Боротися треба не з прізвищами, а з монополізацією, — Юрій Смелянський про корупційні схеми в податковій

За даними Державного бюро розслідувань, за однією зі схем у київській податковій до тіньового обігу потрапляло понад 15 млрд грн, за іншою — понад 30 млрд грн. Також власність чиновниці не відповідає її заробітку, кажуть правоохоронці. Сума «необґрунтованих активів» — близько 1,4 млн доларів.

— Чи може взагалі за нинішньої податкової системи бути інакше, без корупційних схем?

Українське суспільство очікує та вимагає вже багато років від влади зміни моделі суспільних відносин. В їхній основі лежать економічні відносини. Складовою економічних відносин є відносини у сфері фінансів. А податкова система є невід'ємною частиною фінансових відносин. За економічними рішеннями, які приймає та реалізує влада, ми можемо ясно бачити намагання влади в черговий раз побудувати в Україні варіант радянського соціалізму або більшовизму. Це означає намагання влади не перебудувати систему відносин, а замінити цю необхідність на шоу адміністративного примушування до іншого життя.

Зазвичай така масштабна підміна понять відбувається або через ліквідацію опонентів, попутників, союзників чи партнерів. Так було у 20−30-х роках XX століття в СРСР. Тоді Сталін просто репресував усіх, кого вважав за необхідне. А чи принесли ці репресії оновлення тоді? Ні. Суть системи відносин в моделі радянського соціалізму не змінилася. А це означає, що не змінилися стратегічні цілі. І сьогодні влада це змінювати не збирається. Для влади зазвичай більш привабливі ліві ідеї такі як соціалізм, комунізм, соціал-демократія. Ці ідеї пропонують прості відповіді на складні питання та прості рішення складних проблем без необхідності зміни суті системи. Це наша радянська спадщина.

От заарештували керівника податкової. Її звинувачують у тому, що вона разом з іншими членами спеціальної комісії, не маючи на те законних підстав, на основі підставних документів приймала рішення про відповідність або невідповідність критеріям наявності ризиків платників податків. Це принесло тяжкі збитки на десятки мільярдів гривень. Мова про податок на додану вартість.

— Чи допоможе викривання чергових схем чиновників припинити злочини?

Відповідь песимістична — ні. Податок на додану вартість є найбільш кримінальним податком в Україні з моменту, коли він з'явився в країні у тому вигляді, в якому є зараз, тобто з 1994 року. І виникає питання — чи в людині справа? а може в податку?

Арештували цю керівницю районної податкової. Якщо її засудять, чи стане це інструментом того, що інші подивляться і скажуть «ні, ми в це більше не граємось, не будемо використовувати цю кримінальну складову податку на додану вартість»? Такого не буде. Якщо в державі крутяться великі гроші, є ті, хто на цьому захоче заробити. Тобто допоки існує податок на додану вартість, у теперішньому варіанті, як елемент податкової системи в нашій державі, будуть люди, які на цьому зароблятимуть. Чинна податкова система своїм існуванням у чинній моделі заохочує та стимулює корупційні дії серед податкових чиновників (і не лише серед них). Основна вимога до них — ідеально знати таблицю поділу як інструмент кар'єрного зростання. А ще — лояльність до влади. Боротися треба не з прізвищами, а з монополізацією. У всіх її проявах!

— Поясніть детальніше, що таке податок на додану вартість.

Податок на додану вартість став кримінальним інструментом збагаченням для чиновників з моменту введення його у використання у вигляді, в якому він існує зараз, тобто з 1994 року. Додана вартість з точки зору економічної теорії — це сума, яка складається з вартості труда, використаного для виробництва блага (загальний економічний термін, який включає товар, роботу та послугу); амортизації основних засобів і норми прибутку. Тобто додана вартість — це сума витрат будь-якої компанії, які вона витрачає на виробництво того, що виробляє без урахування вартості сировини, матеріалів і послуг сторонніх агентів й доданого бажаного розміру прибутку.

1994 був дуже проблемним роком для України. Це був третій рік Незалежності. Глибока економічна криза. Це радянська спадщина, бо ми отримали Незалежність тоді, коли в Радянському Союзі була глибока економічна криза. ПДВ уже застосовувався, але стягувався в межах поглядів економічної теорії — із суми створеної в компанії нової додаткової вартості. Тобто базою оподаткування ПДВ була нова вартість, створена в рамках комерційної діяльності конкретної компанії. Глибока економічна криза не давала можливості звести щось зручне, що можна було назвати «Державним бюджетом на 1994 рік». Доходи та витрати не балансувалися від слова «взагалі».

У пошуку компромісних рішень у головах деяких українських чиновників того часу народилася «блискуча» ідея — замінити об'єкт оподаткування ПДВ.

Внаслідок реалізації такої ідеї об'єктом оподаткування ПДВ стала не новостворена вартість, а сам факт постачання чи продажу блага. Тим самим був порушений один із базових принципів побудови податкових систем — об'єктами оподаткування є доходи, частина доходів, похідні доходи, майно. Об'єктом оподаткування не можуть бути витрати. Українська влада порушила цей принцип — до об'єкта оподаткування ПДВ було включено витрати, які економічний суб'єкт відшкодовує за рахунок ціни реалізації.

У реальності податок на додану вартість влада зробила податком на споживання. Він став податком, який пригнічує споживчі можливості населення, тобто робить суспільство ще біднішим.

Податок на додану вартість — це основний податок, який формує дохідну частину державного бюджету. У різні роки цей податок формував від 40% до майже 70% дохідної частини державного бюджету.

— Що не так з податковою системою та як її змінити?

Потрібна нова система відносин. Потрібна нова економічна модель. Потрібна зрозуміла фінансова модель суспільства. Якщо ми говоримо про податки, то потрібна нова податкова система. Відмовитися від податку на додану вартість у тому кримінальному вигляді, в якому він існує, влада не може. Бо тоді вона не може нічого іншого запропонувати, чим наповнювати дохідну частину державного бюджету. Тобто щоб було по-іншому, потрібно в цілому змінювати систему економічних відносин. А влада цього робити не бажає, бо якщо змінити систему правильно, то владі треба буде відмовитися від самозбагачення за рахунок суспільства. Так вони для цього у владу і йдуть. Тому ми так погано живемо й будемо жити далі. Бо держави помирають дуже повільно, а влада потрохи вбиває Україну тим, що вона для себе хоче жити на заході, а всі громадяни України, з їхньої точки зору, повинні продовжувати жити в радянщині, у радянському соціалізмі, у суспільстві рівно розподіленої бідності. Бо бідними простіше керувати та за рахунок бідних простіше збагачуватися. Багаті стають багатшими, а бідні стають біднішими.

— Чим відрізняється податкова система та система оподаткування?

Система оподаткування — це лише частина податкової системи. Система оподаткування — це про податки, ставки, про те, як ці податки сплачуються. А податкова система — це значно ширше, це про відносини між державною владою та суспільством. Платником податків є сама людина та той, хто займається економічною діяльністю. Хоча будь-хто з нас займається економічною діяльністю. Бо якщо я роблю щось і за це отримую гроші, я вже займаюсь економічною діяльністю, автоматично я стаю платником податків. Якщо я нічого не роблю, але щось купую для себе, я вже є платником податків. Тому податкова система — це якраз про відносини.

Одне доповнення. Якщо ми починаємо говорити про відносини — це політика. Якщо ми починаємо говорити про практичну реалізацію прийнятого рішення, наприклад, того, що написано у податковому кодексі, — це вже буде податковою політикою. І тут відразу проявляється ще один нюанс, одна властивість податкової політики — податкова політика не має самостійного характеру, оскільки податки як інструмент впливу на економіку застосовуються в комплексі з іншими методами її регулювання. Система оподаткування — частина загальної податкової політики держави. А податкова політика є невід'ємною складовою фінансової політики.

І податкова політика, і податкова система, і система оподаткування є важливими елементами фінансової моделі суспільства. Своєю чергою, фінансова модель суспільства, зокрема, відображає обсяг «податкового преса» або «податкового навантаження». Тобто частку реально виплачуваних обов'язкових платежів на користь держави у ВВП держави. Податкова система має відповідати обраному варіанту фінансової моделі суспільства. А вибір варіантів невеликий — їх лише три. Ця збалансованість, ця відповідність в Україні відсутня. Функціонує система «каламутної води», в якій, як відомо, легше рибу особистого збагачення для влади ловити. Тому арешт одного чи сотні податківців проблему не вирішить. Збагачення за рахунок адміністрування податків залишиться. Як то кажуть, змінювати потрібно у консерваторії.

— Чи будуть після війни ліквідовувати спрощену систему оподаткування, у тому числі й ФОПів?

В Інтернеті був на одному обговоренні. Люди, які говорять про євроінтеграцію, дійсно вважають, що спрощена система оподаткування повинна бути ліквідована. Спрощену систему оподаткування в Україні створив у 1999 році Кучма своїм указом. Він це зробив, щоб стимулювати розвиток економічної активності в Україні, бо іншими інструментами подолати економічну кризу та стимулювати економічну активність не можна було. Насправді система називалася трохи по-іншому — спрощена система оподаткування, обліку та звітності. І ключовим було «полегшення ведення бухгалтерського обліку» та, відповідно, «звітності». Ось що полегшувало роботу та трохи мінімізувало ризики для підприємця. Якщо ти не ведеш бухгалтерський облік, ти не можеш сплачувати податки по звичайній системі оподаткування. І це звели до спрощення — сплачуй якусь частину свого обороту або доходу. Це ти можеш і сам порахувати, для цього бухгалтер не потрібен. Ти можеш зекономити на витратах по утриманню найманих адміністративних працівників. Ось суть цього процесу спрощеності.

Але, на мій погляд, нам слід дуже уважно розібратися, які варіанти ведення бізнесу слід стимулювати подібним спрощенням. Людина починає ризикувати та займатися невеликим бізнесом у двох випадках:

1. Йому потрібно створити собі ринкове ім'я, тобто певний рівень довіри, щоб мати можливість залучати акціонерний капітал і розвиватися до рівня середнього чи великого бізнесу.
2. Створити невелике сімейне підприємство чи бізнес домогосподарства.

В Україні цей процес так не працює.

Ще один момент. Малий бізнес в Україні почав розвиватися як посередницький бізнес насамперед. Так на цьому етапі здебільшого він і зупинився. А нам потрібно стимулювати розвиток малого виробничого бізнесу. Без цього розвиненого елемента економічної системи мріяти про економічний розвиток не доводиться. Загалом є ще над чим працювати та чого прагнути. Ось тільки в такому контексті полеміка навколо цього питання не йдеться. Ми продовжуємо по-більшовицькому «дозволити-заборонити». Адже декомунізація свідомості насамперед у державної влади у нас не відбулася. Поки що.