Статистика та авторитетна думка: як вмовити рідних виїхати з небезпечних територій
Упродовж 3 травня російські військові атакували Херсон і населені пункти в області. Внаслідок обстрілів станом на вечір того ж дня загинула 21 людина, ще 48 отримали поранення. Війська рф обстріляли залізничний вокзал і переїзд, будівельний магазин, продуктовий супермаркет, автозаправку.
У прифронтових населених пунктах досі залишається багато людей, які наражають себе та свою сім'ю, зокрема з дітьми, на небезпеку. Окрім цього, дехто проживає в зонах бойових дій чи навіть в окупації. Як вмовити рідних виїхати з небезпечної території, розповіла психологиня Дар'я Данілова в коментарі телеканалу I-UA.tv.
«Очевидно, що в цих ситуаціях самим батькам важко прийняти рішення виїжджати. Але якщо об’єктивно ситуація є несприятливою та небезпечною для дітей, то можна спробувати переконувати різними шляхами. Можливо, спрацює звичайне інформування про важливість забезпечити дитину безпечним та комфортним життям. Можливо, необхідно навести приклади та статистику, скільки дітей загинуло від обстрілів. Важливо також спробувати з’ясувати, що заважає прийняти рішення виїхати. Є випадки, коли батьки думають, що десь вони будуть нікому непотрібними, або їм важко побудувати маршрут безпечної евакуації. Тож у таких випадках діємо виходячи з того, чому батьки не хочуть їхати», — пояснила вона.
За її словами, варто підходити з різних боків: від інформування до з’ясування причин, чому людина не хоче їхати. Комусь потрібно навести статистику, а для когось буде переконливою думка представника влади або військовослужбовця.
«Частіше дорослі піклуються більше про інших: дітей, батьків тощо. Тож під час вмовляння можна питати думку близьких і обговорювати це питання в колективі. Також люди інколи апелюють до того, що „прилетіти“ може скрізь, то „навіщо їхати?“. Тут в допомогу — статистика смертей у зоні бойових дій і на інших територіях України. Але важливо наголошувати, що якою б не була статистика, навіть гибель однієї дитини — це багато, і цим не можна ризикувати», — додала експертка.
Окрім цього, психологиня розповіла, як адаптуватися до нових умов життя (місця, людей, клімату та, можливо, країни).
«Адаптація має проходити у різних сферах, зокрема в побутових і бюрократичних питаннях допоможуть волонтерські центри, які є в багатьох містах різних країн. З психологічної точки зору, адаптуватися до нових місць і людей може допомогти за можливістю підтримка зв’язку з рідними та близькими, відтворення звичок (як ви любите пити каву, який посуд має бути, спорт чи хобі, де відпочивати тощо). Важливо довіряти своїм відчуттям. Комусь допомагає адаптуватися спілкування з іншими українцями в новій країні, а для когось це буде морально важко. Хтось з перших днів почне планувати, куди потрібно сходити, де та які довідки оформити, а комусь треба тиждень, щоб побути в новому місті, де ніхто не буде чіпати. Тож потрібно довіряти своїм відчуттям і не боятися, що у вас не так, як в інших. Забезпечте спочатку свої фізіологічні потреби: де жити, що їсти, які документи потрібно, де брати гроші, та поступово починайте наповнювати своє життя різними подіями», — зазначила Данілова.
Якщо потрібна психологічна допомога, можна звернутися як за безоплатною консультацією, так і за платною. Відповідних проєктів є дуже багато, повідомила психологиня, і в Україні, і закордоном.
Нагадаємо, психологиня-практик Марина Діденко розповіла про синдром уцілілого та як його подолати.