Сергій Кондрюк: українські профспілки знаходяться у стані літаргічного сну
Українська дослідниці Олена Скоморощенко на сторінках i-ua.tv опублікувала статтю «Європа пішла «наліво». У ній розповідається про популярність на Заході лівих політиків та прихід до влади носіїв цієї ідеології. Ліві дуже часто асоціюються з профспілковою активністю. Але в Україні рух подібних організації перебуває у апатичному стані.
![Сергій Кондрюк: українські профспілки знаходяться у стані літаргічного сну](https://i-ua.tv/img/790x450/d/1551779984snymokekranav201903051155082-54d5f334.jpg)
Якщо наша держава обрала курс на Європу, можливо, вітчизняні профспілки наберуть динамічного розвитку? Із цим питанням ми звернулися до голови громадської організації «Спілка вільних» Сергія Кондрюка.
![](/images/posts/2019-03/1551780051_imgonline-com-ua-compressed-xstpzbu4clv.jpg)
Українська дослідниця Олена Скоморощенко на сторінках i-ua.tv опублікувала статтю «Європа пішла «наліво». У ній розповідається про популярність на Заході лівих політиків та прихід до влади носіїв цієї ідеології. Ліві дуже часто асоціюються з профспілковою активністю. Але в Україні рух подібних організації перебуває у апатичному стані. Якщо наша держава обрала курс на Європу, можливо, вітчизняні профспілки наберуть динамічного розвитку? Із цим питанням ми звернулися до голови громадської організації «Спілка вільних» Сергія Кондрюка.
— Як вплине прихід до влади в Європі лівих політиків на профспілковий рух?
— З моєї точки зору, на український не вплине ніяк. Профспілковий рух в нашій державі набув комічної автономності від світу. Насправді, усі події, які в ньому відбуваються, з Міжнародною конфедерацією профспілок жодним чином не пов’язані. Хоча, Україна представлена у цій організації двома потужними об’єднаннями. Також на вітчизняний профспілковий рух не впливають ні події Майдану, ні навіть президентська передвиборча компанія.
Просто він знаходиться у стані літаргічного сну. Відповідно, всі події, які відбуваються поза межами України, на наш профспілковий рух не матимуть жодного впливу. Так триватиме допоки, цей вплив не почнеться з низових профспілкових організацій і рядових членів профспілки. Але для цього їм має стати поперек горла бездіяльний комфорт існування профспілкових босів.
— Гаразд. Як вивести український профспілковий рух із стану літаргічного сну?
— Тут є декілька посилів. Насправді, на з’їздах та конференція низові організації раз на 5 років намагаються вплинути на своїх керівників. Після того до профспілкової вертикалі не ставлять жодних серйозних питань. Не складають рейтинги довіри до керівництва і не підбивають підсумки зміни соціально-економічного стану членів профспілок. Замість цього відбувається тихеньке скиглення. На наступному з’їзді констатується, що за п’ять років стали жити ще гірше, трудових прав стало ще менше, авторитет профспілки і членство в ній тане все швидше.
Зараз ми можемо спостерігати три реакції профспілковців на таку ситуацію. Перша — люди втомилися від влади і профспілок. Вони вирішили голосувати ногами, втікаючи з країни, можливо, і назавжди. Друга реакція — зневіра у владі і профспілках та пошук порятунку під «дахом» тіньової економіки. Там люди намагаються виживати завдяки виключно індивідуальним якостям. Але є і третя реакція. Доволі активні громадяни взялися за створення нових громадських правозахисних об’єдань, які розгортають боротьбу з системою. Їм така робота дається дуже важко. На заваді стоїть антисоціальна політика провладних інституцій, зокрема і законсервований профспілковий рух. Справа в тому, що деякі лідери профспілковців перебувають на своїх посадах вже багато років і почувають себе в існуючій ситуації як риби в воді. Тому, будь-які зміни для цих людей є чимось страшним і неприйнятним. Вони не знайшли нічого ліпшого, ніж заважати молодим профспілкам.
На мою думку, зміни, які відбудуться після виборів президента, мають показати наступне: нам слід активно брати участь не лише в обранні голови держави, але і мера міста, керівника ОСББ, лідерів первинної профспілки і великого профспілкового об’єднання. Це має перестати бути кулуарно-сектантським вибором. Мені здається, що не стільки зміни в Європи, скільки президентські перегони в Україні кинуть дріжджі в розум наших проспілковців. Тільки тоді вони почнуть змінюватися і діяти. Змінюватися, з точки зору, вибору лідерів.
— Поясніть.
— Ми маємо навчитися обирати не обличчя, а програми. Причому, ці програми повинні пропонувати не самі кандидати. Один із недоліків профспілкового руху вчергове проявив себе під час цьогорічної президентської передвиборчої кампанії. Профспілки не те, що не зареєстрували власного кандидата в президенти, вони не висунули жодних системних пропозицій, або ультиматумів ні до діючої влади, ні до учасників виборів. Більше того, вони не мають жодного документа, де б було розписано, якими мають бути трудові відносини, заробітна плата і соціальний діалог. На мою думку, ці вибори заб’ють ржавого цвяха у тіло вже не зовсім дієздатного профспілкового стовбуру і він почне оживати.
— Які в Україні справи з соціальним діалогом?
— У нашій державі існує така організація як Національна тристороння соціально-економічна рада. Вона діє відповідно до Закону України «Про соціальний діалог». Указом президента новий голова НТСЕР має призначатися щороку. Ця посада повинна почергово належати роботодавцям, профспілкам і урядовцям. Але в 2015 році Петро Порошенко призначив головою НТСЕР Павла Розенка. У результаті, він, не зважаючи на грубе порушення українського законодавства, і досі очолює цю організацію. Фактично відбулась узурпація однією стороною соціального діалогу, який за законом має бути рівноправно тристороннім.
Але лідери наших профспілок до подібної ситуації ставляться з терпимістю. Замість того, щоб і через НТСЕР домагатися діагностувати соціально-економічні проблеми і висувати пропозиції і ультиматуми відносно дотримання трудових прав, вони мовчать. Ця категорія профбосів вміє, хіба що скиглити та писати листи. При чому вони скиглять так тихенько, що їх ніхто не чує. Такий профрух з моєї точки зору, не має жодного майбутнього. Втім, я сподіваюся на його пожвавлення через нову самоорганізацію первинних профорганізацій, через реальну правозахисну конкуренцію різних профспілок Впевнений — драйву цьому процесу додадуть виборчі перегони як президента так і парламенту, бо суспільство висуває вже абсолютно інші вимоги до якості та курсу влади, а відтак принципово нові вимоги постануть і перед профрухом.