Побувати в довоєнному Херсоні
У Мистецько-концертному центрі імені Івана Козловського Національної оперети України відбулася прем’єра вистави «На трьох», яка немов машина часу повертає глядачів у Херсон до повномасштабного вторгнення. Постановка стала спільним проєктом митців з Києва та Херсона.
Це історія, така знайома багатьом, — про молоду пару Олі та Володі, які намагаються побудувати своє родинне щастя та звити сімейне гніздечко, але їм на заваді стає хтось третій — то мама, яка приїхала з-за кордону і виселяє їх з квартири, то господарка оселі, яка живе у другій половині найманої ними жилплощі і весь час підносить молодим квартирантам якісь капосні «сюрпризи»…
Але краще про виставу розкажуть люди, які безпосередньо причетні до її створення.
Альона Мовчан, авторка п’єси:
«Зі мною зв’язалася режисерка Надія Агєєва-Швед і запропонувала написати легку п’єсу на кількох виконавців. Перед цими вона бачила в соцмережах, що йде вистава за моєю п’єсою «Котигорошко проти вікінгів». Я кілька днів думала, і врешті вирішила, що це буде комедія про Херсон до повномасштабного вторгнення.
Я й зараз живу у Херсоні, ходжу вулицями цього міста. Ходжу близько біля Дніпра, дивлюся на цю річку, на набережну, до якої так хочеться підійти. А спогади постійно повертають у минуле. Мрію, що знову ходитиму цією набережною, зустрічатимуся з друзями, ми гулятимемо як раніше. Зробимо фестиваль, відчуємо мирне життя у мирному Херсоні. Це мрія кожного жителя міста, яке постійно перебуває під обстрілами.
П’єса «На трьох» — це повернення у ті мирні часи. Я пишу про молоду пару, яка тільки починає жити разом. Молоді люди стикаються з певними труднощами. Використала випадки, які траплялася з моїми знайомими. Думаю, що не треба нічого вигадувати, найцікавіше, це те, що вже було у нашому житті, або житті наших знайомих.
Приміром, після прем’єрного показу до мене підходили дівчата і зізнавалися, що під час вистави вони наче повернулися у свої студентські роки. Бо жили у такої ж господарки, як жінка, що змальована в п’єсі. А одна моя землячка навіть захотіла передзвонити своїй колишній хазяйці до Херсону. Хотілося показати як було і як буде, коли деокупують лівий берег і ми переможемо.
Тут змальована знайома багатьом ситуація, коли молоді доводиться шукати житло. Але у п’єсі мова не лише про це. Ще до повномасштабної війни багато людей їхали на заробітки за кордон. У кожного є вибір, залишитися вдома чи шукати кращої долі деінде.
Зараз я обираю жити у рідному Херсоні. Нехай і під обстрілами. Але вдома ти твердо стоїш на своїй землі і відчуваєш, що знаходишся там, де й повинен бути. Імена героїв вибрала невипадково. Проте нехай це залишиться загадкою.
Процес створення цього проєкту насправді тривав недовго. Переговорила з Надією, деякий час виношувала ідею. Потім була на тренінгу в Києві. Тут у мене з’явилося натхнення. Почала писати п’єсу і завершила цю роботу буквально за кілька днів. Після цього ще допрацьовувала багато моментів. Завершувала роботу, коли вже почалися репетиції. Вносили пропозиції і самі артисти. Вони по своєму відчувають персонажів, по своєму бачать свої ролі.
Ця п’єса про відчуття себе у певному віці, про створення родини. Така тема близька молодим артистам, а Олександра Тарновська як мама відчуває цю тему по-своєму.
Я була лише на першій читці. Далі — робота режисерки та команди. Для мене було сюрпризом побачити допрем’єрну здачу. Враження круті. Вийшло навіть краще, ніж я уявляла коли писала.
Зізнаюся, що коли я дописую якийсь твір, то кажу собі, що більше ніколи не буду цього робити. Люблю писати вірші, хоча й там інколи треба довго шукати вдале слово. Але процес написання прозових чи драматичних творів значно триваліший. Отож, коли дописала п’єсу «Котигорошко проти вікінгів», то думала, що вже ніколи не писатиму. Потім з’явилася п’єса «На трьох». А невдовзі мені зателефонували з херсонського радіо «Х. ОN». У них військові і пожежники начитували дитячі казки. Запросили почитати і мого чоловіка, який працює пожежником-рятувальником. Запитали чи я не пишу. А в мене була вже давно задумка написати дитячу книжку «Рятівнички-бурундучки» про бурундуків-пожежників. Показати правила пожежної безпеки, поговорити про добро і дружбу. Вже написала першу історію. Думаю, що загалом їх буде десь п’ятнадцять. Також маю інші задумки".
Надія Агєєва-Швед, режисерка-постановниця:
«З Альоною Мовчан познайомились заочно на Міжнародному театральному фестивалі «Мельпомена Таврії». Ми разом з директором Херсонського театру імені Миколи Куліша Олександром Книгою проводили цей фестиваль у Львові у перший рік повномасштабного вторгнення. Потім Альона змогла вибратися з окупації і ми познайомились особисто. Далі була моя перша співпраця з театром Куліша — вистава «Джива» Анатолія Матвійчука, яка вже понад рік йде на камерній сцені Національної оперети імені Івана Козловського.
Коли ставилась наша п’єса Херсон було звільнено і Альона допомагала нам саме у Херсоні збирати автентичні голоси поетів Херсонщини, котрі використані у цій виставі. Під час спілкування з нею я дізналась, що вона пише вірші, п’єси. Напевно саме у цих діалогах й виникла ідея написання нової історії — легкої комедії, котра б на деякий час давала людям можливість перепочити й привнести у їх життя трохи позитиву.
Зізнаюся, що моє життя дуже тісно пов’язано з Національною оперетою України ще з самого дитинства. Адже саме тут були мої перші театральні кроки, а очільник театру Богдан Дмитрович Струтинський був моїм першим режисером на професійній сцені у виставі «Білосніжка та семеро гномів» ще у дитячі роки. Певно випадковостей у житті не буває і я знову маю таку чудову нагоду бути дотичною до Національної оперети.
Під час роботи над виставою вносили зміни до п’єси. І це природно. Адже навіть найгеніальніший текст треба оживити, щоб актори могли знайти кожен свою органіку. Особливо коли йдеться про сучасну історію, більшість жартів народжуються тут і зараз. Під час всіх показів актори мають можливість імпровізувати. Зрозуміло в межах лінії ролі своїх персонажів і відповідно до завдань. Звісно є і фіксовані репліки від яких персонажі не відходять.
Будь який репетиційний процес — це цікаві пошуки, знахідки, котрі втілюються у твій задум й ти спостерігаєш як цей скелетик обростає новими ідеями і пошуками й вибудовується у неймовірний, неочікуваний результат спільної творчості. Адже театр — це мистецтво колективне і коли в команді є така синергія — це надихає. Тоді створюється цікавий мистецький продукт, котрий відгукується у серцях і душах глядачів.
Тепер про виконавців — Олександра Тарновська — заслужена артистка України, відома актриса Херсонського театру імені Миколи Куліша, у виставі виконує одразу дві ролі Тамари Степанівни та Вольдемари Іванівни.
Поліна Еккерт та Іоланта Богдюн — молоді, але доволі цікаві й неординарні виконавиці ролі Олі.
Андрій Карпов — знаний актор театру і кіно, який має надзвичайно цікаве амплуа та харизму, співпрацює з багатьма театрами Києва, засновник Арт простору «Арсенал у Прилуках», виконує роль Вовчика.
Вероніка Волошина та Віра Федоренко — асистентки режисера. Це мої учениці, вже випускниці Київської театральної школи-студії та мистецьких вишів, які досить звучно починають свій театральний творчий шлях й задіяні у всіх моїх режисерських роботах.
Мілана Скорик — художниця-постановниця, яка своїм креативним мисленням створює неймовірно цікаві речі.
Микола Хшановський — знаний львівський композитор, котрий створює надзвичайно атмосферну музику до театральних вистав.
Також над саунддизайном голосів, котрі звучать у нашій виставі, працював знаний митець в Україні та світі Анатолій Матвійчук.
Маю певні нестандартні творчі ідеї, які хочу втілити у Національній філармонії України. Також вже заплановані театральні постановки у театрах України та цікаві ініціативи з народним артистом України, співаком, поетом, композитором і журналістом Анатолієм Матвійчуком, про які згодом глядач зможе дізнатися на наших сторінках у соціальних мережах".
Мілана Скорик, художниця-постановниця:
«В основу сценографічного рішення поклала картонні коробки. Це метафора часу в якому ми живем, нестабільного світу навколо, особливо в Україні вже стільки років поспіль. Також картонні стіни, меблі, предмети інтер'єру навіть досить абсурдний картонний камін символізують прагнення наших людей, і зокрема, героїв п'єси до нормального, затишного життя, де є місце і радості, і смутку, і жартам»
Костюми виконані в стриманій, крафтовій кольоровій гамі, наближеній до загальної колористики сцени. Ми прагнули не відволікати увагу глядача яскравими кольорами та формами. Стиль одягу героїв сучасний, з притаманними кожному персонажу акцентами (модна мама, стильна журналістка Оля, провінційна дама Вольдемара, симпатичний Вовчик)
Микола Хшановський, музичне оформлення:
«Враховуючи, що п'єса про абсолютно буденні проблеми двох молодих людей, музичний ряд максимально підлаштований під ситуації, які відбуваються на сцені, тобто музика підкреслює атмосферу, додає наповненості. Якщо між героями сварка — в музиці відчувається напруга, якщо персонаж гротескний — певна іронія, якщо любовна лірика — відповідний темп і тембральність».
Олександра Тарновська, заслужена артистка України:
«На презентації спільного проєкту Херсонського театру імені Миколи Куліша та Київського театру «Колесо», в якому я беру участь, була акторка та режисерка Надія Агєєва-Швед. Після цього вона мені запропонувала зробити ще один спільний проєкт з Херсонським театром. Цього разом за участі Арт-центру імені Івана Козловського Національної оперети України. Я погодилася.
Наприкінці серпня ми зустрілися. На той час завідувачка літературно-драматичної частини Херсонського театру Куліша Альона Мовчан написала п’єсу, яка має назву «На трьох». Саме за цим твором ставили нашу виставу. У процесі роботи ми дещо переробили п’єсу і зробили замальовку про довоєнний Херсон.
З самою режисеркою я познайомилася минулого року під час проведення ХХV-го Міжнародного театрального фестивалю «Мельпомена Таврії», на якому вона представляла свою виставу «Джива». Потім вона мені запропонувала взяти участь у проєкті «Римова війна», який відбувся на сцені Національної філармонії України. Там я читала вірші українських поетів. Мала можливість ближче познайомитися з творчою діяльністю Анатолія Матвійчука, спілкувалася з Євгеном Нищуком, якого вже добре знала раніше. Це була яскрава творча подія. Вже тоді з Надією Агєєвою-Швед зрозуміли, що наша творча співпраця має обов’язково продовжитися.
Протягом своєї театральної діяльності мені пощастило співпрацювати з багатьма різними режисерами. Отож, маю можливість порівнювати. Під час роботи над новою виставою була створена неповторна атмосфера. На репетиціях Надія надавала акторам максимальні можливості для імпровізації. Звісно, потім відсікала деякі моменти, але загалом чимало наших пропозицій, замальовок увійшло до вистави. Вважаю, що це дуже перспективна дівчина, яка має амбіції, вона талановита. Знаю про їхній спільний проєкт з артистом Анатолієм Сухановим у Музеї Марії Заньковецької. З цих акторів вийшов потужний творчий тандем. Я в усьому намагалася дослухатися до її режисерського задуму. Якщо все ж щось не подобалося, то ми це виносили на загал і вирішували разом. Крім Києва встигли показати виставу «На трьох» у Прилуках, де нас дуже тепло зустрів глядач.
У мене у виставі дві ролі — Мами і Вальдемари Іванівни. Що стосується першої, то здається їй треба було б приділити більше уваги у виставі. Натомість Вальдемара Іванівна виписана більш об’ємно та яскраво. Я сама уродженка Херсона і знаю цю тітку, її звати тьотя Роза. Вона продавала насіння на ринку, а ще гадала на картах. Оце справжній Херсон!
Зізнаюся чесно, я ніколи не буваю повністю задоволена своєю роботою. Бачу, що десь щось недоробила, якось хочеться доповнити свій образ. Для мене важливо, щоб актори доповнювали одне одного. Також завжди важливі підтекст, паузи. Глядач повинен відчувати, що я в цій паузі хотіла сказати.
Зараз перебуваю у творчому пошуку. Дякую друзям, які мені в цьому допомагають. Веду перемовини з відомим драматургом. Дай Боже, щоб все склалося. Продовжую активно співпрацювати з театром «Колесо», а ще в мене є кіномайданчик. Зі мною готові співпрацювати знані режисер і художник, актор В’ячеслав Шеховцов і одна акторка, ім’я якої поки не називатиму. Подробиці розповім трішки пізніше".