Москвоцентричне прокляття української історіографії (частина 4)
У програмі продовжимо розповідь про історію української держави Військо Запорозьке, яка існувала на Правому березі Дніпра аж до 1724-го року.
Згадаємо несправедливо забутих гетьманів Правобережжя, їхні здобутки й прорахунки, а також намагатимемося дати відповідь на питання: чому автентична українська держава Військо Запорізьке не змогла зберегтися у своїх буржуазно-демократичних формах.
Гість програми — незалежний дослідник історії України Сергій Коваленко
Неправильно казати «Переяславська Рада» — бо насправді буда Рада Війська Запорозького з чітко обумовленою формою представництва для прийняття важливих рішень для держави. Про це під час ефіру заявив незалежний дослідник історії України Сергій Коваленко.
«Неправильно казати «Переяславська Рада». Адже тоді відбувається натяк на якусь епізодичність і винятковість. Тобто складається враження, що це епізодичні зібрання, а в Переяславі взагалі відбулося якесь унікально-епохальне зібрвння ради. Насправді Рада Війська Запорозького була з чітко обумовленою формою представництва для прийняття важливих рішень для держави. Зокрема, зовнішньо-політичного характеру. Наприклад, оголошувати війну чи йти на укладення мирного договору. Все це не приймалося гетьманом одноосібно. Він і кроку не міг ступити без Ради Війська Запорозького. Треба було чітко розуміти, що Військо Запорозьке було республікою. А зібрання Ради Війська Запорозького під Уманю, ратифікувало договір Війська-Запорозького з османами, які його ретельно дотримувалися, адже розуміли геополітичне значення Війська- Запорозького. Вони вмонтували цей договір у свої зовнішньо- політичні пріоритети та відпрацьовували його.
Історик нагадав, що згідно договору османи виступали захисниками Війська Запорозького. В обмін на це Військо Запорозьке повинно було допомагати османам проти їх ворогів.
«Таким чином османи змусили Річ Посполиту визнати незалежність Війська Запорозького, яка порушили умови договору і полізла у війну. Потім було укладено новий договір, згідно з яким Річ Посполита визнала Військо Запорізьке незалежною державою. Однак москва напала на українську державу. Тому османи почали війну проти московського царства. Війна закінчилася укладенням бахчисарайського договору. Однак Гетьман Дорошенко здав Чигирин москві. Османи допомогли звільнити Чигирин. Однак московити відступаючи з Чигирина повністю його знищили. Ця руїна була наслідком московської агресії», — зазначає історик.
На його думку, українці не мають забувати негативні моменти у власній історії та повинні показувати своє сучасне ставлення до них. Зокрема, не ліпити героїв з тих діячів, які не є героями.
«Треба давати чітку моральну оцінку діячам нашого минулого. І цією оцінкою, засудженням або схваленням тих чи інших дій, ми робимо заслон майбутнім зрадникам. Не треба їх заохочувати чи виправдовувати. Зокрема, Брюховецького, казавши, що не все так однозначно. Тоді можна так само виправдовувати Бойка чи Рабіновича. Саме тому до влади проходять моральні виродки, які призводили до сепаратизму та винищення України», — резюмує історик.
