Юрій Буздуган: для більшості громадян України питання «євроблях» не має значення

Кілька днів поспіль Київ потерпав від протестів «євробляхерів». Так називають власників автівок з не розмитненою європейською реєстрацією. Обурені громадяни заблокували своїми машинами урядовий квартал. Вони вимагали зробити вартість розмитнення своїх автомобілів доступною. Але не зважаючи на те, що ніби, на перший погляд, депутати дослухалися до їх вимог, «євробляхери» залишилися незадоволеними. На думку власників автівок, піврічний період на розмитнення без санкцій є занадто коротким, а штрафи — занадто високими. Тим паче, що ціна розмитнення залежатиме від віку машини. Чим вона старша — тим ця процедура буде дорожчою. Але чи не завеликі в Україні акцизи? Відповідь на це питання i-ua.tv шукав у розмові з експертом з індустріалізації Юрієм Буздуганом.

— В Україні найвищі акцизи порівняно з іншими країнами пострадянського простору. Яким має бути акциз на «євробляхи»?

— Почнемо з того, що більшість грошей Україна бере не з прямих, а з непрямих податків: на додану вартість і акцизу. Це — одне з головних джерел наповнення бюджету. Таким є перший вимір проблеми, і про нього можна говорити довго. Другий — ціна на автомобілі, яка дуже залежить від акцизу.

Але з моєї точки зору, не ці два виміри є головними. Я б радив звернути увагу на структуру української економіки. Існують два критерії, за якими можемо оцінювати її рівень. Перший — відповідь на питання «Що країна виробляє?». Існують аграрні держави. Такою, наприклад, Арсен Яценюк хоче бачити Україну. Наразі головним експортним потенціалом нашої країни є саме зерно. Це найпримітивніша економіка. Вона настільки неефективна, що не здатна забезпечити ні освіту, ні медицину. Що, зрештою ми і маємо. Стан нашої медицини і освіти — наслідок аграрної економіки.

Існують економіки торгівельні. Вони орієнтовані на продаж, скажімо, нафти, газу і так далі. Наприклад, Чилі — основний постачальник міді. Цей тип економіки трохи кращий, ніж аграрний. Існує тертій тип, він зорієнтований на машинобудування. Його представляє Південна Корея. Вона виробляє 65% пароплавів у світі. Четвертий тип економіки — виробництво послуг. Вона працює за принципом:"Ви будете купувати наші послуги на те, що ми схочемо. Ми скажемо купувати зерно — ви будете купувати зерно. Ми скажемо купувати мобільні телефони — ви купуватимете мобільні телефони. Не стільки тому, що вам це треба, скільки тому, що ми так хочемо". Тому, що виробництво послуг — це торгівля геополітичним ресурсом.

А зараз давайте повернемося до питання «Що виробляє Україна?». Відповідь на нього буде наступною: на першому місці зерно, на другому — хімія і сталь. Причому виробництво хімії і сталі істотно скорочується. Хоча ще у 1991 році Україна спеціалізувалася на машинобудуванні. У 2008 році на початку глобальної фінансової кризи ми зробили акцент на металургії та хімії. Зараз переставили його на зерно. Таким чином, за критерієм виробництва іде деградація української економіки.

Другий критерій економіки — місце продажу продукції. Чим відсталіша економіка, тим більше країна продає закордон. Бананові республіки свою продукцію продають за кордон. Туди ж Чилі реалізує мідь, південна Корея — пароплави, Україна — зерно, а Росія — нафту і газ. Країни золотого мільярду продають свою продукцію на внутрішньому ринку. Німеччина — 60%власного товару, Японія — 85%, США — 92%.

Повертаючись до «євробляхерів», можу зазначити, що питання стоїть неправильно. Україна сама має виробляти автомобілі. І вони повинні бути доступними кожному українцю. Бо купуючи товари закордоном, ми віддаємо гроші в інші держави.

— Однак мита на автомобілі піднімалися ніби для підтримки вітчизняного автопрому. Але на жаль, він мертвий.

— Це все брехня. Якби влада спрямувала ресурси держави на розвиток вітчизняного машинобудування, я б з цим погодився. Але, ми цього не спостерігаємо, тому не варто дурити себе. Мета підняття акцизів одна: наповнити бюджет. Але тут виникає цікава ситуація: наскільки він буде наповнений, настільки його розкрадуть. На жаль, гроші отримані від підняття акцизу розходяться по кишеням чиновників. На підтвердження того — стан основних бюджетних галузей: освіти і медицини. Він просто жахливий. Правда, оборону трохи підтягнули, але її стан все одно залишає бажати кращого. Гроші збираються, бюджет наповнюється, а потім розкрадається. Іншими словами, чим вищими будуть акцизи на автомобілі, тим більше грошей вкрадуть. Тому, поки у нас не запустили розвиток автомобілебудування, підняття мита є недоречним.

— Яким, на Вашу думку, має бути оптимальний акциз?

— Це питання з розряду: «Якою має бути оптимальна гравітаційна постійна?». Знаєте, все залежить від конкретного стану економіки. Давайте сядемо і порахуємо оптимальні видатки на медицину, освіту та інші галузі. Але, вибачте. Мені не цікаво сидіти і шукати, де наші можновладці заховали вкрадені гроші.

Втім, я таки спробую дати відповідь на ваше питання. Оптимальний акциз має бути нульовим. Наприклад, у світі середня величина податку на товари з закордону складає 6%. Мова йде про міждержавну торгівлю. Ще 100 років тому ці податки перебували на рівні 60%. Таким чином, людство за сто років спромоглося знизити міждержавні бар’єри у 10 разів. Тут, у першу чергу, треба дякувати американцям. А ось намагатися захиститися від усього світу підняттям податків на іноземні товари виглядає несерйозно. Думаю, ефективність такої політики буде доволі мізерною.

Як я вже казав, високі акцизи носять не характер захисту наших виробників, а радше переслідують мету наповнення бюджету. Було б добре, якби цей бюджет ефективно використовувався. Я зустрічався з представниками профспілки медиків. Знаєте скільки в середньому отримує домашній лікар за обслуговування одного пацієнта на рік? 370 гривен. Тобто, одна гривня на день за одну людину. За ці копійки йому потрібно добратися до пацієнта, витратити свій час і йому допомогти.

Який результат такої політики? Тільки у Києві за добу помирають до 100 — 110 осіб. Такого високого показника смертності ще ніколи не було. В українській столиці некомплект лікарів становить 2.000. Крім того, не вистачає 10.000 медсестер. Це результат того, що мінімальна зарплата у лікаря брудними -3.700, а чистими — десь виходить 3.000. Навіть максимальна — 12.000 гривень. Як наслідок, українці не хочуть іти працювати в медичні заклади, а наша держава просто ризикує залишитися без лікарів. Тому, Україні потрібно наповнювати бюджет. Але всі бюджетні програми і реформи спрямовані на одне: видоїти з людей якомога більше ресурсів і дати за це якомога менше послуг. Пам’ятаєте пенсійну реформу? Громадяни хотіли підвищення пенсії, але в результаті отримали підвищення пенсійного віку і трудового стажу до 35 років. У цей же час при 20 мільйонах продуктивного населення постійну роботу мають тільки 9 мільйонів. Так відбувається не тому, що люди лінуються та відмовляються працювати. Просто в Україні не вистачає робочих місць. Таким чином, стаж у 35 років означає, що через 15 років ніхто не зможе отримувати пенсію. Людям забракне «трудових років»!

Аналогічна ситуація із медичною реформою. Так звані нововведення спрямовані на одне: як скоротити витрати на охорону здоров’я. Можновладці хочуть запровадити страхову медицину. Але вона розрахована тільки на заможних людей. Жодна країна не може забезпечити страховою медициною 100% свого населення. Навіть США. У той же час, її активно нав’язують українцям. Але хто платитиме, якщо у людей немає грошей?

Тому питання акцизу другорядне. Для України воно не головне. Сьогодні в нашій державі є два значно важливіших питання: «Що ми виробляємо?» та «Де ми це продаємо?». Якщо виробляти зерно — буде бідна Україна. Якщо реалізувати товари за кордон — буде бідна Україна. Але щоб продавати в Україні, люди повинні мати високі зарплати. І це можливо вже зараз.

Наприклад, Міжнародна організація праці при ООН видала рекомендацію, за якою мінімальна і максимальна зарплати на підприємстві не повинні відрізнятися більше, ніж у 8 разів. У СРСР ця різниця становила 7. Тобто, законодавство за цими речами слідкувало. А знаєте на скільки відрізняються мінімальна і максимальна зарплати на підприємствах в Україні?

— У 20 разів?

— (Сміється.) У50, 75, 100, або навіть 300 разів. У Житомирській області є підприємство, де директор отримував грошей більше ніж сукупна зарплатня всіх працівників разом узятих. Такі люди можуть собі дозволити автомобіль, і звісно, будуть незадоволеними акцизами.

А ось середній працівник не здатен купити ні квартиру, ні машину. Тому для більшості громадян України питання «євроблях» немає значення. Україна має 10 мільйонів автомобілів. Тобто формально кожна сім’я має автомобіль. А насправді хтось має десять авто на сім’ю, а більшість… Дуже добре, якщо кількість людей, спроможних купити автівку складає хоча б один відсоток населення України. Тому для українців важливі інші питання: що виробляє наша держава і де вона це продає. Основною продукцією має стати машинобудування. Ті ж автомобілі. І продавати її треба власному населенню. Але щоб її купували, українці повинні мати справедливі заробітні плати.

Ірина Сатарова