За що ведеться війна з «орками»?

За що ведеться наша війна? За землі? За Донбас, за Крим, за Київ, за Львів? Ні, війна іде за значно важливіші речі. Російсько-українська війна — це цивілізаційний конфлікт, тобто ведеться вона за цінності.

За що ведеться війна з «орками»?
За що ведеться війна з «орками»?

Важливі для мене цінності, закладені після Другої Світової війни Франкфуртською школою (Фромм, Маркузе…) та Фабіанським клубом (Бернард Шоу, Хакслі, Оруел…) та інші соціальні філософи, такі як гуманізм та солідарність. Саме через призму цієї системи цінностей я сприймаю нинішнє нашестя «орків»

Почну з головного. Попри військову агресію проти моєї країни, чисельні жертви, в тому числі серед моїх близьких і друзів, ми (бо я не один) залишаємося на фундаменті наших цінностей, які є непохитними. І саме спираючись на ці цінності ми розглядаємо ті події та процеси, які викликало військове вторгнення Російської Федерації в Україну. І з цих позицій можу сказати наступне.

Перше — я не ставлю знак рівності між словами росіянин та «орк», варвар, дикун, гвалтівник. Наприклад, в Харкові двоє російських військових — лейтенант та солдат — кинулися рятувати випадкових цивільних — мати і дочку. Таких людей, попри їх участь у вторгненні, ми поважаємо.

Друге. Вищенаведена історія завершилася сумно. Лейтенант був вбитий російськими ж солдатами, які цілеспрямовано стали стріляти і по цивільних, і по рятувальникам. Мати теж була вбита, російський солдат-рятувальник тяжко поранений і тільки дочка залишилася неушкодженою, викликала допомогу, яка допомогла і їй і пораненому російському солдату.

Протилежний приклад. Місто Тростянець Сумської області було звільнено на минулому тижні. Останній російський танк, залишаючи місто зупинився і з гармати просто, без потреби розстріляв нову лікарню, яку збудували перед самою війною.

Я спеціально НЕ наводжу приклади вбивств, катувань, мародерства та згвалтувань. Я хочу звернути увагу не на тяжкість злочинів проти мирного населення, а на їх масовість і буденність. Та на масову підтримку цих злочинів не тільки Путіним та військово політичною верхівкою, але й більшістю російського народу. І роблю це не для того, щоб викликати ненависть до росіян, а для того, щоб розібратися в суті процесу. Як це робив німецький філософ Віктор Франкл, сидячі в німецькому ж концтаборі. Щоб знайти ліки від того страшного явища, з яким ми зіткнулися.

Третє. Явище з яким ми зіткнулися в Україні, гірше і небезпечніше за фашизм. Я усвідомлюю наскільки сумнівно виглядають ці мої слова. Але я буду говорити мовою фактів, а не емоцій. По-перше, навіть фашизм мав свої цінності, хай і такі деформовані, як нацизм та расизм. Основна ж маса російських військових в Україні не мають ніяких цінностей взагалі. Їм байдуже не тільки до прав людини чи до християнських цінностей. Їм байдуже і до російського імперіалізму, який є державною ідеологією РФ.

Їм байдуже навіть до життя своїх близьких. Російський льотчик скидає бомби на житлові квартали Харкова, де живуть його родичі. Мати полоненого російського солдата нічого не робить, щоб його врятувати, а загиблого — поховати. Усі вищі щаблі потреб піраміди Маслоу у цих людей атрофовані. Саме для того, щоб не перетворитися на таких дегуманізованих істот так відчайдушно чинить спротив кожний українець. Саме довкола цього і розгортається головний цивілізаційний конфлікт між Росією та Україною. І ми усвідомлюємо, що ненависть, яку усіма можливими засобами навіюють нам Путін та російська армія, шлях до перетворення на таких, як вони.

Але є ще одна обставина, яка робить цих людей гіршими за фашистів. Нюрнберзький процес чітко поділив війська СС на «зелені» та «чорні». «Зелені» частини СС, такі як танкова дивізія «Мертва голова» були визнані звичайними військовими формуваннями. «Чорні» ж підрозділи СС, усілякі конвойні команди в концтаборах, зондер-команди, які спалювали села, були визнані злочинними організаціями і сам факт приналежності до цих підрозділів був підставою до кримінального переслідування. Тобто, переважна більшість німецьких солдат були окупантами, але не були військовими злочинцями.

У нас же ситуація така, що майже всі російські солдати поводять себе, як «чорні» СС, займаються мародерством, вбивають мирне населення, гвалтують. Отримуючи та демонструючи насолоду від скоєного. Наче вони зійшли з екрана фільму Бергмана «Зміїне яйце». А тих російських військових, хто опирається цьому вбивають, як вбили російського лейтенанта, що рятував українських жінок. І вже більше місяця в російських окупаційних військах іде цей неприродний відбір, який перетворює залишки людей на «орків».

Четверте. І от тепер перед нами, українцями, і перед усім людством постало питання — що ж з ними робити? Ясно, що треба вбивати озброєних агресорів, які вдерлися в чужу країну. І так слід чинити з будь-яким загарбником, доки він тримає в руках зброю. А що ж робити із ста сорока мільйонами людей, яких їхня власна соціальна система перетворила на звірів?

У ХІХ та ХХ сторіччях філософи поділяли народи на цивілізовані, варварів та дикунів. З самого початку ХХІ сторіччя російські фільми, російська література, російські медіа переконували росіян, що бути дикуном набагато краще ніж бути цивілізованою людиною. Дикун може робити те, що цивілізована людина собі ніколи не дозволить. Наприклад, брехати у вічі, брати заручників, вбивати мирне населення. І тоді ти, переконували його, станеш непереможним.

Ми віддаємо належне тим росіянам, хто не піддався. Саме від них піде майбутнє цього народу… Але більшість піддалася, як піддалася більшість з тих, хто брав участь у «Стенфордському експерименті», суть якого полягала у перетворенні людей на звірів.

Росіяни піддалися, бо їх вчили, що «ми не повернемося в дикі часи, ми лише відберемо у цивілізованих народів все привабливе для дикуна». Найперше зброю від інформаційної до економічної включно та створені цивілізованими народами багатства. І не будемо платити за це нічим, ні працею, ні громадянською позицією.

І цивілізовані народи дійсно досі були безсилими проти цих «нових дикунів». Бо проти них не працює принцип Кіплінга «у нас є кулемет, а у вас його нема». Проти них не працюють «методи формальних процедур» — «ви за прогрес і демократію чи за деспотію». Бо «декоративна демократія» легко чіпляє будь-які потрібні для мімікрії символи типу парламенту та здійснює будь-які потрібні ритуали типу «виборів», але владою народу там і не пахне.

Сьогодні Україні складно розмірковувати про народження «нових тоталітарних систем» та способи запобігання ним. Надто в той момент, коли двісті тисяч російських солдат не тільки ведуть бойові дії проти української армії, але при цьому грабують, гвалтують та вбивають мирне населення, демонструючи при цьому насолоду від скоєного. Але якщо ми не будемо цього робити, то програємо цивілізаційну війну, навіть якщо переможемо їх на полі бою.

Нам потрібні швидкі дії. Хоча Україна досі відстає від Росії і за кількістю, і за якістю зброї, але перемога на полі бою в нас вже не викликає жодних сумнівів. Але бентежить нині те, що ми, усі країни вільного світу, не маємо системного рішення проблеми «нових дикунів». Проста військова перемога не вирішить проблему ста сорока мільйонів «неодикунів» на кордонах України.

Отже нам необхідно виграти цивілізаційну війну.

А яка ваша думка: що Україні треба ще, крім перемоги над армією РФ, щоб перемогти «орків»?