Брат за брата

Як зазначила авторка, вона написала цей твір разом зі своїми молодшими синами. А поштовхом до створення п’єси стала лабораторія Національної спілки театральних діячів України. За її слова це вистава не для самих маленьких, а для наймолодших підлітків. Переважно вона пише для дорослого глядача, а такі п’єси як «Місто за шпалерами» дуже відрізняються психологією сприйняття, темами, мовою і ще цілою низкою факторів. Також у неї є кілька тестів для підлітків. А про саму виставу ми попросили розповісти режисера-постановника Гліба Тюпіна.

— Це моя четверта вистава, — зізнався Гліб. — Починав у Миколаївському театрі ляльок, де здійснив дві постановки. За п’ять днів до початку повномасштабної війни тут відбулася прем’єра вистави «Цирк братика кролика» за казками американського письменника дядечка Римуса. А друга була «Гуси-лебеді» за п’єсою київської акторки-лялькарки Ніни Гусарової, що була написана за мотивами української народної казки. Свою дипломну виставу «Каракулі Каракуля» за п’єсою київської драматургині Лани Ра поставив вже на сцені Київського академічного театру ляльок на лівому березі Дніпра. Це була перша постановка п’єси в Україні.

Ще коли навчався на третьому курсі університету побував на читці п’єси «Місто за шпалерами». Вона мені здалася дуже цікавою. Драматургиня Наталка Блок добре відома своїми дорослими виставами у «Дикому театрі». А тепер зробила дитячу п’єсу. Зв’язався з нею, запропонував взяти цю п’єсу до роботи. Вона зараз за кордоном, тому зміг з нею поспілкуватися лише за допомогою електронної пошти. Вона дозволила постановку і ми взялися до роботи.

У п’єсі підіймається тема братських стосунків. Ця тема досить рідко звучить у драматургії. У мене самого є брати і було важливо провести цю лінію, коли один брат допомагає іншому впоратися з проблемою. Коли вступив на посаду режисера-постановника театру, то це була друга вистава яку хотів поставити після «Каракуль Каракуля».

Художниця-постановниця Катерина Секрет. Вона в один час зі мною прийшла до театру на посаду художника-бутафора. Також інколи їй доручають робити сценографію вистав. Обговорили з нею якою це має бути постановка. Мені прийшла в голову ідея лабораторії, у п’єсі цього немає. Мишеня Тихон у нас науковець, він придумує машину, аби врятувати свою маму.

Спочатку читали п’єсу. Потім наші цехи виготовили декорації, зробили ляльок. Почався репетиційний процес. У драматичному театрі актор шукає як у ньому резонансує роль, а в нашому театрі актор дивиться на обличчя ляльки і уявляє як би спілкувалася ця маленька істота. Він шукає мову цієї маски, як вона рухається. І вже від цього формується його роль. Загалом лялькар дуже прив’язаний до ляльки, вона не може жити окремо від актора.

Моєю ідею також було використати комп’ютерну графіку. Було важливо показати процес формування думок Тихона. Саме так він бачить цей світ — графіками, лініями, формулами. А музику для вистави спеціальна написав завідувач музичної частини Київського академічного театру на Подолі Тимур Полянський.

На цю виставу у нас два склади виконавців. Серед них — майстри сцени, які стяли біля витоків цього театру Вікторія Загородня та Оксана Горбатенко. Також є молоді актори, які нещодавно прийшли до театру і ми відразу задіяли їх у цій роботі. Це Євген Сіматов (Таргасик-Юрасик) та Ілля Самошост у ролі Льоші

Процес від створення декорацій до прем’єри тривав приблизно три місяці. (Паралельно режисер Руслан Неупокоєв ставив «Івасика телесика»). Активні репетиції тривали приблизно місяць. Прем’єра відбулася на початку червня.

Як я вже згадував, це лише моя четверта вистава і вже бачу в ній багато шкільних помилок. Але не з тих режисерів, які переробляють свої вистави. Хочу, щоб вона була такою, якою її відчував під час підготовки. Це був цінний досвід. Відчуваю, що наступну виставу зможу зробити краще.

У нашому театрі і надалі планується переважно дитячий матеріал. А серед моїх особистих планів постановка відомої світової класики — казки «Вінні Пух».