Щодо операції «Берлінський тунель» та ролі агента «Гомера». Частина 1
«Золотою жилою», як джерелом інформації, користувались не тільки при прослуховуванні підводних кабельних мереж зв’язку, а і підземних кабельних мереж зв’язку, про що свідчить операція «Берлінський тунель».
Передмова.
Як свідчать американські, англійські та Бундесархіви ФРН, «золотою жилою», як джерелом інформації, користувались не тільки при прослуховуванні підводних кабельних мереж зв’язку, а і підземних кабельних мереж зв’язку, про що свідчить наступні матеріали. Втім, це в продовження теми щодо діяльності спеціальних служб, здійснення розвідувальної діяльності шляхом прослуховування, не завжди приносило користь, бо «щури» були скрізь…
Частина 1. Ідея проведення операції «Берлінський тунель».
Щодо операції американських та англійських розвідок по отриманню інформації, шляхом прослуховування радянських і східнонімецьких (за часів існування НДР) кабельних телефонних мереж, в результаті якої було прорито таємний підземний тунель із Західного у Східний Берлін, то ця ідея не нова. Як свідчать архівні дані, ідея прокладки тунелю була наслідком аналогічної успішної операції щодо прослуховування телефонних мереж зв’язку, яка була здійснена у Відені, ще коли місто було поділене на радянську, американську, британську і французьку зони окупації.
Як свідчать архіви англійської розвідки, ще у 1952 році, британській розвідці, яка здійснювала у Австрії операцію «Срібло», вдалось здійснити перехоплення телефонних розмов по підземному кабелю та отримати дуже цінну інформацію щодо роботи радянських спеціальних служб та боєготовності їх військ. Тоді, англійці прорили три підземні тунелі та приєдналися до підземних телефонних комунікацій радянської окупаційної адміністрації.
Тому, коли американці задумали провести операцію «Берлінський тунель», вони прийняли рішення провести це разом з англійською розвідкою, про що, забігаючи у перед, дуже пожалкували.
Треба сказати, що схема «тунелю» була розроблена фахівцями британської «Сікрет Інтеллідженс Сервіс» (МІ6), яким допомагали експерти Центрального розвідувального управління США, але фінансування і практичну реалізацію операції, взяло на себе виключно ЦРУ. Деталі цієї операції були надто довго засекреченими, втім, після появи ряду авторитетних досліджень у ЗМІ, архіви трохи відкрили свої сховища, але, досі виникає багато протиріч і непорозумінь.
Як пише, колишній директор Центральної розвідки США Аллен Даллес у своїй книжці «Мистецтво розвідки», «…я погодився з цим проектом і надав розпорядження, щоб як менше свідчень щодо проекту „тунель“ залишилось на папері…».
По аналогії з Віденською операцію, яка мала кодову назву «Срібло», Даллес присвоїв операції «Берлінський тунель» назву «Золото». Англійська розвідка, зі свого боку, назвала цю операцію «Секундомір».
За архівними даними, інформацію щодо зчленування трьох телефонних кабелів, які сходилися від кордону з Західним Берліном на глибині майже 2 м під землею, Аллену надав шеф західнонімецької розвідки Рейнхард Гелен, який, свого часу, від оперативних джерел, отримав інформацію щодо місць прокладки підземних кабелів зв’язку у Німеччині та Австрії ще до ІІ Світової війни.
Треба сказати, що підготовка спеціальних служб Англії і Америки до здійснення цієї операції була дуже ретельною. На початку операції, від оперативних джерел, що працювали у східноберлінському поштовому відомстві, була отримана мапа з точним розташуванням усіх кабельних мереж зв’язку, у тому числі і радянських. Були завербовані джерела інформації на комутаторах Дрездена, Магдебурга та Ерфурта.
Як стало відомо, у грудні 1953 року, проведення цієї операції було доручено Уільяму Харвею, колишньому співробітнику ФБР, що перейшов, свого часу, до ЦРУ. Це була унікальна споруда. Тільки грошима на будівництво тунелю було витрачено майже 6 млн. доларів США (на той час це дійсно величезна сума). У ході земельних робіт, було вийнято майже 3 000 тон грунту, укладено 120 тон арматури і 760 кубічних метрів бетону. Уся ця споруда мала довжину 450 м.
При будівництві цього тунелю були задіяні самі передові новітні технології того часу, які в подальшому були використані при утворенні пристроїв, які підслуховували підводні кабельні мережі зв’язку за допомогою підводних човнів.
Тунель починався встановленням стальних дверей. На радянській окупаційній зоні тунель закінчувався кімнатою, в якій здійснювалося підключення апаратури підслуховування.
(далі буде)
