Деякі аспекти діяльності терористичного угруповання Е Т А. Частина 1.

Частина 1. Як усе починалося.

ЕТА, що іспанською звучить як «Еускаді та аскатасуна», а в перекладі на українську має назву — «Баскська родина та свобода».

Згідно архівних даних, початок існування цієї організації припадає на 31 липня 1959 року. ЇЇ засновниками були студенти Університету єзуїтів у Більбао, до яких приєдналися студенти інших навчальних закладів. Спочатку їхніми основними цілями була боротьба проти режиму нацистського диктатору Франсісько Франко, який завдяки своїй хитрості та «вмінню не порушити міжнародне право за часів Гітлера», не був засуджений Нюрнбергським трибуналом, але був диктатором по відношенню до свого народу. Генераліссімус Франко, який захопив владу через військовий путч у 1936 році, розглядав землі Басків, як колонії, а баскську культуру усіляко знищував.

У 1962 році всередині ЕТА було сформовано військове угруповання, а з 1964 року вже була чітко сформульована концепція «революційних дій щодо визволення Країни Басків».

На початку свого існування, ЕТА користувалася серед басків безумовною підтримкою, але несподівані зникнення людей, погрози та замахи, потрясли та налякали баскську громаду, не кажучи вже про усіх іспанців.

Разом з тим, деякі акти цієї організації людьми були підтримані. Так, у серпні 1968 року, ЕТА стратила Мелітона Себастьяна, який був начальником таємної поліції (охоронки) міста Сан — Себастьяна і дуже знущався над затриманими або арештованими. Але самий тяжкий вдар був нанесений бойовиками ЕТА «ненависним представникам іспанської держави» у 1973 році, коли баскські терористи вбили прем’єр — міністра Луіса Карреро Бланко — другу високопосадову особу Іспанії після Франціська Франко. У центрі Мадриду був підірваний автомобіль прем’єра. Міць вибухівки була такої сили, що машину підкинуло на 10 метрів. І це достатньо ефективне знищення ненависних керівників сподобалося усім противникам диктатора.

Втім, повага до героїв ЕТА з часом почала втухати. На протязі майже тридцяти років, до відомого вибуху у Мадриді (про який я розповім нижче), безвинними жертвами бойовиків стали майже 1000 осіб. Цілями замахів терористів ЕТА стали не тільки представники правлячої верхівки іспанської суспільства, але ж і поліцейські, рядові військові та службовці національної гвардії.

Як з’ясувалося, політики і журналісти, які виступали з конструктивною критикою по відношенню до басків, ідеологічні противники, підприємці, що відмовлялися платити «революційний оброк» на користь ЕТА — усі потрапляли у «чорний» список і становилися ціллю терористів!

Нічого ця ситуація Вам не нагадує, шановні читачі — українці?!

Так от, щодо здирництва грошей для залучення нових членів воєнізованих формувань, велику роль відігравало молодіжне крило ЕТА. Вони були відповідальні за щоденні вуличні терористичні акції у Країні Басків, безлади та сутички на вулицях з поліцією, побиття вітрин магазинів та підпали автомобілів. І усе це звалося «Кале боррока»!

Слід сказати, що ЕТА мала свої тренувальні табори, які, як правило знаходилися у баскських горах, але по іншу сторону іспансько — французького кордону, ближче до Франції.

За даними архівів спеціальних служб, ЕТА підтримувала постійні зв’язки з колумбійськими партизанами (про яких ми обов’язково розповімо іншим разом) і північно — ірландською армією (ІРА, про яку ми вже розповідали), та тісно співпрацювала з ними.

Втім, з часом, у самій ЕТА почались ідеологічні протиріччя з приводу використання терору, як засобу політичної боротьби. Це і призвело у 1974 році до розколу організації на дві половини: одна — військове крило, друга — військово — політичне крило. В подальшому, усі члени військово — політичного крила покинули ЕТА і припинили свою діяльність. А у 1979 році баскські націоналісти досягли примирення з мадридською владою і уклали угоду щодо автономії. Ця угода, згідно з європейськими положеннями щодо автономій, гарантувала регіону максимальну самостійність, але ЕТА не зупинила своєї терористичної діяльності і таким чином, продовжувала втрачати симпатії своїх прибічників. Вона перетворилась у маргінальну та непопулярну організацію і її керівництво зрозуміло, що терміново треба робити якісь кроки. Таким чином, через рік, у вересні 1980 року сепаратисти заявили щодо «повного і безстрокового» примирення і у іспанців виникла надія, в решті — решт, на мирне існування.

(далі буде)