Олександра МЕРКУЛОВА: «Вистава це живий організм, який живе своїм життям»

Репертуар камерної сцени Київського академічного Молодого театру нещодавно поповнила вистава «Острів любові», створена за оповіданнями Марка Вовчка «Павло Чорнокрил» та Олександра Олеся «Острів любові». Поставила виставу молодий режисер Олександра Меркулова. Сьогодні Олександра гість «СП».

Репертуар камерної сцени Київського академічного Молодого театру нещодавно поповнила вистава «Острів любові», створена за оповіданнями Марка Вовчка «Павло Чорнокрил» та Олександра Олеся «Острів любові». Поставила виставу молодий режисер Олександра Меркулова. Сьогодні Олександра гість «СП».

— Чому Ви обрали для постановки саме ці твори?

— Зараз такий час, коли як ніколи, треба пам’ятати своє коріння. Нація існує, доки існує її мова, звичаї традиції. Це дуже цікаво пізнавати хто ми, звідки. На жаль до нас дійшло не так багато традицій і звичаїв нашого народу. Саме тому я шукала саме український твір для втілення на сцені.

Пошук тривав досить довго, доки не натрапила на твір Марка Вовчка «Павло Чорнокоил» та «Острів любові» Олександра Олеся. Вирішила об’єднати ці два твори в одній виставі. В результаті в мене вийшла своя історія зі своїми акцентами. У Марка Вовчка і Олeксандра Олeся своя виразна, колоритна мова і актуальність цих творів нe зникнe ніколи, тому що крім соціально-побутовоі тeматики в них існує кохання.

Мене зацікавила нерозкрита, містична частина цих творів. За сюжетом твору Чорнокрил зустрів Варку на панщині. Зустрів рідну душу, зустрілися дві самотні долі. А я не взяла цю історію з панщиною. У нас всі персонажі живуть на умовному острові. А Варка вже не невільниця, вона панночка. Ми намагалися зберегти українські традиції, повернулися у Трипілля, використовуємо міфи. У нашій постановці немає панщини, немає проблем з грошима, а є лише кохання.

У Марка Вовчка події розвиваються досить швидко. А між невеликими сценами проходить досить тривалий період часу. І я вирішила ввeсти пластику, аби показати, що минув час і пілкрeслити внутрішній стан гeроів. Пластика Лідіі Соклаковоіі розкриває сценічну дію і сприяє розкриттю головної думки вистави, підкрeслюючи художню структуру вистави.

Також в оповіданні не прописана причина, чому саме Чорнокрил пішов від своєї дружини. Вони прожили разом три роки і в них начебто було все добре. За моїм задум саме після того, як померла їхня нeнароджeна дитина вони більше не можуть знаходитися разом.

— Будь-ласка кілька слів про виконавців.

— Переважно задіяні молоді актори. З багатьма я працювала у своїй попередній виставі «Попіл». Для мене було важливо, аби вони могли добре рухатися на сцені і вміли співати. Якось відразу склався ряд, хто кого може зіграти.

Хочу подякувати всім своім акторам. Нам було складно, але це наша спільна робота. Театральне мистецтво — це колективна річ. І якщо режисер займається лише тим, що керує, то в нього вийде однобока вистава. А коли це колективна праця, то народжується щось своє, неповторне.

Крім молоді у виставі грають досвідчені актори Валерій Шептекіта та Анатолій Петров. Якщо з А. Петровим ми разом працювали в моїй попередній виставі, то В. Шептекіту я трохи побоювалася. Це людина яка багато знає і багато вміє. Але ці актори мене підтримували, прислухалися до моєї думки, пропонували щось своє і ми знаходили компроміс.

— Чому події вистави відбуваються на острові?

— Острів це частина душі людини. Всі вурдалаки та відьми яких ми бачимо на сцені, насправді живуть в середині нас самих. А кожен наш вчинок, хороший чи поганий, породжує містичну енергію. Цікаво, хто буде заселяти цей острів у душі кожної людини? Вурдалаки, вампіри, всіляка нечисть чи щось світле залежить від кожного з нас. До того ж вчинки людини, її помилки, егоїзм впливають не лише на саму людину, але й на оточуючих. Всі ми дуже пов’язані між собою, немов живемо разом на острові.

Я намагаюся бути адвокатом кожного з персонажів. Але всі вони не без гріха. Чорнокрил начебто кохав свою дружину, але не міг з нею бути. У нього немов було дві душі. Він щиро покохав панночку, зробив свій вибір. Вірніше вибір за нього зробила дружина, яка не хотіла його відпускати. Навпаки говорила, що буде його кохати. Панночка теж не хотіла відпускати Чорнокрила, хоча й знала, що він має дружини. Всі герої егоїсти, мають недоліки, як і кожна звичайна людина.

У виставі звучить багато пісень. Більшість з них невідомі сучасному глядачеві. Хотіли показати, що маємо велику культуру. Брали обрядові пісні, які підходили по жанру і стилістиці. Думаю, що глядачеві це цікаво. Наталя Цуприк написала чудову музику, Міла Мороз вчила акторів співати народним голосом, а Леся Стефаник допомогла створити музичний супровід.

Художній керівник театру Андрій Білоус передився виставу перед прeм’єрою, підказав, що треба доробити, які зробити акценти, за шо йому дуже вдячні.

— Настільки Ви задоволені тим, що сьогодні бачите на сцені?

— Режисер фантазує і придумує щось своє, а на сцені виходить зовсім інше. Коли вистава хоча б на 20 відсотків співпадає з тим, що задумував режисер, це вже удача.

Ми певний час готувалися до постановки. А сам репетиційний період тривав один місяць. Хотілося можливо додати більше пісень. Не вистачило часу, аби втілити деякі режисерські задумки. Але в цілому, думаю спектакль вдався. Вистава — це живий організм, який вже живе своїм життям.

Олександра МЕРКУЛОВА: «Вистава це живий організм, який живе своїм життям»
Олександра МЕРКУЛОВА: «Вистава це живий організм, який живе своїм життям»
Олександра МЕРКУЛОВА: «Вистава це живий організм, який живе своїм життям»
Олександра МЕРКУЛОВА: «Вистава це живий організм, який живе своїм життям»
Олександра МЕРКУЛОВА: «Вистава це живий організм, який живе своїм життям»
Олександра МЕРКУЛОВА: «Вистава це живий організм, який живе своїм життям»
Олександра МЕРКУЛОВА: «Вистава це живий організм, який живе своїм життям»
Олександра МЕРКУЛОВА: «Вистава це живий організм, який живе своїм життям»
Олександра МЕРКУЛОВА: «Вистава це живий організм, який живе своїм життям»