Сергій Кондрюк: українські профспілки знаходяться у стані літаргічного сну

Якщо наша держава обрала курс на Європу, можливо, вітчизняні профспілки наберуть динамічного розвитку? Із цим питанням ми звернулися до голови громадської організації «Спілка вільних» Сергія Кондрюка.

Українська дослідниця Олена Скоморощенко на сторінках i-ua.tv опублікувала статтю «Європа пішла «наліво». У ній розповідається про популярність на Заході лівих політиків та прихід до влади носіїв цієї ідеології. Ліві дуже часто асоціюються з профспілковою активністю. Але в Україні рух подібних організації перебуває у апатичному стані. Якщо наша держава обрала курс на Європу, можливо, вітчизняні профспілки наберуть динамічного розвитку? Із цим питанням ми звернулися до голови громадської організації «Спілка вільних» Сергія Кондрюка.

— Як вплине прихід до влади в Європі лівих політиків на профспілковий рух?

— З моєї точки зору, на український не вплине ніяк. Профспілковий рух в нашій державі набув комічної автономності від світу. Насправді, усі події, які в ньому відбуваються, з Міжнародною конфедерацією профспілок жодним чином не пов’язані. Хоча, Україна представлена у цій організації двома потужними об’єднаннями. Також на вітчизняний профспілковий рух не впливають ні події Майдану, ні навіть президентська передвиборча компанія.

Просто він знаходиться у стані літаргічного сну. Відповідно, всі події, які відбуваються поза межами України, на наш профспілковий рух не матимуть жодного впливу. Так триватиме допоки, цей вплив не почнеться з низових профспілкових організацій і рядових членів профспілки. Але для цього їм має стати поперек горла бездіяльний комфорт існування профспілкових босів.

— Гаразд. Як вивести український профспілковий рух із стану літаргічного сну?

— Тут є декілька посилів. Насправді, на з’їздах та конференція низові організації раз на 5 років намагаються вплинути на своїх керівників. Після того до профспілкової вертикалі не ставлять жодних серйозних питань. Не складають рейтинги довіри до керівництва і не підбивають підсумки зміни соціально-економічного стану членів профспілок. Замість цього відбувається тихеньке скиглення. На наступному з’їзді констатується, що за п’ять років стали жити ще гірше, трудових прав стало ще менше, авторитет профспілки і членство в ній тане все швидше.

Зараз ми можемо спостерігати три реакції профспілковців на таку ситуацію. Перша — люди втомилися від влади і профспілок. Вони вирішили голосувати ногами, втікаючи з країни, можливо, і назавжди. Друга реакція — зневіра у владі і профспілках та пошук порятунку під «дахом» тіньової економіки. Там люди намагаються виживати завдяки виключно індивідуальним якостям. Але є і третя реакція. Доволі активні громадяни взялися за створення нових громадських правозахисних об’єдань, які розгортають боротьбу з системою. Їм така робота дається дуже важко. На заваді стоїть антисоціальна політика провладних інституцій, зокрема і законсервований профспілковий рух. Справа в тому, що деякі лідери профспілковців перебувають на своїх посадах вже багато років і почувають себе в існуючій ситуації як риби в воді. Тому, будь-які зміни для цих людей є чимось страшним і неприйнятним. Вони не знайшли нічого ліпшого, ніж заважати молодим профспілкам.

На мою думку, зміни, які відбудуться після виборів президента, мають показати наступне: нам слід активно брати участь не лише в обранні голови держави, але і мера міста, керівника ОСББ, лідерів первинної профспілки і великого профспілкового об’єднання. Це має перестати бути кулуарно-сектантським вибором. Мені здається, що не стільки зміни в Європи, скільки президентські перегони в Україні кинуть дріжджі в розум наших проспілковців. Тільки тоді вони почнуть змінюватися і діяти. Змінюватися, з точки зору, вибору лідерів.

— Поясніть.

— Ми маємо навчитися обирати не обличчя, а програми. Причому, ці програми повинні пропонувати не самі кандидати. Один із недоліків профспілкового руху вчергове проявив себе під час цьогорічної президентської передвиборчої кампанії. Профспілки не те, що не зареєстрували власного кандидата в президенти, вони не висунули жодних системних пропозицій, або ультиматумів ні до діючої влади, ні до учасників виборів. Більше того, вони не мають жодного документа, де б було розписано, якими мають бути трудові відносини, заробітна плата і соціальний діалог. На мою думку, ці вибори заб’ють ржавого цвяха у тіло вже не зовсім дієздатного профспілкового стовбуру і він почне оживати.

— Які в Україні справи з соціальним діалогом?

— У нашій державі існує така організація як Національна тристороння соціально-економічна рада. Вона діє відповідно до Закону України «Про соціальний діалог». Указом президента новий голова НТСЕР має призначатися щороку. Ця посада повинна почергово належати роботодавцям, профспілкам і урядовцям. Але в 2015 році Петро Порошенко призначив головою НТСЕР Павла Розенка. У результаті, він, не зважаючи на грубе порушення українського законодавства, і досі очолює цю організацію. Фактично відбулась узурпація однією стороною соціального діалогу, який за законом має бути рівноправно тристороннім.

Але лідери наших профспілок до подібної ситуації ставляться з терпимістю. Замість того, щоб і через НТСЕР домагатися діагностувати соціально-економічні проблеми і висувати пропозиції і ультиматуми відносно дотримання трудових прав, вони мовчать. Ця категорія профбосів вміє, хіба що скиглити та писати листи. При чому вони скиглять так тихенько, що їх ніхто не чує. Такий профрух з моєї точки зору, не має жодного майбутнього. Втім, я сподіваюся на його пожвавлення через нову самоорганізацію первинних профорганізацій, через реальну правозахисну конкуренцію різних профспілок Впевнений — драйву цьому процесу додадуть виборчі перегони як президента так і парламенту, бо суспільство висуває вже абсолютно інші вимоги до якості та курсу влади, а відтак принципово нові вимоги постануть і перед профрухом.