Як щупальці «Абром-Явичуса-Сороса» душать український авіапром (друга частина)

Чи має право Україна називатися аерокосмічною державою?

Першу частину цієї статті читайте за посиланням: i-ua.tv/economics/26775-yak-shchupaltsi-abrom-yavychusa-sorosa-dushat-ukrainskyi-aviaprom?fbclid=IwAR0tfBjB2z3HdmD32rHHy7ezd79_H1BMa8zPo24Wupg6VRGWHnmTbvijkQk

А тепер трохи ліричного відступу. Українська земля — унікальна, бо подарувала світу і виховала багатьох відомих особистостей. Не є виключенням і така високотехнологічна передова галузь, як аерокосмос.

Житомирянин Сергій Корольов, завдяки якому людство вперше в історії змогло подолати земне тяжіння і вийти у космос. Поки Ілон Маск планує польоти до Марсу, Корольов першим підійшов до цього практично. На жаль, брак часу і підтримки з боку влади, не дали змоги реалізувати його плани щодо Марсу. Киянин Ігор Сікорський створив перший в світі гвинтокрил. Шкода, що можливості для цього йому надала не Україна, а на чужині, але те, що Україна його надихала, це безперечно.

Саме в Україні своє натхнення знайшов всесвітньо відомий авіаконструктор Олег Антонов. На український землі були створені всі умови для розквіту його генію. Дух свободи, який відчув в Україні Олег Костянтинович, зробив Україну його другою Батьківщиною. Чого тільки варті були в ті часи його сміливі і благородні вчинки — коли нинішній проросійський політик кум Путіна Віктор Медведчук був адвокатом нашого національного героя Василя Стуса і як він його «захищав» — всім відомо, Олег Антонов працевлаштував дружину поета в КБ, яка не могла знайти роботу, як дружина «ворога народу». А чого тільки вартий лист в ЦК КПРС на захист Ліни Костенко? Дух свободи, що жив в Антонові, завдяки Україні отримав свій розквіт. Так само він виховав і антоновській колектив. Ніколи там не боялися, особливо в пострадянський період, казати правду-матку в очі будь-якому начальству. Діяли сміливо і рішуче, бо гордість за Антонова і його колектив надихала навіть на відчайдушні вчинки.

Герой України Петро Балабуєв, який народився в Луганській області, за участі якого було створено літаки-красені Ан-124 «Руслан» та Ан-225 «Мрія», найбільший літак в світі.

Олександр Івченко, Федір Муравченко, Єлізавета Шахатуні (авіафахівцям вона була відома не лише як друга дружина Олега Антонова, але і як талановитий конструктор. Була дуже відповідальною і дисциплінованою, цього вимагала і від інших. Зараз нам катастрофічно не вистачає таких людей. Не на виробництві. А у владі) та багато інших.

Не тільки Олега Антонова надихнула українська земля. Серед таких людей був і Олександр Можайський, який народився на території нинішньої Росії. Він став піонером авіації, а свої випробування першого літака проводив на Вінничині. Попри дискусії чий літак був першим — Фелікса дю Тампля чи Можайського.

Це мала частина того, що я знаю, маючи друзів на багатьох авіаційних і космомашівських підприємствах, читаючи різні публікації. Але хіба цього недостатньо, щоб сказати про яскравий слід України в історії сучасного аерокосмосу? Щоб сказати, що Україна по праву є і повинна бути авіаційною, авіабудівною і космічною державою світу?

Авіапром і Похоронпром

І от тут постає питання, а що ми маємо на даний час. Не вдаючися у подробиці, скажу — авіабудівна і космічна галузь України знаходяться в кризовому стані. Вже багато років. Але якимось дивом вони виживали, долаючи неймовірні труднощі. Головним чином завдяки людському фактору.

В 2014 році аерокосмос зазнав нового удару — через підступні дії Росії, яка окупувала Крим та частину наших територій на Донбасі і Луганщині, було запроваджено санкції проти агресора. Відповідно, всі коопераційні зв’язки з підприємствами Росії було зруйновано. А програма імпортозаміщення без підтримки з боку держави виявилася серйозним тягарем для галузі. Але навіть в цих надскладних умовах було багато чого зроблено.

Далі ми мову поведемо про авіапром, оскільки його ситуація набагато гірша, з точки зору ставлення до нього держави, ні у космомашу, який має яку-неяку підтримку держави у вигляді бюджетного фінансування.

В 2015 році за ініціативи/погодження Айвараса Абромавичуса та його спільника і заступника Руслана Коржа Кабінетом Міністрів ключові підприємства галузі — ДП «Антонов», ХДАВП (в народі Харківський авіазавод), 410 завод та низка інших передаються до складу ДК «Укроборонпром» (в народі — Укрпохоронпром). Запам’ятайте цей момент.

Концерн «Укроборонпром» був створений в 2010 році за часів тодішнього Президента України Віктора Януковича. Оточення Януковича вважало, що потрібно об’єднати всі підприємства під одним дахом, щоб контролювати всі фінансові потоки. Звісно, цей контроль потрібен був не для зміцнення підприємств, і як наслідок — обороноздатності України. А навпаки, для власного збагачення і розвалу вітчизняного ОПК згідно зовнішніх планів.

Тому війну з Росією ми зустріли не у всеозброєнні, а навпаки, «голі і босі». Не готова була до такого повороту подій і вітчизняна оборонка. Але працівники підприємств швидко включилися і «з коліс» почали працювати на фронт. Завзяття і подвиги людей як на фронті, так і в тилу, надихали всіх патріотів України. На другий план відійшла корупція, яка роз’їдала нашу оборонку.

Попри створення Януковичем Укроборонпрому як корупційної годівнички, його лютий ворог (а може і ні) Олександр Турчинов, коли став в.о. Президента, попри безліч звернень від громадськості щодо необхідності ліквідації Укроборонпрому, проігнорував це. А Петру Порошенку ідея Укроборонпрому сподобалася, тож ніяких реформ там він не робив, за винятком різних імітацій типу постійного перейменування структурних підрозділів в концерні. Чому сподобалася ми вже знаємо — скандали зі Свинарчуком і К багато чого показали. Для того, щоб відвернути увагу суспільства від корупційних оборудок, від неефективного менеджменту, Укроборонпром активно почав кампанію з самопіару. Навіть конкурси на посади керівників підприємств оголосили, щоб показати, що все нібито прозоро і відкрито.

Друга ходка Абромавичуса

З приходом до влади нового Президента Володимира Зеленського, жевріла надія на те, що Укроборонпром ліквідують. Але замість ліквідації його очолив той самий Абромавичус, який передав авіабудівні підприємства до складу концерну (уточнення — передавав формально Кабмін, але головним за цей процес було міністерство Абромавичуса, в підпорядкування якого і входили підприємства авіапрома). На диво, один з ініціаторів цих всіх бутафорій типу конкурсів, які, на мою думку, насправді не були ні прозорими, ні чесними, Абромавичус, після приходу до влади в Концерні, вирішив з тим сильно не заморочуватися. І відкритість і прозорість була різко зменшена. Якщо при Романові (керівник Укроборонпрому часів Порошенка) кандидатів на посаду директорів викликали на конкурсну комісію, то вже при Абромавичусі цю забавку було припинено. Запрошували вже тих, кого вони вважали за необхідним. При тому, інші кандидати могли отримати повідомлення типу «дякуємо вам, спробуйте ще раз» без жодного логічного обґрунтування чому їх не було допущено до участі. Результати таких конкурсів вилилися у скандал на 410 заводі, де пройшовши всі етапи відбору, керівником став хлопець, який пропрацював директором на заводі аж 6 днів. Потім його звільнили, бо виявилося, що він зфоткався в формі російського льотчика в 2017 році на авіавиставці. Після цього гучного скандалу, Укроборонпром і Абромавичус остаточно перестали маскуватися, повернувшись до часів Януковича-Саламатіна (перший керівник Укроборонпрому, відомий своїм грубим жорстким характером, за його часів Укроборонпром був закритою організацією. Кажуть, що міг запросто побити в своєму кабінеті будь-якого директора підприємства. Підлеглі його називали солдафоном).

Тепер Укроборонпром не оприлюднює жодного оголошення про конкурси чи відбори, а набирає кандидатів як йому заманеться. Жодної публічності, прозорості і відкритості. Якщо ви хочете подати свою кандидатуру на посаду директора якогось підприємства, майте на увазі, що це зробити буде нереально. Адже інформація де і коли можна це зробити відсутня. До речі, за публічність і прозорість в Укроборонпромі відповідає заступник Абромавичуса Мустафа Найєм. Той самий, що критикував Януковича за цензуру і надмірне збагачення. Тепер він отримує за свою роботу кілька сот тисяч гривен зарплати на місяць. І методи Януковича-Саламатіна, схоже, йому вже не здаються такими поганими.

На відміну від Романова, Абромавичус, не піарить Укроборонпром як ефективну інституцію. Навпаки, він фактично вкрав риторику критиків Укроборонпрому і каже, що «я прийшов в концерн, щоб ліквідувати/реформувати його». Щоправда, спершу він казав, що прийшов тимчасово і щоб передати управління новому ефективному керівнику, якого треба підібрати. Але вже немає уряду Гончарука, вже крісло під Шмигалем зашаталося, а ця тимчасовість Абромавичуса вже стає вічністю.

Окремо слід приділити увагу заявам команди Абромавичуса, що Укроборонпром потрібно ліквідувати, бо він є неефективним. Чому ж тоді вони не говорили про це, коли передавали до складу Укроборонпрому теж ДП «Антонов»? Де послідовність в їхніх діях? Якщо ж вона і є, то явно не в цьому. А в тому, що у Абромавичуса і К явно був план прийти до управління концерном. Тому, виходячи з такої логіки вони і передали авіапром до складу Похоронпрому, чудово усвідомлюючи, що там авіапрому нічого не світить.

Сама ідея передати до складу Укроборонпрому ДП «Антонов» виглядає дивною, адже «Антонов» ніколи не виготовляв військові літаки і спеціалізується виключно на цивільній авіації. Виготовлення військово-транспортних літаків типу Ан-70 та Ан-178 жодним чином не приписує його до ОПК. Це все одно як приписати балетну трупу до військової частини на тій підставі, що вона там один раз виступила. Але хіба це повинно зупиняти Абромавичуса і К?

Реформа по знищенню ОПК, авіапрому і обороноздатності України

Перші місяці роботи Абромавичус був більше зайнятий власною зарплатою і працевлаштуванням своїх поплічників, тому було не до реформи. Він нікуди не поспішав, адже Уряд був під його повним контролем — Гончарук і вся команда попереднього уряду складалася з його людей. Немає часу на аналіз взаємозв’язків, цієї інформації багато у відкритому доступі. Скандал, а потім і відставка Гончарука для Абромавичуса стали неприємністю. Тому відразу був включений турборежим і почалася розробка реформи. Не прозоро, не відкрито, не публічно. Її зробив якийсь нібито експерт Андрій Бойцун. Та ще й за гроші британського уряду. Чудова така формула. Питають в тебе українські платники податків — як і що, а ти їм такий: не вашого розуму то справа — я звітую перед урядом Британії, бо він гроші на те давав. Про маразм реформи ми вже писали вище. Замість одного Абромавичуса з’явиться шість. Ну і головне, що Україна втратить контроль над своєю оборонкою і авіапромом. Призначати формально членів наглядової ради буде може і Президент чи Верховна рада, але під тиском МВФ і їм подібних структур. А от звітувати всі ці Абромавичусі будуть виключно наглядовим радам.

Абромавичус в інтерв’ю бідкається, що скрізь пішли успішні реформи — в Нафтогазі, в Укрпошті, Укрзалізниці і лише Укроборонпром ще не реформовано.

Я коли це читаю, задаю собі питання — він справді нас вважає дурними папуасами, які повірять у цей маразм? Коли ми бачимо стан цих псевдореформ, які є по суті не реформами, а справжнісінькою руйнацією стратегічних підприємств країни! То це саме хоче Абромавичус провернути і з оборонкою? Авіапромом?

Альтернативою псевдореформи соросят є проєкт створення так званого міністерства. Навіть не знаю як його назвати, бо різні люди мені називали з десяток різних назв (в українців, на відміну від соросят, навіть тут єдності немає). Під те міністерство мають передати всі підприємства Укроборонпрому. Це в одній з версій. Або лише авіапром і космомаш в другій версій. Або лише авіапром в третій. Міністерство стане головним проштовхувачем державної програми розвитку галузі, яка буде фінансуватися з бюджету. Не можна сказати, що це «тупе проїдання грошей», адже якщо вона буде сумлінно виконуватися, то бюджет назад може отримати більше, ніж вкладе в авіапром.

Проте назвати ідею з міністерством гарною важко. Разом з тим, різниця між ідеями соросят і цією у тому — як швидко помре авіапром. Якщо реалізувати ідею соросят, то вже за кілька років, а може і місяців, втратимо авіапром остаточно. А з міністерством він може ще проіснувати років 5−7. А за цей час в країні все може змінитися. Як на гірше, так і на краще. Може до влади прийдуть політики, які будуть розвивати вітчизняну промисловість, високі технології і суспільство буде радіти цьому, а не статусу аграрно-сировинного придатка США, ЄС чи Росії.

Саме цим питанням зараз стурбовані делегати з’їзду авіабудівників. І від Зеленського залежить (на жаль від нього, поки суспільство спить) — яким шляхом піде авіапром. І якщо він приїде на з’їзд і зупинить свавілля соросят, це буде проведення червоної лінії для них. А якщо ні — знак, що можна і далі грабувати країну в інтересах зовнішнього управління.

P.S. Друзі, всі, хто небайдужий до долі нашого авіапрому, хто володіє хоча б якоюсь інформацією про злочини соросят, пишіть будь ласка, мені на електронну пошту: dly_pisem@ukr.net . Вашу інформацію буду використовувати в своїх наступних статтях. Дякую всім друзям, колегам і знайомим, що допомогли мені зі збором інформації.

  • Ви тут:
  • Я-UA
  • Економіка
  • Як щупальці «Абром-Явичуса-Сороса» душать український авіапром (друга частина)