Віктор Шишкін: ганебно, що можновладці воліють сприймати загиблих бійців як цифри для статистики

Перший місяць 2018 року відзначився загостренням на фронті. Тільки 17 січня, за даними міноборони, Україна втратила трьох бійців. На наступний день відбулося пленарне засідання Верховної Ради. На ньому депутати ухвалили закон про реінтеграцію Донбасу, але так і не спромоглися вшанували хвилиною мовчання пам’ять загиблих напередодні хлопців. Кожну добу на сторінці прес-центру штабу АТО на «Facebook» можна знайти зведені данні про ситуацію на передовій і кількість загиблих. Однак, а ні їх імена, а ні назвм бригад прес-центр штабу АТО не повідомляє. Складається враження, ніби представники касти недоторканих та інші можновладці сприймають загиблих хлопців як статистику. Чому у влади таке ставлення до полеглих Героїв, спробував i-ua.tv поястини Суддя Конституційного Суду України у відставці Віктор Шишкін.

— Вікторе Івановичу, чому ні депутати Верховної Ради, ні урядовці на початку засідань не згадують імена наших загиблих бійців? У той же час, варто тільки у США, або в країнах ЄС трапитися теракту, як у ВР оголошують хвилину мовчання?

— Ваше питання не за адресою. Поставте його краще представникам нашої колаборантської влади.

— Однак для мене лишається не зрозумілим, чому наші можновладці вшановують загиблих внаслідок терактів іноземців і, водночас, ігнорують вбитих окупантами українських захисників. Що Ви думаєте з цього приводу?

— Я вже давно думаю з цього приводу і неодноразово повторюю: наша сьогоднішня влада є колаборантською. Ви дуже пізно підняли це питання. Я ще півтора роки тому радив депутатам, щоб вони на відкритті засідань парламенту згадувала поіменно всіх загиблих за добу. Якщо мені не зраджує пам’ять, я про це заявив на 112-го каналі під час ефіру з Ольгою Богомолець. Вона після нашої розмови поставила це питання у ВР. Вдруге я запропонував ідею вшанування наших Героїв Надії Савченко. Вона як і пані Богомолець виступила у парламенті з моєю ініціативою.

Правда, ці пропозиції ставили у найекстремальніші моменти, коли у ВР було гаряче. На них депутати реагували мляво. Крім того, я закликав деяких лідерів фракцій — не буду називати прізвища, згадувати на кожному пленарному засіданні імена наших загиблих захисників, але вони не відреагували. Таким чином, депутати ігнорують пропозиції від народу. Вони вже прийняли колаборантський закон про так звану реінтеграцію. Тому з ними нема про що говорити: на жаль, з нашими можновладцями все і так дуже давно зрозуміло.

— Виходить, наші парламентарі не можуть самостійно додуматися, що потрібно на пленарних засіданнях вшановувати пам’ять загиблих бійців?

— Вони не лише не можуть додуматися, вони не реагують на пропозицію з низу. Я їм підказав, як треба себе поводити, але вони вирішили ввімкнути ігнор. Далі одноразових ініціатив Ольги Богомолець та Надії Савченко справа так і не просунулася.

— Тобто, маємо політичну еліту яка не бажає задавати правильний імператив розвитку суспільства?

— Так.

— Чому у хроніках штабу АТО не рахують загиблих бійців добровольчих підрозділів?

— Це питання також підіймалося дуже давно. Справа в тому, що і ЗСУ, і МВС, і СБУ рахують загиблих по власних каналах. У нас немає справжнього головнокомандувача і єдиного центру статистики, тому і маємо подібну ситуацію. Більше того, багато, хто з добровольців так і не отримав статус учасника бойових дій, а їхні родини не мають належного соціального захисту. Це свідчить про відсутність єдиної державної політики на збройну агресію з боку Московії.

— Єдиного центру статистики, як Ви сказали, дійсно немає. Але біда в тому, що загиблих хлопців, на жаль сприймають як статистику.

— Це факт, і тут не варто дискутувати. В Україні колаборантська влада. Ось і все.

— Деякі українці дотримуються позиції, що війна закінчилася ще в 2014 — 2015 роках. На Вашу думку, такі настрої спричинило нехлюйське ставлення влади до наших захисників?

— Звичайно. Війна не закінчується з відсутністю супер активних бойових дій. Кожен день ми маємо десятки обстрілів, зіткнення з диверсійними групами і так далі. Навіть під час Другої світової казали, що на певних ділянках фронту тимчасова тиша. Хіба це свідчило про закінчення війни? Аналогічна ситуація відбувається і сьогодні. Те, що у нас в день гине не по двадцять людей, а по кілька — не говорить про завершення бойових дій. Їх інтенсивність дійсно спала, але вони йдуть кожен день. У результаті гинуть бійці, а в лікарні Україні везуть поранених.