Віктор Жердицький: Росія — це окрема орда

Як українцям відновити історичну справедливість та побороти вплив кількасотрічної московської пропаганди? i-ua.tv продовжує цикл інтерв’ю «Україні — українську історію». Цього разу ми поспілкувалися з громадським діячем, учасником «Руху за Суверенний Розвиток» Віктором Жердицьким.

— На Вашу думку, чи писалася українська історія в Україні?

— Те, що нам, на сьогоднішній день, викладають у школах та університетах, написано не українськими державотворцями, чи істориками. Це створено людьми, які стояли на службі в імперій: Московської, Польської та Австро-Угорської. Але найбільше на фальшування нашої історії вплинула Москва часів Петра І та Катерини І І. Зокрема, Катерина І І створила спеціальний департамент, який знищував правду про минуле українців. У ньому корегували події, що відбувалися за часів Русі. Від стародруків, які мали достовірну інформацію про минуле, московити позбувалися за допомогою полум’я. Або як варіант, видирали з них сторінки, а потім писали нові. До речі, варто зазначити, що держави під назвою Київська Русь не було. Існувала просто Русь. Так фальсифікувалася наша історія.

— Навіщо, на Вашу думку, Московія фальсифікувала українську історію?

— Щоб освятити націю московитів: зробити її цивілізованою. Хоча, за фактом, вона є дуже дикою і напівординською. Московити ніколи не мали жодного стосунку до того, що називається європейською цивілізацією. А ось з українцями зовсім інша ситуація. Наші пращури трипільці встановили хребтову частину населення, з якого потім народилися сучасні європейці.

Також треба зазначити, що будь-які імперії створюються шляхом завоювань. При чому, завоювань диких зі знищенням тих, хто може чинити опір. А опір здатна чинити, у першу чергу, провідна верства населення. Тому будь-яка імперія підкорює народи методом насилля. Вона завжди приховує свої справжні наміри: захоплення територій заради пограбування та підкорення народів. Імперії нахабно брешуть, називаючи свої злочини благою місією загально цивілізаційного масштабу. А щоб неправда виглядала переконливішою, вони намагаються продемонструвати своє глибоке історичне коріння.

Так ось, московити, спочатку за допомогою монголо-татарської орди, а потім самостійно, завойовували землі в Європі та Азії. Аби приховати подалі від очей світової спільноти свою дику природу, вони посягнули на історію завойованих народів. За часів правління Катерини І І Москва вирішила забрати минувшину Русі. Тоді масово відбувалося переписування стародруків і нав’язування у публічних дискусіях та навчальних закладах московського трактування української історії. До речі, це один зі способів загарбницької політики. По суті, він також є інформаційною агресією через історичний вплив.

— Як побороти московський вплив на нашу історію?

— Потрібне зацікавлене середовище, яке схоче провести таку роботу. Це велика, довготривала і кропітка праця. Необхідно організувати аудит всіх першодруків, переписаних за часів Петра І та Катерини І І і документів, на які посилаються пропагандисти «рускаво міра». Вони розповсюджують брехливу історію не лише в країнах колишнього СРСР, але й по всьому світі. Вони її сотні років кладуть у підручники, нав’язують інститутам та університетам, які вивчають минувшину Європи та світу в цілому. На основі московської псевдоісторії уже написали літературні твори та зняли фільми. Там повторюються ці брехливі міфи. Тому треба починати масовану роботу не лише в дослідницькому історичному і археологічному ракурсі, але й в культурно-просвітницькому, в міжнародному та інформаційному.

Але ця велетенська робота під силу тільки державному апарату. А він її проводити, вочевидь, не збирається. Ті, хто приймають рішення: президент, прем’єр та інші можновладці, у першу чергу, керуються власними інтересами. У них немає потреби писати справедливу історію української нації, яка, до речі, йде на тисячу років далі княжої доби. Тому, вона вступає у конфлікт з іншими народами, що претендують на цивілізаційну роль в формуванні європейської ідентичності і її поширенні у світі.

— Що Ви маєте на увазі, коли говорите про конфлікт з іншими народами?

— Якщо ми заглиблюємося в історію наших предків, то побачимо, що вони мали величезний вплив на минуле Європи. Ви можете запитати: «З ким ми вступимо у конфлікт?». Не важко зрозуміти, що з найсильнішими націями Європи. Але зробити це Україні буде проблематично. Потрібні великі затрати інтелекту, часу та ресурсів. Необхідно створити спеціальні системи, які пронизуватимуть усі зовнішньоекономічні, наукові, соціальні та інформаційні сфери. Чи схоче це робити держава? На 99,9% для сьогоднішнього керівництва країни це небезпечно.

— Чому?

— Їхні інтереси лежать не тільки в зоні торгівлі та співпраці з Росією, вони бажають накопичувати багатства і на Заході. Саме тому, наш уряд навряд чи піде на конфлікти із націотворчими системами європейських країн. Однак таке зіткнення можливе лише після того, як ми матимемо владу, що захищатиме, представлятиме і просуватиме у різні способи інтереси українського народу не тільки в Україні, але і по всьому світу. Тільки тоді робота з відновлення історичної справедливості стане можливою. Але нам вже зараз треба пояснювати, що немає ніякої Росії, яка вийшла з Руси. Росія — це окрема орда. Вона захопила всю територію, яка була колись руським князівством, привласнивши собі його історію.

— Чи може отримання Томосу посприяти встановленню історичної справедливості?

— Якби Перту Порошенку не хотілося на другий термін, щоб управляти багатствами України, він би ніколи Томосом не займався. Не забуваймо, що він має бізнесові та комерційні інтереси в Росії. А отже, його протистояння з Кремлем є не зовсім смертельним. Тому, у мене немає по відношенню до Томасу якихось великих ілюзій.

А ось чи ми отримаємо Помісну українську православну церкву, покаже час. Вона повинна бути справді незалежною від впливу московської агентури через священиків і навіть самого патріарха. Є інформація, що на цю високу церковну посаду адміністрація президента хоче поставити людину, лояльну особисто до Порошенка та московських ідей. Саме тому, я б не радив лізти поперед батька в пекло. Не треба радіти Томосу, поки не буде створено Помісної церкви за суттю, а не за назвою.

А це може відбутися тільки тоді, коли у виборах патріарха братимуть участь не декілька десятків священиків, залежних від державного чиновника, а активна частина віруючих. Тобто, собор має бути помісним, у якому буде задіяне не лише духовенство, а глибоко віруючі громадяни. Тільки тоді ми матимемо гарантію, що статут Помісної церкви відповідатиме інтересам українського народу.