Едуард КИРИЧ: «Щастя у вмінні бачити і створювати прекрасне»

Едуард Кирич — український художник-аніматор, сценарист, народний художник України. Член Національної спілки художників та Спілки кінематографістів України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка. З 1962 року — художник-постановник анімаційних фільмів на студії «Київнаукфільм». Створив образи Тура, Ока і Грая. Сьогодні Едуард Ілліч наш гість.— Як Ви прийшли до анімації?

Едуард КИРИЧ: «Щастя у вмінні бачити і створювати прекрасне»

Едуард Кирич — український художник-аніматор, сценарист, народний художник України. Член Національної спілки художників та Спілки кінематографістів України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка. З 1962 року — художник-постановник анімаційних фільмів на студії «Київнаукфільм». Створив образи Тура, Ока і Грая.

Сьогодні Едуард Ілліч наш гість.

— Як Ви прийшли до анімації?

Моя душа з дитинства тяжіла до всього веселого і смішного. Все життя мене супроводжують кумедні історії. Полюбляв читати гумористичні журнали. Малював шаржі на своїх однокласників, відвідував гурток образотворчого мистецтва, потім була Республіканська художня школа імені Тараса Шевченка.

Ще в дитинстві побачив діснеївські мультиплікаційні фільми. Особливе враження на мене справив мультфільм про Білосніжку. Він ішов французькою мовою, але все було зрозуміло. Чудові малюнки, геніальна неперевершена анімація. Саме тоді виникла мрія присвятити себе цьому виду мистецтва.

Після закінчення художньої школи побачив оголошення, що на студії «Київнаукфільм» створюється об’єднання художньої анімації. З 1962 року я працюю на цій студії. Мене помітили у знімальній групі і взяли асистентом художника.

Моя перша робота як художника-постановника — мультфільм «Чому у півника короткі штанці?» (1966 р.). В його основу покладена стара єврейська казка. Щоправда, мультфільм я зробив швидше в гуцульському стилі. А допоміг мені в цьому рідний Львів. Там у етнографічному музеї відбувалася приголомшлива виставка: безпосередньо в приміщенні були відтворені народні хати. Я там бував цілими днями: перемальовував візерунки, запам’ятовував, що як називається. А назви для мене — це все, це образ! «Постоли» — взуття, «бартка» — сокира, «кресаня» — шляпа… Це ж не назви — музика! Також вдячний Олені Кульчицькій, яка подарувала мені альбом з гуцульськими строями. Саме ці малюнки допомогли у створенні одягу для Півника.

Мультфільм вийшов смішним і полюбився маленьким глядачам.

— Напевне найвідомішою Вашої роботою став серіал про козаків. А з чого все починалося?

— На студію написав лист житель міста Запоріжжя (прізвища його на жаль не знаю), з пропозицією зняти мультфільм «Як козаки куліш варили» і навіть вигадав їхні імена — Тур, Грай і Око.

Володимир Дахно намалював для мене довгу паличку і сказав, що це козак Грай, велике коло — силач Тур, маленьке — верткий Око. Я ж, як художник-аніматор, зробив з його ідеї персонажів. Створив їм обличчя, наростив тіла. Зробив їх такими, якими їх сьогодні знають всі. До речі, не всім відомо, що спочатку була ідея зняти повнометражне художнє кіно про козаків, але з цієї ідеї нічого не вийшло. У підсумку вирішили зробити мультфільм.

Ніхто не думав, що з цього може вийти щось серйозне. Козаки створювали позитивну ауру. Вони почали когось визволяти, робити добро. Другий мультфільм — «Як козаки у футбол грали» став ще популярнішим. Потім були мультфільми «Як козаки наречених визволяли», «Як козаки сіль купували», «Як козаки олімпійцями стали», «Як козаки мушкетерам допомагали», «Як козаки в хокей грали». Всього було створено 9 картин. У шести з них я брав участь. А до мультфільмів «Як козаки олімпійцями стали» та «Як козаки у хокей грали» написав сценарії.

Тур, Грай і Око були сторожовими козаками, які брали участь у неймовірних пригодах. За цими образами стоїть велика праця великого колективу. Адже робота велася над кожним малюнком. Потрібно було йому дати йому рух, артикуляцію. Кожен малюнок мав свій характер. Головний режисер всіх фільмів Володимир Дахно. Також над мультсеріалом працювали чудові художники Генріх Уманський, Іван Буц, Анатолій Вадов. До створення мультфільмів із задоволенням долучилися відомі композитори Ігор Поклад та Мирослав Скорик. А потрапити в мультиплікаційну хореографію по тактах, зробити це весело і дотепно не так просто. За цю роботу 1988 року ми отримали Шевченківську премію.

До «Євро-2016» створили ще 26 коротких мультфільмів про козаків по 2 хвилини кожен. Особисто для мене козаки і футбол неподільні, а всі нові серії якраз крутяться навколо футбольних та колофутбольних тем. І мені це по душі. Окрім того, я дуже люблю гумор, а козаки — цінують хороші жарти. Тому мені все це було дуже цікаво. Малював я героїв олівцем, на аркуші, а вже хлопці з анімаційної студії Baraban «переганяли» зображення в цифрове. На мій погляд завдяки їм, сучасним технологія і таланту режисера Марини Медвідь козаки стали красивішими і більш вишуканими.

Що стосується сюжету, то Око, Грай і Тур відправляються подорожувати Європою. Так, наприклад, наші козаки влаштовують кориду в Іспанії, побачать Лох-Несське чудовисько у Шотландії, познайомляться з королевою Англії Єлизаветою І І і польським астрономом Миколаю Коперником, прогуляються з паном Швейком по Празі і, звичайно ж, вип’ють пива у Німеччині.

— Чи поділяєте Ви анімацію на дитячу та дорослу?

— Звичайно, поділяю. Доросла значно гостріша, більш сатирична. Але мені все рівно, де працювати -комфортно і там, і там. Однак дитяча, можливо, більш відповідальна. Адже тут важливо розуміти, що ти хочеш сказати дитині, що їй дати і чому навчити. І це, напевне, завдання режисера.

— Як Ви відчули перші промені слави?

— Тоді ще були живими мої батьки. Коли вони побачили в газетах повідомлення про те, що ми з режисером Володимиром Дахном і оператором Анатолієм Гавриловим відзначені Шевченківською премією, це було для них таке щастя, з яким ніщо не порівняється. Тепер, коли мені вже 75 років, я розумію, настільки важливим для мами і батька це було.

Також нас нагородили за фільм «Як козаки наречених визволяли» на фестивалі короткометражних фільмів у швейцарському місті Ньоні. Щоправда, я туди не їздив. Наші нагороди отримували чиновники. А ми їздили з творчими зустрічами Україною, виступали у кінотеатрах, глядачі намагалися до нас доторкнутися, як до екзотичних австралійських тварин. За зізнанням багатьох, до цього вони ніколи не бачили мультиплікаторів, і раптом з’явилася така можливість. Сьогодні багато літніх людей мені говорять: «Я на Ваших фільмах виріс». Смішно чути, але це факт.

— А як з’явилася «Енеїда»?

— Ще під час навчання у школі відкрив для себе цей прекрасний твір Івана Котляревського. Дуже полюбив поему за гумор, колоритну українську мову. А слова «Еней був парубок моторний, і хлопець хоч куди козак» напевне знає кожен українець.

Ще до козаків мріяв поставити «Енеїду». 1969 року до 200-річчя від дня народження І. Котляревського зробив невеличкий мультфільм «Пригоди козака Енея».

1988 року з’явилася можливість створити великий мультфільм «Енеїда». Щойно ми отримали Шевченківську премію, і знову велика цікава робота. Це був зоряний час у моїй творчості. Працював з великим натхненням.

За три роки створили сім серій. Тут звучить жива українська мова, переданий український мелос, неповторний гумор нашого народу. У творі закладено багато глибинних моментів. Потрібно лише їх бачити. Сполучення Вергілія і Котляревського дало нам надію на європейський вибір України. Зараз починаємо ця розуміти. Також ще 1988 року у мультфільмі з’явився синьо-жовтий український прапор. І я пишаюся цим.

— Наступним Вашим зверненням до української класики став «Лис Микита».

— Серіал зняли за творами Івана Франка. Я дуже люблю цього письменника як патріота, науковця, філософа. Він надзвичайно глибокий лірик і активний громадський діяч. До речі, мої ескізи до серіалу знаходяться у Львові в музеї Івана Франка.

А «Лис Микита» це збірник казок з усього світу. Запропонував зняти цей мультфільм Володимир Кметик, він знайшов кошти на втілення у життя цього проекту. Також ідею підтримало ВУТ «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка.

Робота була не простою, але цікавою. За рік створили 26 серій. Окремо хотів би подякувати супервайзеру Михайлу Яремку за хороше організаційне та творче забезпечення процесу створення цього мультсеріалу. Можна по різному ставитися до головного героя твору. Але він цілеспрямований, впевнено йде до своєї мети, має високий інтелект, гострий розум. Саме таких людей сьогодні не вистачає Україні.

У мене є ще два сценарії за творами Івана Франка, але на жаль немає коштів на втілення цих проектів у життя.

Ще однією своєю важливою роботою вважаю «Сказання про Ігорів похід», створене за видатною пам’яткою Київської Русі «Словом о полку Ігоревім».

— Що Вас надихає на творчість?

— Олівець. Для мене він і аркуш паперу на столі — як для мусульманина килимок у мечеті, який він розстилає перед молитвою. Творчий процес — це певний настрій. Пам’ять раптом витягає колись побачене і часом знаходить щось таке, повз що більшість людей байдуже проходить.

— У чому на Вашу думку значення жанру анімації?

— У невеликій формі можна втілити ідею, яка може бути вартою цілого роману. До того ж це вражаюча пластика. Ми впливаємо на світогляд глядача, виховуємо його, а це дуже важливо.

Сьогодні в Україні багато приватних анімаційних студій. Не виходячи з дому можна робити мультфільми. Але відсутня інформація про ці студії, про їхні роботи, крім рекламних роликів, що швидко приносять прибутки. А анімаційних фільм для дітей у нас сьогодні не створюють.

Держава повинна дбати про культуру, вкладати в неї значні кошти, в тому числі в анімацію. Звичайно, сьогодні ми переживаємо складні часи, але не повинні забувати, що культура приведе до патріотизму, адже людина з високою культурою завжди патріот.

— Що на Вашу точку зору є щастям і чи вважаєте Ви себе щасливою людиною?

— Щастя — це чисте небо і вода, зелені дерева і трава, спів пташок, що складається в мелодію світу. Щастя — це красиві діти і одухотворені дорослі. Чудово, коли природа дає людині талант і ця людина не припиняє все життя удосконалюватися, прагнучі до ідеалу. Щастя — у вмінні бачити і створювати прекрасне. Можливо, навіть вигадати його. Я ідеаліст у цьому плані.

Едуард КИРИЧ: «Щастя у вмінні бачити і створювати прекрасне»
Едуард КИРИЧ: «Щастя у вмінні бачити і створювати прекрасне»
Едуард КИРИЧ: «Щастя у вмінні бачити і створювати прекрасне»
Едуард КИРИЧ: «Щастя у вмінні бачити і створювати прекрасне»
Едуард КИРИЧ: «Щастя у вмінні бачити і створювати прекрасне»
Едуард КИРИЧ: «Щастя у вмінні бачити і створювати прекрасне»
Едуард КИРИЧ: «Щастя у вмінні бачити і створювати прекрасне»
Едуард КИРИЧ: «Щастя у вмінні бачити і створювати прекрасне»
Едуард КИРИЧ: «Щастя у вмінні бачити і створювати прекрасне»
Едуард КИРИЧ: «Щастя у вмінні бачити і створювати прекрасне»
Едуард КИРИЧ: «Щастя у вмінні бачити і створювати прекрасне»
Едуард КИРИЧ: «Щастя у вмінні бачити і створювати прекрасне»