Відбудова України після війни: виклики, рішення, механізми

Тема відбудови досить складна. Вона має багато технічних питань. Зокрема, як зафіксувати й оцінити всі наслідки руйнувань і рівноцінно компенсувати завдані збитки. А також багато питань до оцінки ефективності використання виділених коштів. На фоні війни тема корупції відійшла на другий план в інформаційному полі країни. Але очікувати, що українські посадовці, судді і політики докорінно змінилися та виправилися, на жаль не доводиться.

Як приклад, ексмер Ірпеня Володимир Карплюк, який звинувачувався у низці корупційних злочинів, у перші тижні після виведення російських військ з міста оцінив збитки у $ 1 млрд. При цьому об’єктивних даних, звідки взялася така сума, у відкритих джерелах немає. І це мова лише про одне місто, а відбудовувати потрібно буде чи не більшу частину країни.

«Заява Володимира Карплюка відверта брехня. Для того, щоб надати оцінку отриманих збитків та розрахувати вартість відбудови потрібен деякий час. Треба зафіксувати та прорахувати втрати, зробити висновки. Наприклад, вартість екологічного відновлення можна буде прорахувати тільки після повного розмінування по країні. Відтак, до повного закінчення бойових дій, до повної деокупації України отримати об'єктивні дані з вартості відновлення держави неможливо», — зауважує економіст.

Відтак держава демонструє досить приблизний рівень об'єктивності. І всі заяви українського політикуму під час конференції у Лугано, щодо суми у 750 мільярдів доларів на програму відновлення — черговий спосіб вдало наповнити свої кишені.

Виникає цілком логічне питання, яку модель держави ми плануємо відбудовувати?

«Відновлення — це ж не тільки відбудова зруйнованого. Відродження — це розвиток, і ось тут виникає головне питання, на яке влада зовсім не бажає відповідати суспільству ні в Лугано, ні всередині країни. Невже ми знову народжуємо модель державного капіталізму, який і призвів до того, що зараз маємо СРСР № 2? Бажання влади контролювати антикорупційну інфраструктуру. Спійманий на хабарі народний депутат або директор великої державної компанії — це репутаційний ризик для усіх чиновників. Подібні випадки ніби знижують довіру до влади. Однак насправді довіру до влади знижують затягнуті розслідування корупції, і так і не притягнуті до відповідальності фігуранти цих розслідувань», — переконаний експерт.

Не слід забувати і про рівень життя простих людей, від якого також напряму залежить економічний розвиток держави. А він в Україні і за мирних часів високим не був. Тепер і поготів. Як кажуть: «ніколи багато не жили, немає чого і звикати».

Збитки та розруху, які принесла тільки знизять рівень життя населення країни. Проте, влада щодо цього схоже зовсім не переймається. Більш того, в державі немає механізму фіксації завданих війною збитків, а про порядок та процедуру компенсації взагалі не йдеться.

«Якщо владу не цікавить, як себе буде почувати себе проста людина, якщо ми не ми будемо інвестувати в людину — отримаємо звичайнісіньку диктатуру державного капіталізму. Яка насправді не відрізняється від диктатури радянського союзу», — зауважує Юрій Смелянський.

А якщо доєднати до цього кількість запланованих державою Фондів відновлення України метою яких — є акумулювання всіх можливих джерел фінансування, питань стає ще більше. Українська влада планує: Фонд підтримки малого та середнього бізнесу, фонд відновлення та трансформації економіки, Гуманітарний фонд, Фонд відновлення майна та зруйнованої інфраструктури. Стежити за використанням коштів з 6−7 фондів буде немошливо — це створить плутанину та корупційні ризики. Простими словами чергову «кормушку» для чиновників.

Звісно, що після війни українська влада отримає певний кредит довіри й від суспільства, і від міжнародних партнерів. Але цей кредит ще треба буде виправдати.

Євгенія Яковлева