Дніпропетровський літопис 2014 (Захист ОДА)

У Дніпрі 25 лютого ледь не трапилася велика біда. Варто було зайти в ОДА проросійським силам — і місто навряд чи б називали тепер форпостом незалежності України. Тодішньому Дніпропетровську, як і Донецьку та Луганську, Кремль готував роль крапки на мапі «руской вєсни».

Фото з архіву Кирила Дороленка

Через кілька днів після перемоги Революції Гідності, люди, яких в лютому 2014 року називали «антимайданівцями» хотіли захопити обласну державну адміністрацію. Однак плани ватників зламали патріоти. Поки сепаратисти тинялися містом та вигукували проросійські гасла, активісти зайшли в ОДА і з підручних матеріалів побудували оборону.

Про події 25 лютого 2014 року у Дніпрі навіть «Google» знає небагато. У цей день бійок з адептами «рускаво міра» не спостерігалося, постраждалих не було, як і, зрештою, спроб підняти триколор. Все відбулося цілком спокійно і без зайвого драматизму. Напевно, саме тому місцеві ЗМІ вирішили залишити події під ОДА поза увагою. Між іншим, зробили вони це даремно та несправедливо.

У Дніпрі 25 лютого ледь не трапилася велика біда. Варто було зайти в ОДА проросійським силам — і місто навряд чи б називали тепер форпостом незалежності України. Тодішньому Дніпропетровську, як і Донецьку та Луганську, Кремль готував роль крапки на мапі «руской вєсни». Через кілька днів після перемоги Революції Гідності, люди, яких в лютому 2014 року називали «антимайданівцями» хотіли захопити обласну державну адміністрацію. Однак плани ватників зламали патріоти. Поки сепаратисти тинялися містом та вигукували проросійські гасла, активісти зайшли в ОДА і з підручних матеріалів побудували оборону. Побачивши, що наважуватися на штурм не варто, «вата» розійшлася по домам. Ми поспілкувалися з людьми, які, фактично, організовували захист Дніпропетровської облдержадміністрації — добровольцями «Сігурдом Свартом», «Рагнаром» та «Москалем». Тодішній лідер Дніпровської міської організації ВО «Свобода», а зараз депутат Чечелівської районної ради Кирило Дороленко, розповість, як самооборона охороняла приміщення ОДА.

— Ми взяли під охорону будівлю Дніпропетровської ОДА, щоб не дати її захопити маргіналам та мародерам, — розповідає «Сігурд Сварт». — Тоді був такий собі вакуум влади: Янукович втік, міліція невідомо з ким, починалася «руская вєсна». Фактично, будівлю ніхто не захищав — всі розбіглися. Звісно, там сиділи 4 міліціонера, але вони виконували радше роль вахтерів ніж охоронців.

— «Менти», які охороняли ОДА, казали: «Пацани, якщо щось почнеться ми підемо», — сказав «Москаль».

— Зранку до ОДА зайшли «ультраси», люди, які потім увійшли до «Правого Сектору», а також представники міської «Свободи», — говорить «Сігурд Сварт». Правда, згодом ця політична сила чомусь залишила облдержадміністрацію. Ми довго охороняли ОДА, і завдяки цьому змогли подолати сепаратизм.

— Як почався захист облдержадміністрації?

— Тоді у Дніпрі був сепарський двіж, — продовжує «Сігурд Сварт». — Через знайомих ми отримали інформацію з СБУ про те, що «вата» готує захоплення Дніпропетровської облдержадміністрації. Чесно кажучи, тоді Служба безпеки працювала погано, але її співробітники діяли як могли. Принаймні, вони хоча б повідомили нам, що Дніпро в небезпеці.

— Вранці мені зателефонував «Сігурд» і сказав: «Знаєш, „Рагнаричу“, тут облдержадміністрацію збираються штурмувати різні дуже погані люди. Треба приїхати», — доповнює друга «Рагнар». — Відповідаю: «Зараз буду», дзвоню своєму товаришу і ми разом збираємо каски та бронежилети. І хоч до цього, я був далекий від подій на Майдані, але як нормальна людина та професійний військовий не міг допустити чергове побиття молоді.

Ми прибули під ОДА близько 8 — 9 години ранку. На цей час захищати будівлю зібралися не більше сорока патріотів. Подивився на них і думаю: «Обійняти і плакати». Цим дітками треба було ліпити пасочки і грати на гітарі, а не брати участь у сутичках. Ну куди які там бійки? Ми розуміли, що планується щось серйозне. За нашою інформацію у Дніпро завезли близько 500 сепарів, і вони вільно тинялися містом. У повітрі запахло смаженим.

— Знайомі мені казали: «Вали звідти, вам буде капець, бо вороги мають зброю», — говорить «Москаль». — Вранці сепари спалили нашу палатку на Героїв Майдану. Коли ми про це дізналися, подумали: «Все! Треба готуватися, бо зараз підуть до нас». Ми одягли необхідне обмундирування і почали займатися барикадами. Пам’ятаю, тоді «Рагнар» допомагав будувати оборону і давав поради, як це робити. Я знайшов велетенський металевий сейф і ніс його, щоб перегородити ворогу прохід.

— Біля ОДА «Сігурд» займався своєю частиною роботи, а я підійшов до наших хлопців, сказав, що служив у морській піхоті і запропонував налагодити оборону, — продовжує «Рагнар». — Навчив їх будувати блокпости, встановлювати фіксатори та барикади. Коли до ОДА підтягнулися футбольні фанати, основна лінія оборони була вже готова. Найбільш боєздатні кадри ми вирішили не показувати і заховали їх у актовому залі облдержадміністрації. Серед них був я і ще кілька моїх товаришів. У випадку серйозних сутичок ми мали раптово з’явитися і вирішити ситуацію на користь патріотичних сил. Але цей сценарій, на щастя, не знадобився. «Вата» не наважилася ризикувати життям, бо ОДА захищали не голі стіни, а колючий дріт, розсікачі натовпу та інші оборонні споруди.

— Де саме знаходився колючий дріт? Як виглядала лінія оборони ОДА?

— Ми використовували концертин — спеціальний зразок колючого дроту військового типу, — відповідає «Рагнар». — Розташували його неподалік від скляних дверей облдержадміністрації. Далі — грамотно поставлені розсікачі натовпу, а за ними знов концертин. Прорвати це все без жертв було неможливо. Крім того, для оборони облдержадміністрації ми використовували палки з залізними та заточеними наконечниками. Тому, побачивши такі споруди та знаряддя для відсічі, «вата» навряд чи б наважилась на атаку.

— Хто саме керував будівництвом лінії оборони?

— Це був дуже великий об’єм роботи, — каже «Рагнар». — Я підбіг до молодих хлопців і запропонував їм допомогу. Вони зрозуміли, що я знаюся на справі і вирішили мені довіритися. Якогось централізованого командування не було. Певні аспекти зі створення лінії оборони хлопці знали самі, а щось підказав їм я.

— Хто протистояв українським патріотам під ОДА?

— Союз радянських офіцерів, КРОК, антимайданівці та різна тітушня. Все це фінансувалося Партією регіонів. Організаторами були: Олександр Вілкул, Євген Удод, Дмитро Шпенов і вся інша банда, — відповів «Сигудр Сварт».

— Також було багато людей з Кривого Рогу (рідне місто Олександра Вілкула — ред.), — додав «Москаль».

— «Вата» намагалася спровокувати патріотів на конфлікт?

— Ми помітили одну цікаву деталь: від сепарів прийшов п’яний «розвідник», — розповідає «Рагнар». — Він нахабно перся вперед та кричав, що бажає зайти в середину ОДА. Чесно кажучи, спочатку хотіли йому дати по пиці, але потім передумали: ватника знімав на камеру хтось із журналістів. Питаю: «Дружище, а куда ты идешь?». Не дочекавшись відповіді, однією рукою обійняв його за плечі, а іншою взяв його за кадик. Журналісти нічого не змогли запідозрити, бо мали перед очима доволі симпатичну картинку: ідуть два товариші і мило обіймаються. Вони навіть не здогадалися, що ватник просто не міг ні говорити, ні смикатися. Я його передав нашим друзям, які знаходилися за кутом ОДА. Що з ним було далі, не знаю.

— Таких як він ми віддавали «ультрасам» та іншим активістам, — доповнює товариша «Сігурд».

— «Ультраси» були реально обєзбашеними пацанами, — продовжує «Рагнар». — В цілому до нас приходило кілька сепарських «розвідників». Пригадую ще один кумедний випадок. Це тільки треба було бачити: стоїть «Сігурд» з національним прапором на сходах ОДА. Якийсь навіжений намагається його вихопити. Нормальна людина що робить? Видирає прапор назад. «Сігурд» його відпускає і дає «ваті» по морді. Сепар від несподіванки впав.

— Що захисники ОДА робили з сепаратистами?

— Ми їх не били і не робили з ними нічого поганого, — говорить «Рагнар». — Думаю, вони своєму керівництву доклали, що біля ОДА їм робити нічого. Власне кажучи, на цьому все і закінчилося. Під вечір сепарам стало зрозуміло, що план із захоплення ОДА провалилися. На нашу підтримку прийшло близько 5 — 10 тисяч осіб. «Вата» не хотіла класти голови і вирішила не починати сутички. А ми мали чим їм відповісти. Так і сказали, що у разі спроби захопити облдержадміністрацію ми будемо їх вбивати. Якби сепари пішли у наступ, у Дніпрі могло б бути ще гірше, ніж в одеському Буднику профспілок.

— Тобто, коли люди прийшли на підмогу, «вата» розійшлася?

— Абсолютно вірно. Але скажімо так, це не був вирішальний момент. Прихід підкріплення можна, радше, назвати кінцевим результатом, — сказав «Рагнар».

— Тоді, що було тим самим переломним моментом? Коли вранці «правосеки» та «Ультрас» зайшли в ОДА та побудували оборону?

— Ні, перелом ситуації відбувся, коли сепари проґавили час. Вони могли взяти облдержадміністрацію кількістю, поки не почалася її оборона, поки її захисників, як кажуть, було «три каліки на заборі», поки патріоти не прийшли на підмогу. Всього агресивних ватників нарахували кілька сотень. Але ми використали час, коли вони вешталися містом і встигли налагодити оборону ОДА.

— Давайте повернемося до моменту безвладдя. Ви відчували якусь невизначеність, коли втік Янукович?

— Невизначеності не було, — каже «Сігурд». — Ми розуміли, що будуватимемо вільну і незалежну Україну. Залишилося тільки додушити контрреволюцію і спалахи «руской весни». Влада в місті та в Україні існувала, але вона була революційною.

Невдовзі після перемоги Революції Гідності, через «афганців», які підтримували Майдан, до нас звернулися представники «Беркуту». Вони деякий час знаходилися у Києві, тому вирішили зачинитися на своїй базі. «Беркутівці» боялися і переймалися за своє майбутнє. Тоді ми звернулися до них з пропозицією: «Якщо ви працюватимете на благо України — питань немає. Ви раніше виконували злочинні накази злочинної влади. Тепер ця влада ганебно втекла». Вони послухали і вирішили прийти на допомогу. Ми намагалися поводитися як сила, яка виступає за стабілізацію у суспільстві.

— На Вашу думку, яка головна причина успіху патріотів під ОДА?

— Організованість та активність. Ми мали мотивацію будь-якою ціною захистити ОДА. І зрештою, ми це успішно зробили, — сказав «Сігурд Сварт».

***

Кирило Дороленко зміг включитися у боротьбу проти «ватного» двіжа у Дніпрі не від разу. Колишній лідер міської «Свободи» був змушений, майже місяць терпіти обмеження волі, ставши одним з політичних в’язнів режиму Януковича. Дороленка вирішили призначити терористом і навіть вигадали для нього фейкове звинувачення. Слідчі «пришили» йому небагато і не мало — намір підірвати Атомну електростанцію у Запоріжжі.

Арешт Дороленка припав на 29 січня. Потім були п’ятнадцять днів у місцях несвободи: спочатку в ізоляторі тимчасового тримання, а далі в СІЗО. Ситуація стала трохи ліпшою, коли активісти Майдану обміняли частину заручників режиму Януковича на будівлю КМДА. Одним з таких в’язнів був і Кирило Дороленко. Йому надягли електронний браслет та відправили під цілодобовий домашній арешт. Активіст знаходився у своїй квартирі, допоки Верховна Рада не проголосувала пакетом за звільнення близько 150 осіб, заарештованих за тероризм.

— Я став вільним 24 лютого, — розповідає Кирило. — Тоді у Дніпрі гримів марш за свободу політв’язнів. Люди вигукували гасла про моє звільнення і їх протест таки досяг результату. Я приєднався до них наприкінці маршу.

На наступний день після звільнення, Кирило повернувся до активної політичної діяльності та разом з іншими майданівцями пішов до ОДА. Всі події кінця лютого — березня 2014 року для тодішнього лідера міської «Свободи» сплелися наче в один день. Щоб пригадати конкретні числа, Кирило підключає пам’ять та свої архівні записи. Він розповів, як разом з іншими патріотами рятував Дніпропетровську ОДА від долі її колег з Донеччини та Луганщини.

Фото з архіву Кирила Дороленка

— Чому, на Вашу думку, українським патріотам треба було брати під охорону Дніпропетровську облдержадміністрацію?

— Перші кілька днів після ганебної втечи Януковича в країні відбувався безлад. Поліція не діяла, а в Крим вже прийшли московські загарбники. Адже не для кого не секрет, що медаль за взяття півострову датувалася 20-м лютого 2014 року. Тобто, Янукович нібито ще знаходився на території України, але Путін вже планував захопити Крим. На Донбасі починалася «руская вєсна», диверсанти розгойдували ситуацію і створювали «Новоросію». В Дніпрі після перемоги Революції Гідності і втечі Януковича, більшість місцевих політиків, що виконували накази кривавого режиму, залишилися на своїх місцях. Вони б могли вчинити так само, як їх однопартійці з Криму і Донбасу. Звісно, у лютому ситуація виглядала ще не настільки зрозумілою, але ми мали чіткий намір зайти в ОДА. Ніби інтуїтивно відчували таку необхідність. До речі, я до арешту встиг створити дніпровську майданівську самооборону і разом з нею наприкінці лютого пішов охороняти облдержадміністрацію.

— Хто входив до складу самооборони?

— Представники молодіжної організації «Студенська Свобода» та автономними — люди, які не належали до жодної з політичних сил, але постійно ходили з нами на акції та сповідували націоналістичну праву ідеологію. Потім до нас підтягнулися люди з Майданну. Станом на 28 лютого нас вже налічувалося 100 осіб, і можна було створювати «Свободівську сотню».

— Як «свободівці» зайшли до Дніпропетровської ОДА?

— Ми з хлопцями прийшли після того, як завершилося протистояння. Тітушки, спортивні молодики та інші ватники закінчили свою тусню і поїхали по домам. Тоді в ОДА знаходилися місцеві майданівці. Між нами відбулася приблизно така розмова: «Ось прийшла самооборона». — «Плюс! Класно! Можете займати територію». Зрештою, так і відбулося, бо ми поділили поверхи. «Ультраси» взяли під охорону підвал. Мої хлопці тримали перехід із першого на другий поверх. Пам’ятаю, ми тоді добряче забарикадувалися і побудували такий собі КПП. Витягли з кабінетів меблі та поставили колючий дріт. На другий поверх, за який до речі, також відповідали хлопці з «свободівської» самооборони, можна було потрапити тільки крізь наш контроль-пропускний пункт. Ліфти тут би не допомогли. Частину з них довелося вимкнути заради безпеки ОДА.

Також «свободівська» самооборона приймала участь у контролі стратегічно важливі об’єктів: верхні поверхи та дах ОДА. У випадку штурми, звідти було б найкраще та найзручніше вести захист. Ми готувалися до можливого захоплення приміщення і, на всяк випадок, вгорі зберігали коктейлі Молотова. З їжею нам допомагали мешканці міста. Якщо зручно, можете їх називати волонтерами. До речі, під потреби цих людей ми виділили перший поверх. Зайшовши в ОДА, всі ми прийняли рішення лишитися з ночівлею і не виходити звідти, допоки не прийде новий очільник. Сказано — зроблено. Ми з чистою совістю покинули облдержадміністрацію, тільки коли вона отримала нового голову. Ним став 2 березня 2014 року Ігор Коломойський.

Фото з архіву Кирила Дороленка

— Чи важко було контролювати ОДА?

— Чесно кажучи, я майже не спав. Виділяв на відпочинок, хіба що по кілька годин на добу. Якось в ОДА стався витік газу. Причини його залишилися невідомими, але якби один з захисників не звернув на це увагу і не спустився у підвал, люди, які там знаходилися мали ризик більше ніколи не прокинутися. Щоб вберегти приміщення від мародерства, мені доводилося постійно обходити поверхи. Адже більшість людей, які охороняли облдержадміністрацію, я вперше бачив. Теоретично, вони б могли зламати двері у кабінети, а потім винести техніку.

— А як на рахунок загонів самооборони в облраді?

— Я їх не бачив. Облрада тоді перетворилася на центр перемовин у Дніпрі. У ній продовжував сидіти регіонал Євген Удод (голова облради — ред.), а громадськість спокійнісінько ходила до нього на зустрічі. Хоча, на мою думку, Удода доцільніше б було винести разом із його кріслом.

— Ви брали участь у перемовинах з головою обласної ради Удодом?

— Ні, до Удода ходили інші активісти. Ми з хлопцями мали завдання утримувати ОДА. Це було значно важливіше, ніж ділити портфелі. Як я уже говорив раніше, у Дніпрі, фактично, не було влади. Скажімо, хтось повинен був стати заступником голови ОДА, а хтось — очолити департамент. Добре, якби ці посади отримали майданівці.

Але вже за тиждень ніхто з активістів на жодні призначення впливати не зміг. ОДА зайшов Коломойський, завів Філатова і Корбана, розставив своїх людей і кинув майданівцям кістку під назвою люстрація. Коли, врешті решт, у нас з’явився список людей, які б могли очолити департаменти, Коломойський вже нормально контролював владу в Дніпрі і натякнув нам про нашу непотрібність.

— Чим Ви іще займалися, коли знаходилися в ОДА?

— Координував спеціальну мобільну групу. Мої друзі на автівках виїздили за територію міста на основні траси і попереджали мене про підозрілі автобуси. Зазвичай, їх пасажирами були молодики спортивної зовнішності. Мессенджі про незрозумілі об’єкти я озвучував самооборонівцям. Вони вже з’ясовували, що це за транспорт: звичайний пасажирський, чи організований для перевозки тітушок. У ті часи з Новомосковську, Кривого Рогу і Кам’янського намагалися звезти спортсменів, щоб нас вибити з ОДА. Надходила різна інформація, і ми очікували на штурм.

— Патріоти охороняли ще якісь державні установи на Дніпропетровщині?

— 25 лютого січеславські «свободівці» печаткою обласної організації ВО «Свобода» опечатали кабінети керівників прокуратури Дніпропетровської області, щоби перешкодити знищенню важливих документів, які там зберігаються. Будівля знаходилася без керманича, деякі її працівники вирішили позбутися важливої документації. Саме тому, ми опечатали двері кабінетів і взяли обласну прокуратуру під охорону, пізніше до нас долучився Правий Сектор. Мої люди не виходили звідти, допоки не прийшов новий обласний прокурор. Крім того, інші патріотичні організації готові були взяти під опіку будівлі поліції та СБУ. Ми мали захистити Україну та Дніпропетровщину, бо в Криму почалася «руская вєсна», а силові структури зраджували та переходили на бік ворога.

— Кирило, на Вашу думку, мешканці Дніпра здогадувалися, що Україні загрожує війна?

— Якщо чесно, люди не розуміли, що відбувається. Активісти ще не відійшли від Майдану та переживали за розслідування подій 26 січня (побиття дніпровських майданців — ред.). Дехто підіймав питання про боротьбу з мафією у сфері ритуальних послуг та вимагав від прокуратури ретельніше протистояти криміналу. Ми — «свободівці» організовували пробіжку «За єдину Україну» та готуватися до Дня народження Шевченка. Суспільство надто занурилося у ще свіжі трагічні події і над реальністю війни поки не замислювалось. Воно і так відходило від шоку, вірило в світле майбутнє і про погане не хотіло навіть й думати.

***

І справді, дніпровці не знали, що вже дуже скоро на них очікує щось, значно страшніше за жорстокий «Беркут», обмундирований в шоломи, схожі на космонавтські. Цим значно страшнішим стануть чортяки «рускаво міра», зібрані у Донбасі на будь-який колір та смак. Там буде і щиро обвішаний «колорадками» донецько-луганський охлос, і відбірні псковські десантники, і звичайні зелені «іхтамнєти», і бидлуваті полководці гіві-моторольського розливу і багато іншої нечисті.

Безперечно, більшість мешканців Дніпра і області бачила служителів «рускаво міра» хіба що по тєліку та на фоточках в соцмережах. Далеко не всі з них вирішили піти у добровольці та у волонтери. Тим не менш, Дніпропетровщина-Січеславщина змогла вчасно зупинити бацилу «руской вєсни» і зламати шаблон мапи «Новоросії». Облдержадміністрація вистояла. І хтозна, якби склалася доля України, якби на захист Дніпропетровської ОДА вчасно не підоспіли українські патріоти. Зовсім скоро після подій 25 лютого місто стане колискою добровольчого та волонтерського руху. Сюди їхатимуть переселенці з Криму та Донбасу. Але то вже буде інша історія…