Сергій Дацюк: революція — це зміна соціального порядку

Від початку останнього Майдану минуло 5 років. Але чи був він повноцінною революцією? Чи змогла загибель Небесної Сотні змінити соціальний порядок? Чи варто Україні чекати на наступну революцію? Про це i-ua.tv поспілкувався з філософом Сергієм Дацюком.

— Чи ставила Революція Гідності цивілізаційні завдання?

— Революція як така, їх ставити не могла. Просто вона не є суб’єктом. Але деякі її сили такі завдання ставили. Втім, їх не підтримувала більшість. Хоча, на це питання можна подивитися під іншим кутом. Якщо розглядати геополітичну орієнтацію, то переключення уваги на Європу і відстоювання цього вектору розвитку при спробі Януковича повернути Україну у бік Росії — можна назвати цивілізаційним вибором. Правда, тільки з формальної точки зору. Бо такий вибір був підпорядкованим. Але в дійсності, якщо дивитися у змістовному плані, то відповідь — ні.

— І все ж таки, що відбулося у 2013 — 2014 роках? Революція, чи бунт?

— У загальному сенсі це була революція. Ми змінювали владу і намагалися змінити правила гри. Але це був лише початок, який давав шанс на продовження революції. І деякі подальші речі були спричиненими. Але тут треба уважно дивитися: революцією на Майдані, чи війною з Росією. Бо до осені 2015 року в Україні намагалися робити реформи. І скоріш за все, їх спричинила війна з Росією. Хоча люди, які прийшли з Майдану були рушіями цих реформ. Але контрреволюційний переворот в парламенті восени 2016 року поставив хрест на реформах до сьогодні. Тому, маємо ось таку ситуацію.

— На Вашу думку, чи можна людей, які стояли на сцені Майдану та за її кулісами назвати українською елітою, або хоча б її зародками?

— Розумієте, еліта це не якісь окремі персони. Еліта — це певний прошарок людей. Він визначається загальним станом, відповіддю на питання: «Люди живуть за принципами, чи за інтересами?». В Україні немає еліти. Більше того, у неї навіть десь з 2010-х років відсутній правлячий клас. Ми, умовно кажучи, отримали відмову класу правити. Він залишив лише свої привілеї: можливості грабувати і мати владу, але він давно вже не править. Він має вказівки від МВФ і отримує гроші на їх виконання. Тому, правління немає. Є лише привілейований клас.

Що ж стосується того, наскільки люди, які виходили на сцену Майдану, або стояли за її кулісами, могли претендувати на роль еліти, то це питання з’ясувалося на етапі, коли треба було відстояти революцію. Оскільки відбувся контрреволюційний переворот, то відповідь — ні. Вони претендувати на роль еліти не могли.

— Як Ви вважаєте, Україні потрібна чергова революція? Чи потребує вона чергового Майдану?

— На перше питання відповідь — так, а на друге — ні.

— Чому?

— Україні потрібна революція, але не на Майдані. Революція — це зміна соціального порядку. Це не стояння на Майдані, не бунт, і навіть не прихід нової влади. Революція — це зміна системи. Чи потрібна Україні зміна системи? Так, але ці речі робляться не на Майдані.

— Україна вагітна революцією?

— Дуже давно. І в неї досить тривала вагітність. Проблема тільки в тому, що в України немає критичної кількості інтелектуалів. Також у неї немає достатньо благородних і, водночас, активних політиків, аби зробити цю революцію. Тому ми і зволікаємо, втрачаючи і час, і довіру, і ресурси.

— Можливо для того, щоб в Україні відбулася нормальна революція з якісними перетвореннями, нам слід пережити певну кількість бунтів?

— Ні, у нас немає на це часу. Якщо ми у найближчі роки не змінимо нашу систему, то Україна зруйнується. Вона розколеться, перестане існувати, або буде розірвана зовнішніми силами. У нас немає часу на зволікання.

— Ви сказали, у нас немає часу. Скільки ми маємо років? Один, два, п’ять, чи, можливо десять?

— Умовно кажучи, якщо після виборів не відбудуться зміни, то на Україні можна сміливо ставити хрест.

— Тобто, у Вас всі надії на вибори?

— Я сподіваюсь не на вибори, я сподіваюсь на можливості перетворень після виборів. При чому, волевиявлення і перетворення після них це не одне і теж. Суб’єктом виборів має стати активна громада, не важливо від того, хто переможе. Якщо раптом ми не зможемо запровадити ці зміни, тоді все — Україні кінець! Можна вже навіть в цьому напрямку не працювати.

Ірина Сатарова