Чи потрібні милиці для «незламності» від влади?

Якщо звернутися до академічного тлумачного словника української мови за роз’ясненням, що таке «незламність», він відсилає до іншого слова «незламний». Яке у свою чергу пояснюється як «щось дуже міцне, що не можна розбити, зігнути, зруйнувати тощо; хтось, кого не можна побороти, скорити, зламати, бо він/вона є вірними своїм переконанням».

Чи потрібні милиці для «незламності» від влади?

У лютому поточного року підприємці у межах своїх можливостей допомагали мешканцям Києва в умовах ворожої атаки та оборони столиці. Роздавали їжу, продукти, питну воду. Де за гроші, де безплатно. З погляду влади у лютому 2022 року українців можна було зламати, побороти, підкорити — адже «пунктів незламності» не було. А для того, щоб вистояти потрібна «підставка», «милиця», яка організована владою та контрольована владою.

Наприклад, масовий шоу-десант народних депутатів щодо перевірки працездатності «пунктів незламності». Адже без влади нічого існувати не може у природі.

Що можна прочитати в інтернеті про появу в Україні «пунктів незламності»: «Передумови. Через масовані удари по критичній інфраструктурі у багатьох містах України тривалий час відсутні електрика, вода, опалення та зв'язок. Пункт незламності — це місце, де передбачені тепло, вода, електрика, мобільний зв'язок, інтернет, місце для відпочинку, аптечки та забезпечення необхідним мам і дітей».

У звичайних державах це називається «пункти допомоги», «пункти обігріву» тощо. Та не в нас. Влада не може без шоу. Без шоу владі не комфортно. А для шоу необхідна яскрава картинка, пафосність, багато галасу і та ін. З цієї причини «пункти незламності» це як елемент шоу. Останні президентські вибори також дуже схожі на шоу. У цьому ми наблизилися до США, там вибори мають елемент шоу. Ось лише результати різні. І не на нашу користь.

Ще одним невід'ємним елементом шоу є «герой». Публіка любить героїв. Герой — це популярність. А для українського політика популярність — це влада та добробут за рахунок інших громадян. Хоча насправді, особливо під час війни, герої з'являються тоді, коли виникає необхідність виправляти помилки влади.

Йде останній місяць року. Тяжкого та кривавого дев'ятого року війни з російськими агресорами. У січні наступного року республіканці отримають контроль у Палаті представників Конгресу США. Таким є результат виборів. Американські платники податків бажають і готові допомагати Україні. Вони сьогодні є у США основним інструментом тиску на владу з питань допомоги Україні. Близько 80% платників податків у США підтримують надання та розширення допомоги Україні, яка воює. А ще нещодавно практично ті ж 80% сприймали Україну в контексті двох термінів: корупція та кримінал. Немає бажання, щоб таке сприйняття повернулося в результаті перевірок використання допомоги.

Звичайно американські платники податків проти нецільового використання допомоги. Тому й не дивно, що республіканці пообіцяли своїм виборцям посилити контроль за цільовим використанням американської допомоги Україні: і військової, і гуманітарної, і фінансової. Вже зареєстровано спільну ініціативу (республіканців та демократів) щодо посилення контролю та створення відповідної комісії за використанням американської допомоги в Україні. Тобто, якщо виявиться, що в цій сфері щось не так, то українській владі доведеться відповідати. А цього нашій владі ой як не хочеться. Та й не звичні до відповідальності українські політики взагалі. Скандал із розподілом гуманітарної допомоги у Запоріжжі так і «зам'яли». Тиша, бо «не на часі».

Можна згадати публічну заяву представників правлячої партії про їхнє право на помилку. Тобто про право на безвідповідальність. На цьому тлі виникає необхідність у героях тилу.

Якщо відстежувати заяви/виправдання влади з питань енергопостачання, то у нас то не вистачає генерації, то вистачає, але є проблеми із передачею електроенергії, а потім з'ясовується, що проблем із її передачею теж немає. А ще, як буквально днями заявив профільний міністр, ті керівники обленерго, які несправедливо відключатимуть подачу електроенергії споживачам, будуть покарані.

Виявилося, що профільному міністру знадобилося два місяці, щоб усвідомити необхідність справедливості у питаннях енергопостачання. Просто блискавична реакція! Щоправда, профільний міністр напевно забув, що обленерго в Україні перебувають у приватних руках і мають власників. І найімовірніше, що виконувати наймані менеджери на цих підприємствах будуть насамперед розпорядження роботодавця. Хіба цьоро міністр не знає чи подібні заяви також є елементом урядового шоу: публічно погрозити пальцем? Чи є сенс для платника податків утримувати міністерство, якому потрібні два місяці для осмислення поняття «справедливість»?

Після закінчення кожного календарного року прийнято підбивати підсумки. Ось деякі проміжні з них:

  1. Економічна поведінка влади — неадекватна. Український монополізм у сфері виробництва благ життєзабезпечення виявився абсолютно вразливим та не здатним забезпечити виробництво цих благ в умовах воєнних дій окупантів проти економічної, зокрема енергетичної інфраструктури. На сьогодні складається враження, що жодних уроків із того, що сталося, влада не засвоїла. З невеликою групою монополістів завжди домовитись легше, ніж з усім суспільством. А вся система економічних відносин (базис) виявилася не здатною підтримувати економічну активність за умов активних бойових дій.
  2. Гуманітарна поведінка влади — неадекватна.
  3. Військова поведінка політичної влади — результати від неї не залежать. Вони залежать від ефективності дій ЗСУ, західної військової допомоги та активної допомоги громадян України.

Чим насправді підтримується та стимулюється незламність? Правдою! Але проблема в тому, що українська влада за всі роки незалежності так і не навчилася, не захотіла навчитися говорити суспільству правду. Адже правда ворог особистому збагаченню для тих, хто обіймає державні та політичні посади. Правду завжди треба пояснювати, роз’яснювати, доводити. Українська влада вважає необов'язковим для себе щось пояснювати, роз’яснювати, доводити українським виборцям та платникам податків. Пояснення заважають збагаченню. Відволікають від процесу.

А насправді пункти незламності в Україні з'явилися на момент здобуття Україною незалежності. Коли господарювання в умовах відсутності роботи та низького рівня її оплати є запорукою виживання сім'ї. І існують досі. У кожному селищі. Майже в кожному домогосподарстві. Коли частина городу для себе, а частина для ЗСУ. Коли пару поросят для себе, а один для ЗСУ. Коли у закатках борщі, тушонка, соління тощо для ЗСУ.

І це у ситуації практично відсутнього транспортного сполучення громадським транспортом із райцентрами у сільській місцевості. Один автобус на день не береться до уваги. Неможливість розрахуватися в магазині карткою, оскільки немає електроенергії та, відповідно, зв'язку з інтернетом. А в єдиному на населений пункт банкоматі (якщо він є) немає грошей для переведення в готівку. І суспільство продовжує жити та допомагати ЗСУ. Про цю незламність влада вважає за краще мовчати.

Чи зробить правильні висновки український виборець покаже час. Адже наступний 2023 рік має стати роком парламентських виборів, а може й не лише парламентських…