У вінок Льву Венедиктову

Лев Венедиктов (6 жовтня 1924 — 10 грудня 2017) — один з найвидатніших представників сучасної української культури — Герой України, народний артист України, лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, комодор ордену «Зірка Солідарності» Італійської Республіки, член-кореспондент Національної академії мистецтв України, нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеню та Князя Ярослава Мудрого V, ІV та III ступенів, Почесний громадянин міста Києва, диригент, педагог, колишній директор і головний хормейстер Національної опери України.

Він народився в сім’ї, де панувала музика, якій він присвятив все своє довге продуктивне творче життя: упродовж 70 років викладав у консерваторії, 13 — у військовому ансамблі, 60 років — з 1954 по 2014 — у Національній опері України. Здається, не було таких теренів, де б не розкрився творчий потенціал Льва Венедиктова. Але передусім його ім’я назавжди асоціюватиметься з хором Національної опери України, який під керівництвом Льва Венедиктова сформувався у яскравий творчий колектив, знаний далеко за межами України. Європейська музична критика визнала його одним з кращих оперних хорів світу, про що засвідчують рецензії на гастролі київської опери у Франції, Німеччині, Швейцарії, Голландії та інших країнах.

Хор театру під орудою Л. Венедиктова неодноразово брав участь як окрема творча одиниця у престижних міжнародних фестивалях, презентуючи твори кантатно-ораторіального жанру. У 1993 році оперна трупа і хор брали участь у 55-му Міжнародному музичному фестивалі у Стразбурзі (Франція), представивши Реквієм Дж. Верді, Українські церковні твори, а капела. Велику вокально-симфонічну програму було представлено на 43-му музичному фестивалі у Сантадері (Іспанія) у 1994 році. 1995 в столиці Австрії відбувався Дунайський фестиваль, на якому були виконані цілі хорові програми з духовних творів українських композиторів М. Лисенка, М. Леонтовича, Д. Бортнянського, М. Березовського, К. Стеценка, О. Кошиця, Г. Майбороди, Б. Лятошинського. У 1996-му на Міжнародному оперному фестивалі «Друзі опери» у м. Корунья в Іспанії оперна трупа та хор театру репрезентували зокрема «Реквієм» Дж. Верді. На «Бразильському Моцартеумі» у 1999 році солісти, хор та оркестр театру показали велику концертну програму з оперних фрагментів, а також виконали 9 симфонію Л. Ван Бетховена. 2009-го в Зальцбургу в рамках Пасхального фестивалю хор театру виконав твори кантатно-ораторіального жанру.

Хори, втілені Л. Венедиктовим в операх «Тарас Бульба» М. Лисенка, «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Мойсей» М. Скорика, «Євгеній Онєгін», «Аїда», «Набукко», «Травіата», «Бал-маскарад», «Реквієм» Дж. Верді, «Турандот» Дж. Пуччіні, «Кармен» Ж. Бізе, «Джоконда» А. Понкіеллі, «Фауст» Ш. Гуно та багатьох інших виставах, вирізнялися не тільки довершеністю звуковедення, але й монументальністю, динамічністю, глибиною проникнення в авторський задум композитора.

Під керівництвом Льва Венедиктова створено низку акапельних хорових програм, зокрема, української духовної музики ХVIII-ХХ ст. А. Веделя, М. Березовського, Д. Бортнянського, М. Лисенка, К. Стеценка. У виконанні колективу під потужною рукою Маестро звучали такі визначні твори світової музичної класики як «Три духовні п’єси» Дж. Верді, «Хустина» Л. Ревуцького, «Київські фрески» І. Карабиця. Лев Венедиктов як хормейстер брав участь у постановках оперних театрів Ніцци, Загреба, Варшави.

Лев Венедиктов незримо для глядача був присутній на кожній оперній виставі театру впродовж шести десятиліть, був душею і совістю величезного колективу, знаковою особистістю Національної опери України й усього українського культурного простору.

Прем’єру опери «Трубадур» театр невипадково присвячує ювілею Маестро Венедиктова. Виконавський еталон втілення хорових сцен опер саме Джузеппе Верді формувався у Льва Венедиктова завдяки осягненню особливостей засобів музичної виражальності — темпоритму, штрихів, динамічного нюансування, що відіграють важливе значення у відтворенні «життєвості» вердієвських персонажів, втіленні психологічної правдивості драматичних колізій. Вагому роль у цьому мав його досвід роботи асистентом диригента Веніаміна Тольби при постановці опери «Трубадур» у 1964 році. Л. Венедиктов мав змогу професійно осягнути всі етапи репетиційно-постановочної роботи: від перших співанок солістів до формування цілісного музично-сценічного виконавського ансамблю та закріпити набутий досвід власною багаторічною диригентською практикою. Для постановки опери «Трубадур» В. Тольбу, який на той час вже не працював у театрі, було запрошено спеціально. Після прем’єри диригент передав керування оперою Льву Венедиктову та Олегу Рябову. Окрім «Трубадура» Лев Венедиктов диригував такими операми як «Бал-маскарад» Верді, «Пікова дама» Чайковського, як диригент-постановник виступив у таких операх як «Манон» Ж. Массне (1967), «Фра-Дияволо» Д. Обера (1968). Від 1973 року, коли Л. Венедиктова було призначено головним хормейстером театру, він зосереджується на хормейстерській роботі. Безумовно, багаторічний досвід диригування виставами не міг не відбитися на піднесенні якості звучання хору в усіх подальших виставах, над яким працював Маестро і як постановник, і як добрий професійний наставник для наступних поколінь хормейстерів театру, які по суті були його учнями, а почувалися рівноправними колегами.

Відомий диригент, народний артист України, професор Веніамін Тольба так написав про Венедиктова: «Лев Миколайович, безперечно, один із кращих хормейстерів в Україні. Як із власного досвіду, так і зі слів найстаріших хористів можу говорити з впевненістю, що Лев Миколайович належить до четвірки найвидатніших хормейстерів, які працювали в оперних театрах Києва та Харкова — Шток, Кавалліні, Тараканов і Венедиктов… Висока загальна і музична культура, чудове знання вокалу і майстерність хорового диригування, бездоганний смак, тонкий слух і глибоке проникнення в стиль і зміст виконуваних музичних творів сприяли тому, що керований ним хор Київського оперного театру помітно зріс у своїй майстерності, а підготовлені ним вистави досягли концертної довершеності…»

Пропонуємо увазі читачі основне з виступів учасників брифінгу:

Петро Якович Чуприна — генеральний директор-художній керівник Національної опери України, народний артист України, дійсний член, академік-секретар відділення музичного мистецтва Національної академії мистецтв України:

«Лев Миколайович має велике визнання, розкрився в різних іпостасях. Його добре знають у музичному мистецтві. Для нас це надзвичайно дорогий митець. Народився він у мистецькій родині. Це зумовило його подальший життєвий та творчий шлях. Закінчив музичну школу, училище. А вступ до консерваторії співпав з початком війни…

Мені з ним пощастило познайомитися у 1972 році. Був вражений магнетизмом цієї особистості. Це був майстер надзвичайно високого рівня, безперечний авторитет. Водночас був демократичним, не страждав надмірними амбіціями. З ним було приємно спілкуватися, він любив анекдоти. Разом з ним виїздили на гастролі до Німеччини, Швейцарії, Австрії та інших країн.

Працював викладачем у консерваторії. 120 його вихованців зараз працюють в Україні та за кордоном. Здійснив постановку найвідоміших опер, які йшли на сцені нашого театру. Це Верді, Пучіні, інші європейські композитори. Водночас працював над творами українських композиторів. Це «Наталка Полтавка», «Запорожець за Дунаєм», «Мойсей», «Ярослав Мудрий».

Лев Миколайович завжди буде поруч з нами у цьому театрі!"

Анатолій Анатолійович Солов’яненко — художній керівник опери Національної опери України, народний артист України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка:

«Мав щастя особисто знати Льва Миколайовича. Знав його як людину і як митця та навіть як рибалку. Він був дуже цікавою особистістю у спілкуванні, навіть грали з ним у доміно.

Працювали разом у кількох виставах. Незважаючи на велику вікову різницю мені було з ним легко на репетиціях. Він був професіоналом найвищого рівня".

Степурко Віктор Іванович — лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка, професор, в.о. голови Правління Київської організації Національної спілки композиторів України. Заслужений діяч мистецтв України. Випускник класу Льва Венедиктова.

«Лев Миколайович вчив любити музику. Це була людина наповнена ідеями. А ще він мав величезний досвід, розповідав про видатних диригентів, з яким співпрацював.

Перше, що зробив Лем Миколайович — сформував мій апарат. Я дуже любив дивитися як він щось показував. Він не просто розповідав, а змальовував ситуацію, всім своїм єством творив музику. Це були незабутні враження.

Зізнаюся, що були в мене й проблеми у стосунках з Львом Миколайовичем. Суть їх полягає в тому, що я перевівся на композиторський факультет і не повідомив про це його. Після цього довго просив, аби він залишив мене у своєму класі. Нарешті це сталося.

Його захоплення класичною романтичною музикою впливало на наші стосунки. Тому що він, я так думаю, не сприймав авангард, модерн. А я як молода людина цим захоплювався. Написав кантату на вірші Івана Драча, мріяв, що її диригуватиме Лев Миколайович. Прослухавши кантату він здивовано на мене подивився і сказав: «О, а ти класик». Після цього студенти почали називати мене класиком. Він не очікував, що моя музика може бути романтичною, а не жорстко авангардною. Очевидно кантату треба було допрацювати. І Лев Миколайович це відчув.

Світла пам'ять видатному професору і прекрасній людині".

Кречко Наталія Михайлівна — доцент, керівник академічного хору студентів «ANIMA». Заслужена артистка України. Випускниця класу Льва Венедиктова.

«У класі по диригуванню він виховував у нас не тільки технічну майстерність диригента, не тільки породжував творчу фантазію, поглиблював наше художнє мислення. Але, як на мене, формував з нас постаті музикантів закоханих у музику, які поважають свою професію. Це закладалося в якихось деталях. Це була його продумана позиція і він на кожному занятті давав дуже важливі уроки життя.

Лев Миколайович з великою повагою ставився до всіх своїх колег, з захопленням розповідав про інших музикантів з якими він співпрацював. Ніколи не чула від нього негативних слів у ставленні до роботи інших музикантів. Навпаки — виняткове захоплення талантом, досягненнями. І це створювало для нас відчуття доторку до чогось великого, до родини людей, які займаються мистецтвом.

Велика йому шана за ставлення до музики. Це приклад музиканта високого класу, який любить мистецтво, любить колег. Умів дивуватися прекрасним у музиці, радіти досягненням своїх друзів, колег.

Він обожнював театр, був людиною театру кожною частинкою свого тіла. З захопленням говорив про кожну деталь театрального процесу. Для нього це було святе місце.

Планується концерт «Учні — вчителю», де зберуться вихованці Льва Миколайовича. Є попередня домовленість з Національною філармонією України. Дуже сподіваюся, що цей проєкт відбудеться".

Лось Олександр Генріхович — артист Національної Заслуженої Академічної Капели України «ДУМКА», викладач кафедри хорового диригування НМАУ ім. П.І. Чайковського. Заслужений артист України. Випускник класу Льва Венедиктова.

«Лев Миколайович навчав нас найголовнішому — передати авторський задум, зробити його правильну інтерпретацію. Це дуже важливі аспекти. Таким речам мало хто може навчити. Він умів створити в класі неповторну атмосферу. Думаю, що кожен учень вдячний йому за це. Ми мали велике щастя, що вчилися у нього.

Маємо цю вдячність не просто висловлювати, а нести її кожен день у своїй роботі, своїх колективах. Мусимо передавати ті знання, які він нам дав, на своїх місцях, у хорових колективах.

Будемо проводити наукову конференцію і круглий стіл, присвячені Льву Миколайовичу".

Шейко Володимир Олександрович — художній керівник Заслуженого академічного симфонічного оркестру Українського радіо, лауреат Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка, народний артист України, професор. Випускник класу Льва Венедиктова.

«Я за два роки пройшов програму п’яти курсів за спеціальністю диригент. Для Льва Миколайовича це був особистий експеримент, а для мене — поворот життя від одного фаху до іншого.

Колосальною була його зацікавленість учнями. Була творча любов, цікаве мистецьке спілкування як на заняттях, так і поза межами класу. Завжди була інформація, яка наповнювала наші студентські файли. З класу Льва Венедиктова вийшли яскраві особистості, які стали визначними митцями.

Лев Миколайович був дуже багатогранним. Про його творчий метод можна багато говорити. У нього була глибока аналітика, а потім включалося емоційне забарвлення. Все, що він робив, було дуже театрально, яскраво, по образах і завжди персоніфіковано.

У нього був погляд, який охоплював всі деталі. Створив найкращий у Європі хоровий колектив. Обирав до хору не лише за голосовими даними, а й цікавився, що це за людина, який у неї світ.

В його репертуарі було 140 вистав. Колосальний досвід, який він передавав своїм учням. Залишив величезний мистецький спадок, який мусимо передавати далі.

Микола Віталійович Лисенко — нащадок славетного роду Лисенків, диригент київського муніципального оркестру. Заслужений діяч мистецтв. Випускник класу Льва Венедиктова.

«Лев Миколайович був моїм зоряним батьком. У цю атмосферу я потрапив від народження, вона живе у моєму серці. Він опікувався Лисенками. Його учнем і послідовником став мій батько — Віталій Романович Лисенко.

З роками зрозумів, що мені дуже пощастило через родинні зв’язки потрапити в це коло, яке відкривало широкі можливості. Це середовище формувало мене не тільки як музиканта, а й як людину. Його руки стали для мене еталоном. Його підхід до диригування став для мене дороговказом. Він почав мене ліпити практично з нуля.

Лев Миколайович вчив бути відповідальним. Ми ходили на всі заняття. Потім йшли на репетиції до оперного театру. Він умів знайти влучне слово і цим словом та одним поглядом все змінити. Хочу висловити безмежну подяку людині, яка сформувала цілу плеяду особистостей!"

Олександр Леонідович Тарасенко — хормейстер Національної опери України, заслужений діяч мистецтв України.

«Під час навчання всі студенти мріяли потрапити в клас до Льва Миколайовича. Він люб’язно відкривав двері для всіх бажаючих, хто хотів побувати на його уроках. Мені цінне кожне слово, яким він коментував наші виступи.

Мав щастя цілий рік працювати разом зі Львом Миколайовичем. Ріс, учився в нього на кожній репетиції. Ніколи не забуду натхненної роботи майстра.

У жовтні в Андріївській церкві Капела Лятошинського виконає цикл монологів Віктора Степурка, присвячених світлій пам’яті Льва Венедиктова. У Національній опері України відбудеться прем’єра опери «Трубадур». Цю постановку також присвятять митцю. А в мистецькій школі № 5, що носить ім’я Льва Миколайовича, відкриють його меморіальну дошку.

На грудень запланований концерт оркестру Українського радіо та хору Національної опери, мета якого — популяризація імені Венедиктова. І в квітні наступного року має відбуватися перший конкурс дитячих та юнацьких колективів імені Льва Венедиктова".