Суб’єктивно про вату

Чи потрібно повертати Донбас? Потрібно. І — це однозначно. Забагато пролито крові, забагато перевернутих та скалічених доль, забагато роз’єднаних родин. Зрештою, забагато покладено у нашу перемогу віри, сил та енергії. Не всі, хто мешкає на окупованому Донбасі фанати Моторили та зелених іхтамнєтів. Скажімо, старенька мама бійця з позивним «Гайдамака» через тяжку хворобу не змогла залишити рідне місто.

І це — неодиничний випадок. На окупованих територіях залишилися достойні люди. І вони будуть палати світочами, аби цю, Богом забуту територію, остаточно не поглинуло царство Мордору.

— Ти тільки, як сядеш у автобус на Курахове, особливо ні з ким не заводь розмов. Можливо, вата повертатиметься із великих міст, — провів невеличкий інструктаж мій чоловік — військовий перед однією з наших рідких зустрічей. До Кураховго — містечка у Мар’їнському районі Донеччини, я добралася нормально. Без сварок та інших ексцесів. Щоправда, день подорожі виявився спекотним. Тому, навіть найпривітнішу розмову, я б залюбки проміняла на кондиціонер у автобусі та зайву пляшку холодної води.

Курахове знаходиться на другій лінії оборони. Його від Мар’їнки — палаючої точки на мапі ООС, відділяє 18 — 20 хвилин їзди на автівці. Містечко цілком нормально вписалося у темп мирного буття. Тут тобі і супермаркети, і базар, і невеличкий готель, і кінотеатр. Навіть магазин з шоколадками ручної роботи є. Зрештою, Курахове не настільки постраждало від війни, як фронтова Мар’їнка. І, напевно, саме тому, воно перетворилося на місце зустрічі військових з рідними. А ще Курахове облюбувала цивільна вата, що мешкає на непідконтрольних територіях. Власне, про неї і піде далі мова.

Облюбувала вата Курахове не просто так. Почну пояснювати трохи здалеку. На трасі, не доїжджаючи до Мар’їнки, знаходяться «врата до пекла». Нормальною мовою, пункт перепуску в ОРДЛО. Цей портал мешканці території, зараженої «русскім духом», перетинають, щоб зашопитися і пройти ідентифікацію. Ідентифікація потрібна для підтвердження статусу переселенця та отримання «бабок» від ненависної хунти. Відбувається вона приблизно так: показуєш у відділенні «Ощаду» своє личко та документи. Приїхав — молодець, будуть тобі гроші. Не приїхав — матимеш дулю і скасування виплат. Що цікаво, переселенцям розпоряджатися фінансами он-лайн та переводити їх на іншу картку — зась. Таке прописано у Постанові Кабміну № 167 від 14 березня 2016 року.

Запитаєте, чому ваті подобається саме Курахове? Чому вона не облюбувала Мар’їнку? Ніби ж вона ближча до пекла. Відповідь буде приблизно такою: у Кураховому більше можливостей. По-перше, у Мар`їнці є тільки одне відділення «Ощаду». Тамтешні місцеві і військові скаржаться, що часто-густо, вони не можуть зняти готівку. Підходять до банкомату, а грошей повний зероу. Тому, їхати у Курахове значно доречніше. Там, принаймні, є два відділення «Ощадбанку», а значить більше шансів приїхати додому з грошима. З тими, що залишаться після шопінгу і закупівлі продуктів. У містечку працює немаленький базарчик та кілька супермаркетів. Тут можна затаритися різним добром за відносно демократичними цінами. Ще одна принада Курахового — автовокзал. Сідай собі на автобус до умовного Дніпра, чи Запоріжжя і їдь до кума-брата-свата.

У день моїх відвідин Курахового одне з відділень «Ощаду» було ущент забите людьми пенсійної зовнішності. Вочевидь, мешканці «молодих республік» приїхали за грошима. Жалкую, що тоді включила ледарку і не зафотала їх на смартфон. Взагалі, така картина для Курахового є звичною. Військові з роздратуванням розповідають про чергу у довжину за сотню автівок, яку можна побачити на трасі біля «порталу».

Не менше, а можливо навіть більше за військових, існуванню пунктів перепуску обурюються наші ура-патріоти. Інколи від них чула приблизно таку думку: «Якого дідька? Нащо нам той Донбас з його ватними головами? Вони ненавидять Україну, але всі 5 років війни продовжують їздити за нашими виплатами. І взагалі на пенсійному туризмі варто поставити жирну крапку! Нафіг всі ці пункти перепуску? Давайте візьмемо колючий дріт та ізолюємо ним ОРДЛО! Хай воно краще буде відрізаною раковою пухлиною. Тоді, принаймні, від ватників буде менше шкоди».

І дійсно, нащо нам ці адепти «рускаво міра»? Особливо перед президентськими виборами. Пару днів тому у ЗМІ із посиланням на ЦВК з’явилася інформація, що мешканці ОРДЛа зможуть взяти участь у волевиявленні. Правда, не всі. Ця опція буде доступною лише тим, хто додумався зберегти український паспорт. Але з їхніми політичними вподобайками все більш-менш і так зрозуміло. Вони розриватимуться між очкастим псевдоінтелектуалом Мураєвим, наскрізь корумпованим Юрою (Вишкою) Бойком та Сашою Вілкулом — прозваним у народі Шуріком Блакитним Шаріком. Ну в крайньому випадку підтримають своїми галочками Бабу Юлю.

Користі від такого культурного феномену як ватничество також малувато. Що вони можуть запропонувати, окрім затхлого нафталіном «совка»? Складається враження, ніби вся їх ідентичність побудована на пантеоні вождів, майже незмінній когорті зірок з російсько-совкового шоубізу і специфічній манері святкувати. Ну посудіть самі. Новий Рік для них минає за поїданням салату олів’є під супровід «Іронії долі», яка плавно перетікає у парад майже незмінної російської естради. 23 лютого — ще один привід для всіх їхніх «яжемужчін» випити оковитої. Навіть якщо ти ніколи не ніс військової служби, або зовсім відкосив від армії не причина відмовитися від святкування. На сакральне 9-го травня кожен поважаючий себе ватан, обвішується «колорадками», бере «діда на палці» і йде на парад. Більш ледачі вмикають старі радянські фільми та накатують сто грам за Пабєду та Сталіна. Коли відбувалася декомунізація, вата понад усе боялася втратити свої свята. Здається, вона навіть використовувала гасло «Защітім наші празники».

Чи є у пересічних ватників інтелектуальний потенціал? Зараз ми говоримо не про філософів типу Дугіна, а про рядового адепта «рускава міра». Так ось, вони не дуже люблять читати. Книжки їм з легкістю замінює зомбоящик. Там і серяльчики можна позирити, і мордочками Путіна та Гундяєва полюбуватися. У тєліку все розжовано та доступно. Він дає вже готові рішення. Називається: бери інфу, використовуй її і живи правильно. Тому, ватник і критичне мислення — речі несумісні. А звідси — агресія до іншої думки. Але, якщо ви таки вирішили сперечатися з ватником, моя вам порада — витрачайте якомога менше енергії. Як би ви не розпиналися перед ним, як би ви не аргументували свою позицію історичними фактами, він все одно вас не почує. Ви ж не «Роіся 24» та не «Гав ньюз». Натомість ватник буде намагатися вас задушити штампами про «нацистских пособників», «трієдіний слявянский народ», «гражданскую войну». А найцікавіші екземпляри почнуть розповідати про риптилоїдів, масонів, світову змову єврейства та іншу фігню. Втім, ватника таки можна переконати. Тут діє одна штука, яка об’єднує його з алкоголіком. Ні, ви не вгадали. Це не любов до бухла. Алкоголіка можна вилікувати тільки тоді, якщо він сам забажає бути зціленим. Так само і з ватником.

Гаразд. Припустимо, ватники мають претензії називатися активними людьми. Вони вимагають ковбасу по 2.20. і навіть ходять на мітинги, щоб там прокричати свої абсурдні вимоги. Але де їх відповідальність? Замість того, щоб написати програму успішної країни, вони очікують месію. У 2014 році вони покликали Вову Пуйла та його зелених чоловічків. Чим така їх активність закінчилася, ми всі добре знаємо. Тепер вони до нас їздять за пенсіями та прочою соціалкою. Схоже, у них з відповідальністю також не склалося.

А тепер, власне, відповідь на питання: «Чи потрібно повертати Донбас?» Потрібно. І — це однозначно. Забагато пролито крові, забагато перевернутих та скалічених доль, забагато роз’єднаних родин. Зрештою, забагато покладено у нашу перемогу віри, сил та енергії. Не всі, хто мешкає на окупованому Донбасі фанати Моторили та зелених іхтамнєтів. Скажімо, старенька мама бійця з позивним «Гайдамака» через тяжку хворобу не змогла залишити рідне місто. І це — неодиничний випадок. На окупованих територіях залишилися достойні люди. І вони будуть палати світочами, аби цю, Богом забуту територію, остаточно не поглинуло царство Мордору.

Також не варто забувати про ХХ сторіччя. Воно пам’ятає, як одягнені у вишиванки мешканці Єнакієво, Юзівки, Луганська та інших міст Донбасу, розмовляли українською мовою. Так тривало, поки більшовики не почали на ці землі масово звозити росіян та нав’язувати сфальсифіковану історію .

А про ватників? Є у мене одна ідея. А якщо після нашої перемоги вчинити з ними по-латвійськи? Вручити їм документи на кшталт фіолетової книжечки? Хай собі існують і працюють, але не мітингують і не голосують. Тільки робити це треба виважено і грамотно. Бо справедливість невинно постраждалих не любить.