Операція «Хромований купол». Частина 1.

Операція «Хромований купол» (Operation «Chrome Dome») проводилася Стратегічним командуванням ВПС США (з червня 1961 року і до кінця 1968 року).

Мета операція полягала у бойовому патрулюванні стратегічними бомбардувальниками B-52 з термоядерною зброєю на борту. Згідно планів керівництва США, були визначені цілі на території СРСР, які мали бути атаковані при отриманні відповідного сигналу (про що я розповім нижче).

Подібна тактика дозволяла значно скоротити час, необхідний для нанесення попереджувального або відповідного ядерного удару.

Під час проведення цієї операції, відбулися декілька інцидентів зі стратегічними бомбардувальниками, що «везли» ядерну зброю на борту.

Офіційно відомо щодо наступних випадків:

• Авіакатастрофа над Паломаресом, Іспанія — в результаті якої загинули 7 осіб і були втрачені чотири термоядерні бомби. Три з них впали на сушу і були знайдені майже відразу, четверта, що впала в море — була знайдена лише після трьох місячних пошуків. Триі бомби, що впали неподалік від Паломарес, зруйнувалися, викликавши радіаційне забруднення місцевості (про це я вже писав у минулих публікаціях),
• Катастрофа B-52 над так званою Дикою Горою (це неподалік від Бартона у штаті Меріленд поміж горою Елбоу (Elbou Mountain) та Великою Дикою горою (Big Savage Mountain) — коли загинули троє членів екіпажу з п’яти, а дві термоядерні бомби що транспортувалися літаком були знайдені «майже неушкодженими в середині уламків» та через два дні евакуйовані з місця катастрофи,
• Авіакатастрофа над базою Туле у Гренландії — коли B-52G, розбився і згорів, та загинув другий пілот. З чотирьох термоядерних бомб, знайшли тільки три, які були зруйновані і викликали значне радіаційне забруднення місцевості.

Як відомо, ця катастрофа стала останньою у проведені операции «Хромований купол».

Втім, згідно архівних даних, ця операція була призупинена не із — за вищевказаних катастроф чи страху за можливі подальші надзвичайні ситуації та їх наслідки.

Просто у США, на той час (кінець 1968 року), з’явилась система глобального радіолокаційного попередження щодо можливого ракетного нападу на країну, яка засікала старт любої балістичної ракети у світі та надавала керівництву Пентагону майже 55 хвилинний запас часу на здійснення відповідного удару.

Декілька слів щодо планів керівництва США, відносно застосування атомної зброї.

Починаючи з вересня 1945 року, у рамках директиви Ради національної безпеки США, з’явилась ціла низка таємних планів і рішень, які щорічно поновлювалися, щодо знищення колишнього СРСР.

Згідно архівів, перший план мав назву «Тоталіті"та був прийнятий Об’єднаним комітетом начальників штабів ще у грудні 1945 року. У червні 1946 року його змінив план «Пінчер» з ідентичними цілями.

Згідно цих планів, передбачалося застосувати від 20 до 30 атомних бомб, таких, які були скинуті на Хиросиму та Нагасаки. Цілями були 20 міст колишнього СРСР, у тому числі і наш Київ.

В наступних роках з’явилися такі плани, як «Чариотір» та його варіанти — «Кагуіл» і «Даблетор», де відповідно зростала кількість атомних бомб, що планувалось скинути на міста колишнього СРСР та і відповідна кількість міст, як потенційних цілей.

Згідно плану «Троян», який був прийнятий вже у 1948 році, передбачалося скинути 133 атомні бомби на 70 міст колишнього СРСР.

Але, майже реальним, прискіпливо розробленим у грудні 1949 року, був план «Дропшоп», за яким передбачалося скинути на 104 міста колишнього СРСР 292 атомні бомби!

Згідно цього плану, атомні бомби були передбачені для таких українських міст, як Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Миколаїв, Запоріжжя, міста центральної та західної України.

Реалізація цього плану передбачалася до 1 січня 1950 року.

Втім, можливо перше випробування атомної зброї колишнім СРСР у серпні 1949 року, можливо доповідь аналітиків УСС (ЦРУ) щодо отримання відповідного удару, бо 30% населення можливо уціліли би, змінили ці плани.

С часом, я більш детальніше повернусь до цієї теми, а сьогодні хотілося би продовжити щодо «Хромованого куполу».

І так, патрулювання здійснювалося за двома основними маршрутами: південному, що проходив через Атлантичний океан у районі Середземного моря, де проводилося дозаправлення бомбардувальників, після чого літаки поверталися на базу, і північного, який пролягав уздовж східного узбережжя США і Канади на північ, потім перетинав Канаду, приблизно 84-й паралелі і прямував на південь уздовж західного узбережжя.

Операція тривала протягом семи років.

З кінця 1961 року, в рамках операції стали виконуватися завдання під кодовою назвою «Гард-Гед» (Hard Head) з постійного візуального спостереження за радіолокаційною станцією на авіабазі Туле, що служила ключовим компонентом системи раннього попередження про ракетний напад.

Трішки раніше, програмою була «Head Startіоn», у кінці якої, бомбардувальник В-52, що ніс термоядерну зброю, здійснював обліт Північної Канади та Гренландії.

Після авіакатастрофи над Паломарес, операція була значно скорочена, а остаточно згорнута — після авіакатастрофи над базою Туле у Гренландії.

І так, поновивши небезпечні польоти з термоядерною зброєю на борту у 1960 році, у рамках програми «Chrome Dome», американці, згідно їх архівів, відвертим шантажем і підкупом, примусили керівництво Ісландії, Іспанії, Португалії і Данії (Гренландії), дозволити проліт бомбардувальників з ядерною зброєю над територією своїх країн.

Ближче за усіх до колишнього СРСР підходили бомбардувальники по другому — південному маршруту, який був дуже небезпечним.

Кожного дня шість бомбардувальників В — 52 стартували з Атлантичного узбережжя США, входили в акваторію Середземного моря через Гібралтар над Португалією або зі сторони Біскайської затоки над Іспанією та чергували над Адріатикою, чикаючи відповідного сигналу.
З кінця 1964 року СК ВПС США проклало ще один маршрут: навколо Ньюфаундленда, через аеродроми Сандерстром та Туле (Гренландія), далі поворот на захід, навколо острова Королеви Єлізавєти, далі на південь до Аляски з послідуючим поверненням на аеродром Шеппард.

Таке складне маневрування, згідно архівів, призвело до того, що у січні 1961 року, перший борт B-52G № 58−187 з атомною зброєю, зазнав надзвичайної події.

Спочатку, при підготовці до дозаправлення над Канадою з танкером KC-135 усе йшло у штатному режимі.

Втім, оператор системи, що заправляє бомбардувальник, попередив екіпаж літака щодо інтенсивного витоку палива з консолі правого крила.

Заправник КС — 135 екстрено закінчив заправку, а командир бомбардувальника В — 52 майор Таллоч, оцінивши масштаб втрати палива, прийняв рішення повертатися на аеродром базування.

Втім, втративши майже 17 тонн керосину з правої консолі літака, бомбардувальник почав хилитися на лівий бік.

На висоті 2700 м над землею, командир віддав наказ екіпажу покинути літак, який падав.
Пілот Адам Маттокс виліз через верхній люк і залишився жити, а штурман майор Шелтон, оператор РЕБ майор Річардсон та стрілок сержант Барнішу, загинули разом з бомбардувальником, який ніс дві термоядерні бомби Mk.39 по 2,5 мегатонни кожна.

(далі буде)