Щодо деяких курйозів у діяльності АНБ США. Частина 1.

Передмова

Як свідчать дані американської недержавної організації Національний архів безпеки, що АНБ США розвідувало, а можливо і продовжують розвідувати щодо країнах Євросоюзу за допомогою пристроїв, що підслуховують, отримавши доступ до внутрішніх комп’ютерних мереж.

В підтвердження цього, за повідомленням німецького журналу «Spiegel», колишнім працівником Центрального розвідувального управління (ЦРУ) та єкс- співробітником інформаційно — аналітичної служби Агентства національної безпеки (АНБ) США Эдвардом Сноуденом, була проголошена заява щодо слідкуванням спеціальними службами США і Великої Британії за телефонними перемовинами та електронною поштою мільйонів громадян країн ЕС.

Сноуден надав фактичні докази у вигляді відповідного документу, в якому країни Євросоюзу прямо фігурують як об’єкти розвідки Агентства.

Журнал «Spiegel» також повідомив, що при знайомстві з наданими документами, стала відома процедура «електронного стеження» за представниками дипломатичних установ ЕС., а також, що у США дії таємна програма «PRISM», завдяки якій АНБ збирає дані щодо користувачів інтернету та клієнтів операторів мобільного зв’язку.

Усе це стало можливим завдяки системи тотального американського інтернет — слідкування «XKeyscore», яка, скоріше за усе, розміщується у приміщенні посольських та консульських установ США у країнах ЕС.

Це свідчить про тотальне слідкування американськими спеціальними службами за усіма громадянами !

Разом з тим, я не став би наполягати на черговому зрадництві співробітника АНБ, бо до цього часу, не відомий мотив зрадництва Сноудена, а пом’ятаючи історію щодо Пеньковського, то можливо це чергова супертаємна операція Агенства.

Щоб зрозуміти це і багато іншого, хотілося би розповісти про те, з чого усе починалося.

Частина 1. Деякі аспекти утворення АНБ США

Як свідчить «Енциклопедії шпигунства», за авторством Нормана Полмера та Томаса Б. Аллена, попередниками АНБ були Служба Розвідки Каналів Зв’язку армії США та Агентство з Безпеки Збройних Сил (АВВС).

Ще за часів корейської війни, керівництво американського військового командування було дуже невдоволено якістю стратегічної інформації, що вони отримували, що і надало поштовх політичному керівництву утворити нову службу Розвідку Зв’язку (COMINT), яка підпорядковувалася міністрові оборони. Одночасно, при створенні цієї нової розвідувальної служби, приймалися безпрецедентні кроки щодо додержання цього у таємниці, у тому числі і її переїзд із Арлінгтон — Холлу у штаті Віргінія (біля Вашингтону) у Форд Мід.

У жовтні 1952 року вийшла Постанова президента Трумена (під кодовим найменуванням та с грифом «таємно»), яка затверджувала утворення агентства.

Треба сказати, що Устав АНБ до сих пір є таємним. Лише у 1984 році, були надані оголошенню деякі положення агентства, які засвідчили, що АНБ «…звільняється від усіх обмежень щодо проведення розвідки зв’язку…».

До речі, Центральна служба безпеки (ЦСБ) США, була утворена президентським указом у 1972 році, як центральна шифрувальна служба у стінах Міністерства оборони і щодо неї відомості практично відсутні. Відомо лише те, що у її складі існує так званий елітарний підрозділ — Служба Збору Спеціальної інформації (СССІ), фахівці якої займаються прослуховуванням об’єктів на території країн потенційного противника.

З початку свого утворення, АНБ прискіпливо слідкує за тим, щоб усі дотримувались над таємності. Працівники повинні посилатися на «федеральну владу» або «міністерство оборони», якщо виникають питання щодо їх місця роботи.

Разом з тим, перша інформація щодо АНБ, з’явилася ще у вересні 1960 року, коли два колишніх шифрувальника Агентства Уільям Г. Мартін та Бернон Ф. Мітчелл, які перебігли до СРСР, провели у Москві прес — конференцію, в ході якої повідомили наступне.

«…АНБ постійно прослуховує мережі зв’язку майже 40 країн світу. Причому, прослуховування здійснюється не тільки країн — противників, а також і стратегічних партнерів, таких як Італія, Франція та Туреччина…».

А за свідченнями фахівця відділу Близького Сходу АНБ Віктора Н. Гамільтона, який «з'явився» у Москві у 1963 році, «…він та його колеги, займалися викриттям військових та дипломатичних шифрів і кодів різних країн, а також здійснювали прослуховування каналів зв’язку ООН…».

Що стосується більш повної інформації щодо АНБ, то вона з’явилася лише у 1982 році у вигляді публікації першої книжки, що звалася «Палац загадок», яку написав Джеймс Бемфорд.

Втім, АНБ не зраділо такому, але нічого не змогло зробити, бо вже почало діяти положення Закону щодо свободи інформації, яке дозволяло письменникам і журналістам отримувати доступ до таємних державних документів, що свого часу були засекречені (у тому числі і незаконно).

Цікаво, що у 1987 році, у таємному інформаційному бюлетені, який щомісячно виходить у АНБ, прізвище Бемфорд було поставлено у один ряд з Рональдом У. Пелтоном (відомим нашому читачеві за моїми попередніми публікаціями щодо операції «Айві беллс»), колишнім аналітиком АНБ, який продав таємниці цього відомства радянській розвідці.

(далі буде)