Шерше ля фам або жіночий фактор українського державотворення
Увесь драматизм української історії XVII сторіччя з усіма піднесеннями і занепадами нашої держави був нерозривно зв’язаний з жінками.
І це не лише про кохання гетьмана Хмельницького до Олени Степової, яке вже обросло міфами й легендами настільки, що вже не розберешся де тут правда, а де просто красиво вигадана романтична історія.
У сьогоднішній програмі ми поговоримо про османського Султана, який звинуватив венеційців у крадіжці своєї наложниці та оголосив їм війну. Венеційці ж попростли допомоги в Речі Посполитої. Магнати воювати з османами не бажали на відміну від короля, який в умовах війни набував значно більшої влади та міг переспрямовувати ресурси на свою користь без згоди магнатів. Особливо це влаштовувало дружину короля Марію-Луїзу, яка вже давно шпетила короля за жалюгідний матеріальний стан в якому перебувала монарша родина порівняно з магнатами. Але як королю воювати з османами, коли військо формують магнати? І тут монарх згадує про Богдана Хмельницького, який на той час займається успішним рекрутингом козаків для участі в битвах під час Тридцятилітньої війни. Хмельницький пристає на пропозицію короля щодо походу проти османів, чим викликає ненависть до себе з боку магнатів…
Далі вируватимуть пристрасті, будуть битви, перемоги поразки і зради, відновлюватиметься українська держава, помре польський король, його вдова вийде заміж за наступного короля й жіночий фактор продовжуватиме відігравати свою неабияку роль на наших теренах. Про це і багато ще цікавого розповість гість програми — незалежний дослідник історії України Сергій Коваленко.
Без жіночого фактору в історії України гетьман Богдан Хмельницький міг би не відбутися як видатний державний діяч своєї епохи. Про це зокрема під час ефіру заявив незалежний дослідник історії України Сергій Коваленко.
«Якщо говорити про Богдана Хмельницького, то без жіночого фактору він міг би не відбутися як видатний державний діяч. Просто так склалася історія. Справа в тому, що в 1645 році на наложницю султана Османської імперії Ібрагіма (який, до речі, був нащадком Сулеймана Пишного та українки Роксолани), напали в Егейському морі пірати та відвезли її у полон на острів Кріт, який тоді належав венеційцям. У зв’язку з цим розлючений Ібрагім оголосив Венеції війну, яка тривала фактично 20 років та вивела українського гетьмана Богдана Хмельницького в число найвідоміших постатей історичного театру Європи. Це сталося після того, як венеційцям не вдалося уникнути війни. Однак у них був набагато меншим ресурс, ніж у імперії, тому вони звернулися до короля Речі Посполитої Владислава IV по допомогу. А Владислав радився зі своєю дружиною Марією-Луізою, під впливом якої перебував. Подружжя розуміло, що війна це шанс зміцнити монаршу владу, перебравши її від всесильних магнатів. Саме королева послала свого слугу для того, щоб знайти людей, які допоможуть відродити Військо Запорізьке, яке мало стати тією силою, яка б виступила у війні проти османів. Покладатися у війні на магнатів, які зазвичай формували військо, король не міг, бо останні не були зацікавлені у війні з Портою», — каже дослідник.
На його думку, венеційці чудово знали бойові можливості запорожців і чітко усвідомлювали: якщо запорожці влаштують похід до турецьких берегів, то це частково паралізує потуги Імперії, що буде на користь Венеції.
«На той час Військо Запорізьке мало в Європі репутацію завзятих і відважних воїнів. Чисельність козаків обіцяли збільшити до 20 тисяч. Тож покоївничий Марії-Луізи за дорученням останньої вирушив з місією знайти союзника для королівської родини у війні з османами й зрештою вийшов на Богдана Хмельницького, який вдало комплектував козацькі команди для участі в Тридцятирічній війні. Саме так і виник зв’язок Богдана Хмельницького з королем Владиславом IV. Звісно, цей внутрішньополітичний альянс не влаштовував магнатів і вони вирішили знищити Хмельницького, який став на заваді їх інтересам. Після цього на Хмельницького почалися замахи, потім його арештували, посадили у в’язницю та навіть хотіли стратити. Однак Богданів кум Кричевський взяв його на поруки, а Хмельницький скористався цим та втік на Лукомор’я (територія в районі Кінбурнської коси). До речі, багато українців перемістилися після 1938-го року саме на Узбережжя Азовського моря. От серед них Хмельницький і почав набирати військо. Власне з підготовки до війни з османами й почалася українська буржуазно-демократична революція 1648-го року», — каже Сергій Коваленко
