Тенета віртуального світу

Що насправді визначає людину — її наміри чи реальні вчинки? Чи здатні ми керувати власним життям, чи лише підлаштовуємось під обставини?

Головний герой цієї абсурдної та дотепної історії намагається знайти відповіді на ці питання. Але робить він це у найнесподіваніший спосіб! Легка іронія, парадоксальні ситуації та тонка філософія переплітаються у виставі, яка водночас розважає та змушує замислитися.

— У цьому сезоні у нас в театрі почала працювати актриса та режисерка Олена Аль Юсеф, — розповів художній керівник Нового українського театру Віталій Кіно. — Першою творчою роботою для неї став ввід на одну з центральних ролей у виставу «Еротичні сни нашого міста» за новелами Тані Малярчук, наступною пропозицією стала постановка вистави. Було запропоновано кілька п'єс для роботи. І врешті ми обрали цю сюрреалістичну, майже абсурдну комедію.

Робота тривала досить довго. Адже за задумом режисерки вистава вимагала від акторів досконалої роботи в пластиці, і навіть в пантомімі. Працювали завзято! Кілька місяців. В лютому я подивився перший прогін майбутньої вистави. Поділився своїми враженнями і думками з режисеркою і акторами. Запропонував певні ідеї щодо вирішення сценічного простору майбутньої вистави, щодо уточнення музичного рішення. Вистава, на мою думку, вийшла дуже світла, з теплим гумором, з чудовою думкою — ти сам маєш творити своє власне життя! Актори отримують задоволення, граючи виставу! А разом з ними задоволені і глядачі!

У планах Театру на Михайлівській — нові вистави проєкту «Дебют». Вже в цьому сезоні плануємо випустити три вистави, в яких дебютують режисери, актори, сценографи. У кінці травня представимо дипломну виставу студентів-акторів Кафедри сценічного мистецтва і культури Київського національного університету технологій та дизайну «Кава перших побачень», а в червні має з'явитися в афіші вистава випускників КНУТКІТ ім. Карпенко-Карого, кафедри театру ляльок «Італьяно Веро» та вистава студентів-акторів та режисерів НАКККІМ «Івасик-Телесик».

Не забуваємо про наших юних глядачів. Театр для дітей «Сонечко» готує нову виставу під робочою назвою «Країна ґудзиків».

— За основу я взяла п’єсу «Вчиться керувати автомобілем заочно» Клода Фартюно, проте переписала її, аби наблизити до реалій сучасності, — продовжила розмову Олена Аль Юсеф. — Мене хвилює проблема мислення — людина-стілець. У вік високих технологій, те, що має дати людині крила, насправді нерідко ці крила підрізає.

Дійсно, онлайн нерідко може мати переваги. Так ми можемо вивчити іноземну мову, здійснити онлайн-подорож. Але інколи дуже не хочемо виходити з зону комфорту, чіпляємося за віртуальний світ, живемо у полоні комп’ютерних ілюзій. Насправді людина має діяти, життя треба проживати, у ньому будуть і помилки, і ризики.

Згадана п’єса була написана у 60-х роках минулого століття. Тобто, ця проблема була вже тоді, а зараз вона набуває ще більшої актуальності. Особливо турбують підлітки, які опиняються за стіною онлайн-світу. Вони там починають себе комфортно почувати, а в реальному житті у них виникають проблеми з комунікацією.

Я працюю у Новому українському театрі акторкою, а ще здійснила кілька постановок у Театрі драматургів. І наш художній керівник Віталій Кіно запропонував мені поставити виставу. Це повинна була бути постановка близька цільовій авдиторії нашого театру, а конкретну ідею я мала запропонувати сама. Визначила, що гратимуть два актора і вони будуть основним засобом виразності у виставі. Запропонувала, що буде багато пластики, живе і цікаве спілкування. Щоб при мінімальному сценічному рішенні заклали глибокі сенси і виставу було цікаво дивитися.

Спершу планувалося, що вистава буде складатися з двох новел. Коли зробила першу новелу, то зрозуміла, що ці дві історії буде важко поєднати в одній виставі. Я дописала деякі сцени до першої історії і вийшла повноцінна вистава. Загалом робота тривала два з половиною місяці.

У виставі грають актори театру й кіно Максим Бурлака та Андрій Гурін, з якими я знайома вже не перший рік. Герой Максима є фізичним втіленням системи, яка гіпнотизує, а онлайн-курси часто є справжнім обманом.

Не випадково у центрі сценографічного рішення у нас стілець. Адже саме сидячі на стільці сьогодні дехто хоче прожити життя. Натомість велосипед, який теж є на сцені, це дія. Начебто все так просто і зрозуміло, але інколи нам важко зробити правильний вибір.

Нас визначають не наші наміри, а наші дії. Чому так важко перейти до дії? Бо це відповідальність, яку ми маємо нести за свій вибір. Коли людина починає діяти, то в неї з’являється страх, чи вона не помилиться. Дехто прагне спробувати інший, віртуальний шлях, але він, на мій погляд, хибний. Костюми з одного боку нейтральні, а з іншого хотіли зробити стилізацію під автомобілістів 1970-х років.

Про зрілу виставу можна буде говорити десь на п’ятому-шостому показі. На сьогодні я задоволена тим, що це відбулося. Завдання акторів, щоб вистава була на потрібному емоційному градусі, а глядач йшов на внутрішній контакт з ними.

І на завершення кілька слів від самих виконавців:

Максим Бурлака:

«До певної мірі граю сам себе. Пам’ятаю прийшов на одну з перших репетицій у шкіряній куртці і це додало мені певної брутальності в рухах. Подумав, що мій персонаж може бути продавцем курсів, але при цьому трішки авантюристом. Він постійно випадає з образу. Намагається зробити все красиво, однак інколи це йому шкодить».

Андрій Гурін:

«Мій герой проходить за час вистави еволюцію. Спочатку йому не вистачало впевненості у собі і він думав, що йому зможе швидко допомогти чарівна таблетка. Врешті обставини змусили зрозуміти, що треба працювати над собою і шукати вихід зі складної ситуації в самому собі. Він усвідомив усю абсурдність навчання методом онлайн і небезпеку залежності від нього. Далі працюватиму над образом. Маю краще розуміти, чого мій герой прагне насправді».

Фото надані театром.