путін, Іран і Трамп: Кров за барель, дипломатія цинізму

Про це заявив політик, Заслужений юрист України Микола Голомша.

Театр глобального цинізму

Світ уважно стежить за тим, як розгортається нова фаза конфлікту на Близькому Сході. Водночас відбувається дещо значно небезпечніше — формування нової системи домовленостей, у якій цинізм переважає над правом, геополітика — над мораллю, а дипломатія — над життям.

Остання телефонна розмова Дональда Трампа з володимиром путіним стала не просто подією: вона є симптомом глибшого явища — реанімації авторитарного посередництва у світовій політиці, де агресори знову намагаються стати «миротворцями».

Розмова, яка легітимізує

У телефонній розмові з путіним, Трамп прямо заявив про неприйнятність набуття Іраном ядерної зброї. Це начебто логічна позиція з боку американського лідера. Але з ким він говорить про це? З людиною, чия країна:

• Отримала технології дронів з Ірану (застосованих проти України і потенційно — Ізраїлю),

• Фінансує і підтримує Хезболлу (організацію, яка атакує Ізраїль з півночі),

• Сама розпочала агресивну війну проти суверенної держави — України,

• Залежить від нафти, як єдиного джерела макрофінансової стабільності.

Факт цієї розмови уже створив сприйняття: путін — гравець, із ним рахуються. А це і є реабілітація, що й шукає москва.

Барель і кров: зв’язок не випадковий

Коли ЄС запроваджує нову серію нафтових санкцій (червень 2025 року), а сенатори Ґрем і Блументаль ініціюють законопроєкт про повне відключення російської нафти від глобального ринку, — стається «раптом» загострення між Іраном і Ізраїлем.

Це збігається з історичними закономірностями, які путін використовує вже не раз:

• 2014: санкції за Крим — різке загострення на Донбасі;

• 2022: нафтове ембарго — шантаж ядерними ЗАЕС;

• 2025: європейський удар по нафтових прибутках — масована ескалація на Близькому Сході.

Що це, як не спроба втримати нафтові ціни через кров, страх і хаос?

Бо що дорожча нафта — то довше дихає режим.

Логіка імперського шантажу

путін розуміє, що в умовах економічного задушення санкціями, війна і хаос — це активи, а не катастрофа. У його світорозумінні кожен конфлікт, який піднімає ціни на нафту, — це перемога.

Використовуючи Іран і Хезболлу, він здобуває:

• Фінансову ін’єкцію для тривалості війни в Україні;

• Психологічний тиск на Захід, який боїться великої близькосхідної війни;

• Можливість повернутись у «велику гру» як посередник, хоч сам розпалює пожежі.

Трамп як каталізатор реваншу

Ініціатива Трампа залучити путіна у врегулювання — це не просто помилка. Це зміна правил гри: вперше з 2022 року росія може бути легітимним партнером у переговорах, незважаючи на її воєнні злочини.

Це:

• Образливо для союзників, які підтримували санкції;

• Руйнує дипломатичний фронт підтримки України;

• Демонструє відвертий цинізм — жертви обмінюють на стабільність ринку.

Тут чітко вбачається геополітика без моралі.

Усі ці «випадкові» співпадіння — не збіг. Це модель поведінки путіна, яку світ чомусь знову готовий терпіти. А Трамп, замість того, щоб очолити нову моральну архітектуру світу, — вкидає в гру агресора як «перемовника».

Кожна нова смерть на Близькому Сході чи в Україні — не просто трагедія, це — інструмент впливу, цинічна валюта, якою торгують тирани.

І поки Захід готовий мати справу з путіним, світ дедалі більше нагадує ринок, на якому людське життя знецінене — на користь геополітичного контракту, енергетичної рівноваги та персонального его.

Коли агресора роблять арбітром — війна стає правилом, а не винятком.