Віктор Жердицький: боротьба з українством завжди закінчують окупацією і розділом Польщі
Сьогодні, 1 березня набув чинності скандальний польський закон про інститут національної пам’яті. Він передбачає кримінальну відповідальність за звинувачення польського народу у масових вбивствах, скоєних нацистами, а також за заперечення «злочинів українських націоналістів».
Цей закон уже встиг спричинити хвилю непорозуміння у відносинах між Україною та Польщею. Про те, як має реагувати наша держава на такі кроки свого західного сусіда, i.ua-tv погодився розповісти громадський діяч, учасник «Руху за Суверенний Розвиток» ВІктор Жердицький.
Сьогодні, 1 березня набув чинності скандальний польський закон про інститут національної пам’яті. Він передбачає кримінальну відповідальність за звинувачення польського народу у масових вбивствах, скоєних нацистами, а також за заперечення «злочинів українських націоналістів». Цей закон уже встиг спричинити хвилю непорозуміння у відносинах між Україною та Польщею. Про те, як має реагувати наша держава на такі кроки свого західного сусіда, i.ua-tv погодився розповісти громадський діяч, учасник «Руху за Суверенний Розвиток» ВІктор Жердицький.
— На Вашу думку, чи є правильною політика Інститут національної пам’яті України?
— На сьогоднішній день ми маємо конкретні реваншистські кроки з боку польського істеблішменту. І зовсім не важливо, чи вони були зроблені у силу популізму, чи через бажання завоювати прихильність конкретних прошарків населення, чи з кон’юнктурних інтересів співпраці з Московією. На жаль, польський шовінізм є давньою закоренілою проблемою, яка існує вже не перше сторіччя у стосунках між нашими народами.
На побутовому рівні вона виражається не настільки сильно, як на рівні провідників еліт, що формують державну політику. Дуже шкода, що польський істеблішмент так і не вилікувався від зверхнього ставлення до українців. Воно засіло у неї десь дуже глибоку. Тому, дією якоїсь однієї установи таку хворобу вилікувати неможливо. Це має бути загальна робота всього українського суспільства. Вона включає в себе і зусилля Інституту національної пам’яті, і державних установ, і культурних товариств та організацій, а також особисті стосунки між українцями та поляками.
Цю хворобу доведеться лікувати протягом життя кількох поколінь. Вона закореніла і має свої рецидиви. Щоб від неї позбутися, ми повинні все поставити на свої місця. Теза про те, що злочинами минулого повинні займатися історики є неправильною. Так можна було б говорити, якби не було рецидиву хвороби польського шовінізму у вигляді цього антиукраїнського закону. Тому ще раз кажу: над її подоланням має працювати все суспільство.
По-перше, ми повинні підняти в різних установах на місцевому та загальнодержавному рівнях усі злочини польської держави, починаючи з 1918 року, проти етнічного українського населення і УНР. Ми маємо дослідити факти і тоді матимемо перед Польщею конкретні аргументи. По-друге, по злочинам, які чинилися на нашій території провокаційними загонами НКВС і СС, треба відкрити спеціальні провадження і дослідити їх. А потім показати міжнародній спільноті, а головне — українцям і полякам, що робила польська влада, Армія Крайова і НКВС по відношенню до українців. Звісна річ, не можна оминати порушення з боку УПА і інших національно-визвольних сил, якщо такі були. Коли злочини встановлять на рівні доведених фактів, можна сідати з поляками за стіл переговорів і домовлятися як пробачити одне одному взаємні образи. Після цього слід будувати політику для майбутніх поколінь, позбавлену від шовіністичних нападок.
Звісна річ, що суперечки між Україною та Польщею є вигідними Росії, яка шукає собі помічників для знищення нашої держави. Москва бажає відібрати в України суверенітет, а потім розділити її землі з поляками, або угорцями. Тому, досліджуючи історичні питання, ми зобов’язані знаходити будь-які важелі впливу на польський істеблішмент. А вони можуть бути різними: як на рівні економічних і державних стосунків, так і особистих відносин. Також не варто забувати про міжнародних арбітрів. Ними можуть стати: Велика Британія, Німеччина, країни скандинавської групи та інші європейські. Думаю, такий міжнародний тиск дасть можливість поставити польський істеблішмент на його місце.
По-третє, потрібно звернути увагу на зв’язки між українськими та польськими культурними організаціями. Вони здатні донести до їх молодого шовіністичного покоління одну історичну істину: боротьба з українством завжди закінчують окупацією і розділом Польщі. Знищення України — це перший крок до знищення польської самостійності. Після цього виникнуть проблеми вже в Європейського Союзу.
— Можливо самій Україні треба вибудувати чітку гуманітарну політику, аби жодна держава нам не вказувала, яку історію нам вчити і яких героїв поважати?
— Однозначно. Ми не повинні дозволяти полякам топтатися по славі наших героїв і вимагати від нас змінити до них своє ставлення. Крім того, Україна повинна зараз дзеркально відповідати на всі дії, які вчиняє Польща по відношенню до нас. Вони не дають нам встановлювати факти знищення і переселення українців з етнічних земель — ми маємо так само не давати їм можливості проводити свої дослідження відносно польських колоністів. До речі, ними заселяли наші землі, щоб вони могли витіснити українців.
Ірина Сатарова
