Щодо прикладів національної ідеї
Завтра укаїнці з нетерпінням чекають інавгурації Президента України Зеленського В.О. Багато завдань стоїть перед ним і одним з головних, після препинення військових дій, об’єднання української нації ! Можливо приклад італійців нам допоможе?
Враховуючі зацікавленість глядача моїм виступом на інтернет — теле — каналі i-ua.tv на тему «Деякі приклади національної ідеї», я хочу запропонувати своєму читачеві більш повну версію цієї теми (у 3-х частинах).
Частина 1. Щодо об’єднання Італії
Як з’ясувалося, об’єднання Італії чи італійців, відбулось зовсім недавно, наприкінці XVII віку. А до цього часу, кожен пов’язував себе зі своєю провінцією чи містом (Cita) або селом (Villagio), але тільки не з Італією! А головне, усі мешканці півострову, розмовляли кожен на своїх місцевих діалектах, які дуже відрізнялись один від одного. Її мешканці продовжували себе називати по різному: ломбардійцями, тосканцями, неаполітанцями, венеціанцями, міланцями чи мешканцями Венету, Риму, Трієстру, Генуї.
Як відомо, у 1861 році граф Камілло Бенцо Кавур, відомий італійський державний діяч та національний герой Італії Джузеппе Гарібальді, проголосили утворення на Апеннінському півострові єдиної держави Італії. Але ж, і 30 років потому, Італія, все ще не стала справжньою єдиною країною.
Народ Італія ніяк не реагував і на спроби інтелігенції об’єднати країну через введення єдиної мови, що засновувалась на тосканському наріччя. Історично встановлено, що відомий італійський поет та драматург (rigista) Олессандро Манцоні, який є автором відомого роману «Обручені"(1821 р.), з цією метою навіть покупав своїх героїв у річці Арно, щоб вони почали розмовляти по — тосканські. Але, не зважаючи на те, що цей роман і рахується родоначальником літературного італійського язику, практичних наслідків він не мав: кожна провінція залишалася при своїх ідіомах.
Як з’ясувалося, жив у цей час в Італії великий гурман Пеллегріно Артузі який зумів зробити те, що здавалось неможливим: він утворив «національний ідентифікаційний код», тобто — єдину італійську кухню, яка і об’єднала італійців різних провінцій!
Виникає питання: «Як же це йому вдалось зробити?». Він і не планував об’єднувати Італію, він просто збирав рецепти приготування різних блюд (plato), виважено збираючи та описуючи кулінарні пристрасті різних італійських провінцій, і в решті решт, утворив єдину книгу італійської кухні, що і об’єднала італійців! Так, у 1891 році він опублікував цей твір під назвою «Наука щодо кухні та мистецтво смачно поїсти»(La Sciena in cucina e L'arte di mangierе bene), яка була працею усього його життя. Сама поява такої повареної книги, що витримала 15 видання і була свого роду кулінарною географією, яка через майже 800 рецептів, дозволила побачити Італію, як одне ціле. А так, як у цій книжці діалектам місця не було, інакше ніхто нічого б не зрозумів, то їх логічно замінив єдиний тосканський діалект, на якому була написана ця книга, який і став національною кулінарною мовою, а с часом і національною італійською мовою, на якій сьогоднішні дуже красиво і радісно спілкуються італійці. А того часу, правду кажучи, не усі італійці, а тільки до середини Італії, до Неаполя, користувалися цією мовою, бо далі, на Південь, було інше відношення до кухні, яке, на той час, відображала тодішнє упередження буржуазії, для якої Південь був символом відсталості і хаосу. А що стосувалося пошуків національного само визнання, він був в загалі недосяжним. Але ту наші часи усе змінилося !
Ця дивовижна поварена книжка відноситься до най успішних, що продаються на італійському книжковому ринку з часів проголошення єдиної Італії і є символом того, що у деяких країнах світу виконує конституція чи кодекси — істинним актом утворення нації! Що і доказує істину «…шлях до об’єднання народу лежить через шлунок…»!
Цікаво, що на відміну від інших країн, у італійців завжди їжу готувала господарка дому — бабуся, мати чи дружина. Втім, італієць Пеллегріно Артузі у своїй книжці «Наука щодо кухні та мистецтво смачно поїсти» прославив рукоділля домогосподарки, яка усі страви готувала своїми руками. Саме він подробиця виклав цю неперевершену італійську традицію та написав свого роду гастрономічну Біблію для Італії, завдяки чому вона і об’єдналася!
Анонс: В наступній частині я пропоную читачеві порівняти, використовуючи метод аналогії, скільки в українців спільного з італійцями. Так можливо це треба брати на озброєння!
