Юрій Смелянський: Україна має стати ініціаторкою застосування нових санкцій проти Росії

Росії мало загарбаного Криму та крові на Донбасі. Вона впевнено і вперто взялася за захоплення Азовського моря. Але чи матиме вона економічні втрати за незаконне привласнення Азовського басейну, залишивши за Україною лише частину морського узбережжя? Як нашій державі рятувати ситуацію? Про це i-ua.tv запитав експерта фонду «Майдан закордонних справ» Юрія Смелянського.

— Росія хоче захопити Азовське море. Для цього потрібно здійснити певні заходи. Чи постраждає від таких дій сама Росія та її економіка?

— Дуже часто ми дивимося на дії Росії з точки зору звичайної логіки. Ми як студенти, шукаємо їх плюси та мінуси. Адже ми звикли до таблиць з підручників, де вказані алгоритмами, за якими треба аналізувати різні ситуації. Але справа в тому, що керівництво Росії свої дії оцінює за зовсім іншими категоріями. І все частіше рушійною силою прийняття політичних рішень є особистісні амбіції конкретної вищої керівної особи в російській владній ієрархії.

— Що Ви маєте на увазі?

— Росія та її керівництво живе в іншій системі координат. Їй треба довести, що вона має Азов як своє внутрішнє море. Але біда для України в тому, що за фактом воно вже таким і є. І незалежно від існуючих міжнародних договорів, можливості військово-морського флоту, який Росія розмістила в Азовському морі, окупація Керченської протоки дозволяє їй його контролювати. Також варто згадати про підписаний між Україною і Росією договір про сумісне використання його вод. Документ ніхто не розривав, і, на сьогоднішній день, він продовжує діяти. У результаті, де-факто, Азовське море є внутрішнім морем Росії.

Сьогодні Кремль вже намагається переконати весь світ, що Чорне море є так само внутрішнім морем Росії. І, на жаль, поки йому це вдається. У реальності, сьогодні у Чорному морі немає флоту, здатного протистояти російському. Звісно, ситуацію можна оцінити по-іншому, якщо під егідою НАТО об’єднати турецький, болгарський, румунський та український військові кораблі. Але це тільки фантазії та розрахунки. Насправді, кожна окрема держава має свою позицію по відносинам з Росією і свої можливості по розбудові флоту. І не тільки флоту…

Існує старе прислів’я: «Хто володіє Кримом — той володіє Чорним морем». Незалежно від того, що воно народилася дуже і дуже давно, а технологічні можливості світу змінилися, але його суть залишилася сталою. Кремль розмістив на окупованому півострові ракети. Тепер, реальність ядерного удару зі сторони Росії загрожує багатьом країнам. Практично всій південній Європі, аж до півдня Італії та Сицилії. У небезпеці знаходиться Західна Європа, включаючи Відень і Братиславу, а також Північна Африка — Ізраїль та Персидська Затока. Коротше кажучи, щоб зрозуміти над якими країнами висить російська загроза, потрібно взяти 2,5 тисячі кілометрів радіусу і провести окружність з центром у Севастополі.

— Як Україні протистояти російській агресії? У черговий раз звертатися за допомогою до міжнародної спільноти?

— Ми звикли думати, що наші проблеми за нас вирішить хтось інший. Вже п’ять років поспіль діюча влада нам нав’язує цю позицію. Мовляв, за нас підуть воювати і відновлять територіальну цілісність. Ми до таких думок звикли навіть у повсякденній риториці.

Після чергового прояву російської агресії, яка у нас реакція? Звернутися за підтримкою в ООН. Але куди? До Ради Безпеки ООН, де Росія має право вето? Або можливо, до наших західних партнерів, щоб вони допомогли вирішити наші проблеми за нас? Але зрозумійте, відновлення територіальної цілісності України, а також її можливості контролювати свої частини Чорного та Азовського морів, та безпечно проводити торгівлю морем, у першу чергу, залежить від самої України.

— Що для цього потрібно зробити?

— Відновлювати сили військово-морського флоту. Можливості для такої роботи у нас є. Просто їх треба правильно використовувати, що на жаль, на даний момент не робиться. Звісна річ, що потрібно посилювати і боєздатність армії та створювати умови для деокупації територій, які захопила Росія. І зовсім неважливо, де географічно вони знаходяться: на Сході України, або на Півдні.

Безперечно, ми повинні зробити ревізію всіх договорів, де описана модель розбудови відносин з країною-агресоркою. Тобто, мова йде про розрив економічних і дипломатичних відносин. Ми повинні денонсувати всі договори, які Росія використовує як інструменти для тиску на Україну, або впливу не неї.

А вже після цього, слід порахувати національні ресурси, щоб зрозуміти, де і чого нам не вистачає. Потім вже можна звертатися до наших західних партнерів. Їм треба пояснити, де конкретно нам потрібна допомога. Але ми не повинні їх просити обмежувати інтереси свого бізнесу, у той час, коли самі продовжуємо торгівлю та економічні відносини з Росією. Україна має продемонструвати приклад позиційної політики. Тобто, бути самою ініціаторкою застосування нових санкцій. І тільки тоді можна просити наших партнерів про підтримку її політики.