку, яка попри застереження закохалась у москаля. Москаль вирушив у похід, пообіцяв повернутися, та, як і варто було очікувати від східного сусіда, не стримав свого слова. І поки він грабував, ґвалтував та вбивав, Катерина народила сина й стала чужинкою в рідному селі та батьківській хаті… Це історія кохання, очікування, зневаги, вигнання, поневіряння, розчарування та смерті… Колоритні українські звичаї й обряди, ставлення до жінки-покритки, недоля дитини, яка не має батьків. У виставі розкривається зневага росіян до українців крізь віки: з часів Кобзаря та до нашого часу.

— Вже давно хотів поставити вистави за поемами Тараса Шевченка «Гайдамаки», «Сон» та «Великий льох», але допоки такої можливості не було, зізнався заслужений діяч мистецтв України Сергій Павлюк. — А на початку року директор-художній керівник Миколаївського академічного художнього театру Артем Свистун запропонував поставити в цьому театрі виставу за поемою Шевченка «Катерина», до ювілею Кобзаря.

Ідея сподобалася. Звернення до творчості Тараса Григоровича — це завжди виклик. До цього мав практику роботи з творами Ліни Костенко. Її поеми дають можливість режисерові розвивати свою фантазію. З Шевченком, як мені здається, це теж вдалося.

До цього мені були ближчими вже згадані поеми Шевченка «Гайдамаки» та «Великий льох». А в проблематику сім’ї раніше глибоко не проникав. Але коли почав роботу над новою виставою, то провів аналогію з тим, що відбувається зараз і усвідомив, що москалі у той час теж були окупантами. І біда дівчини полягає не і тому, що вона просто порушила соціальні норми, знищила сімейні традиції. Коли це ще роблять зі своїми, то це ще можна пробачити, а якщо з ворогом, то ніколи. Недаремно Шевченко пише: «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями». На жаль те саме відбувається в Україні й зараз, схожі ситуації є в моїх знайомих. Вийшла дуже актуальна тема.

Спочатку думав, що на сцені буде вишневий сад. Потім з художницею Оленою Рикусовою вирішили, що краще, якщо це буде завалений млин, який є на картині Тараса Шевченка «Катерина». Також вирішили, що чоловік у капелюсі з цієї картини, який стругає ложку, міг бути батьком Катерини. Цей костюм увійшов у виставу. Також з картини взяли костюми Катерини та москаля.

Запросили хормейстерку Наталію Боярську з Рівного та режисера з пластики Дмитра Леку з Івано-Франківська. Почали працювати над виставою.

Роль Батька грає заслужений артист України Сергій Михайловський, Матері — Ольга Бойцова, обоє з Херсона. Виконавець ролі москаля з об’єктивних причин не зміг взяти участь у гастрольній виставі, тому на цю роль запросили заслуженого артистка України Руслана Вишневецького, теж херсонця. Всі інші актори з Миколаєва.

Почалися репетиції. Я швидко зробив скорочення тексту, залишив найважливішу драматичну частину. Вийшли на все через пластику. Вирішив перенести Катерину до нашого часу. Йти через Голодомор, ґвалтування України, йти через роки до того, що москалі роблять сьогодні. Як на мене — глядачам сподобалося.

Не випадково обрав жанр пластичної драми. Адже поетику легше передати через пластику, через етюди, красиві картинки. А люди, якщо захочуть, то перечитають текст Шевченка. Принаймні я б хотів, аби після перегляду вистави у них під рукою була книжечка «Кобзаря» і вони її періодично перечитували.

Ольга Сторожук грає у моїй попередній виставі «Котигорошко проти вікінгів» дівчину головного героя Зоряну. Вона не професійна акторка, але хороша вокалістка. Вирішив її взяти на роль Катерини. Дуже важливо, коли є головний герой, тоді можна працювати далі. По факту в нас не одна, а п’ять Катерин. Те, що сталося з героїнею на жаль не поодинокий випадок, а мало не правило.

У виставі три оповісники. Вони є і в Шевченка. На них лежить певне смислове навантаження. Ці лірники також є у «Великому льосі».

Важливим у виставі є момент, коли Батько з коренем вириває вишневе дерево. Зі свого досвіду скажу, що став херсонцем, коли купив невеликий шмат землі. За два роки до повномасштабної війни п’ять моїх дітей посадили там дерева. Син посадив яблуню, а дочки — грушу, черешню та вишню. Так з’явився наш сад…

Коли Катерина виростає, вона з Батьком садить дерево. Дерево росте. Його поливають. Цей образ — дерево Катерини. І коли вона зраджує родину, дерево свого роду, батько викорчовує це дерево і викидає Катерину зі своєї землі. Як на мене — потужний образ.

Вважаю, що київські гастролі пройшли непогано. Звичайно хотілося краще, вище, швидше. Але, судячи з реакції залу, людям сподобалося. А значить залишився задоволеним і я.

У Миколаївському національному академічному українському театрі драми та музичної комедії роблю комедію «Сеньйор з вищого світу». А в Полтаві вже 5 жовтня відбудеться прем’єра моєї вистави «Король Лір» за Шекспіром.

Дуже хотів би продовжити роботу над творами Шевченка. Насамперед маю на увазі вже згадані «Великий льох» і «Сон». А «Гайдамаки» мабуть допоки не на часі. Бо це мала б бути масштабна вистава, яку зараз фінансово важко здійснити.

Ще на другому курсі познайомився з повістю Григорія Квітки-Основ'яненка «Маруся». Мені запав цей твір. Написав інсценізацію, але так і не переконав жоден театр взятися за цю постановку. Хоча й дуже цього хотів.

Фото Едуарда Межула.