Діяльність спеціальних служб та історія дисидента Георгія Маркова. Передмова. Частина 1.

Передмова.

І знову хотілося би повернутися до теми щодо діяльності спеціальних служб, бо з’явились (а точніше — я отримав від своїх архівних джерел) цікаві матеріали, які подобаються нашому читачеві. Як відомо, нещодавно у США відкрили найбільший в світі музей, присвячений шпигунству — масштабніша колекція шпигунських артефактів (наприклад таких, як дерев’яний герб США, який радянські діти подарували американському посольству в 1945 році, а через сім років американці в ньому знайшли прослуховуваючий пристрій) та зброю потаємних агентів: стріляючий партсигар, стріляюча авторучка, стріляючий ніж розвідника, стріляючий перстень, стріляючий ніж — револьвер, стріляючий каблук, стріляючий брилок до ключів і навіть стріляюча парасолька, про яку і піде розмова нижче.

Мої джерела завітали на цю виставку і готують цікаву інформацію, з якою я ознайомлю читача.

Також я вже отримав цікаві архівні матеріали щодо діяльності спеціальних служб відносно болгарського дисидента Маркова, які я пропоную читачеві на його розсуд. А тут ще нещодавно з’явилося інтерв’ю екс-президент Болгарії (2012−2017) Росена Плевнелієва, яке він надав в ексклюзивному інтерв’ю «Главкому», з якого я і хотів би почати, бо для нас, українців, вона є актуальним.
«…Росія незаконно анексувала Крим, і не можна сказати, що люди сьогодні там живуть добре, користуються правами людини і свободами…
На сьогодні близько 2 млн болгар емігрували з країни. Водночас, знаєте, скільки з них виїхало до Росії? Аніскільки! … А все тому, що Росія сьогодні не має моделі, яка могла б привабити звичайну людину… Попри це, на сьогодні є чимало болгарських політиків, які залежать від Росії і працюють на те, щоб Болгарія стала російським „троянським конем“ у західному світі… Великою ілюзією є думки, буцімто Росія озолотить Болгарію або Сербію за те, що вони будуть її стратегічним союзником або близьким приятелем… Повторюю, Росія незаконно анексувала Крим, і не можна сказати, що люди сьогодні там живуть добре, користуються правами людини і свободами, що там є демократія і процвітання… Росія й сама розуміє свої економічні можливості… У неї немає економічних можливостей для того, щоб озолотити Болгарію або Сербію, як, власне, і Крим. Саме тому Росії потрібна стратегія „троянського коня“, щоб за мінімальних затрат зробити цікаву їй державу повністю залежною від себе… Росія ніколи в своїй історії не розглядала інші країни як союзників і рівних партнерів, а тільки як васалів і підлеглих».
Мені дуже сподобалась аналітика цього висловлювання, більш того, не віриться, що пройшло усього (але рівно) 50 років і болгари багато чого зрозуміли. А от інформація, що я наведу нижче показує, що свого часу болгарці теж емігрували, а керівництво держави для вирішення «усіх» проблем зверталося до Московії.

Частина 1. Загрозливий вільнодумець або як усе починалося?

До імміграції на Захід до Англії письменник Георгій Марков написав і видав сім книжок прози, став автором багато чисельних п’єс та сценаріїв популярних телесеріалів. Він був членом Союзу письменників Болгарії, мав можливість виїздити за кордон та користуватися цілим рядом благ, які були недоступні звичайному громадянину. Він був близько знайомий з першим секретарем Болгарської Компартії та Головою Держради Болгарії Тодором Жівковим. Більш того, він був коханцем його дочки, члена Політбюро і міністра культури Людмили Жівкової.

Талановита людина і чудовий письменник, патріот своєї країни, Марков віддавав собі звіт у тому, де він живе і що він пише. Не даром, у вузькому колі однодумців, він заявляв: «…нам платять, щоб ми нічого не писали…». У своїх творах він неодноразово показував сутність прогнилої системи тоталітаризму, за що отримав репутацію вільнодумця, що несе загрозу суспільству.

Після показу прем’єри його п’єси «Я був сон», що відбулася у червні 1969 року у Державному театрі сатири у місті Софії, яка носила гострий соціально — критичний характер, терпець у діючої влади прорвався і Маркова звинуватили у підтримці антидержавного заколоту 1968 року, що відбувся у Чехословаччині, і який прозвали «Празька весна 1968 року». Після цього Георгій разом з братом терміново покинув Болгарію.

(далі буде)