Святослав Стеценко: наявність людей з проросійською позицією — це комплексна проблема

Чи можливо змінити військових пенсіонерів? Мабуть, вже ні. Ми мусимо з ними жити, але позбавляти їх пенсій та пільг не можемо. До того ж це було б неправильно. На приклад, Польща пішла іншим шляхом. Пенсії військових, які несли службу за часів соціалізму значно менші ніж у тих, хто до соціалістичної армії не мав жодного відношення. Звісно, самі військові пенсіонери вважають це несправедливим. Утім, таке рішення ухвалив польський уряд і парламент. І воно було виконане.

Частина військових пенсіонерів користується пільгами, але ненавидить Україну і ностальгує за СРСР. Більша частина з них — старі радянські кадри. Однак їх безкоштовне лікування та пільговий проїзд — додаткове навантаження на державний бюджет країни, яка страждає від війни. Про цих людей i-ua.tv поспілкувався з полковником запасу Святославом Стеценком.

— Що державі робити з проросійсько налаштованими військовими пенсіонерами?

— На жаль, ми маємо справу з непоодинокими випадками. Значна частина військових пенсіонерів вийшли з СРСР. У 90-х роках вони не знайшли собі місце у оновленому світі, а тепер живуть цінностями, які були закарбовані за радянських часів і старими емоціями. Однак головна проблема — це не військові пенсіонери. Чимало носіїв радянської ментальності продовжують знаходяться у Збройних силах України. Вони займають там керівні посади, або працюють фахівцями. Для людей з радянською ментальністю Україна не Батьківщина. Вони не дивляться на неї як на своє майбутнє. Україна для таких людей лише випадковість. У кращому випадку — територія для життя.

Чи можливо змінити військових пенсіонерів? Мабуть, вже ні. Ми мусимо з ними жити, але позбавляти їх пенсій та пільг не можемо. До того ж це було б неправильно. На приклад, Польща пішла іншим шляхом. Пенсії військових, які несли службу за часів соціалізму значно менші ніж у тих, хто до соціалістичної армії не мав жодного відношення. Звісно, самі військові пенсіонери вважають це несправедливим. Утім, таке рішення ухвалив польський уряд і парламент. І воно було виконане.

А якщо говорити про пільги українських військових пенсіонерів, то у мене є друг, який пройшов Афганістан і сучасну війну з Московією. Однак він не користується своїм УБД. І це — його принципова позиція.

— Чому?

— Він це пояснює тим, що виконував накази як офіцер і громадянин Радянського Союзу. Однак він вважав війну у Афганістані несправедливою і ганебною. Що ж стосується АТО, він воював у добровольчому підрозділі. Як відомо, отримати УБД добровольцям дуже важко. Тому, пільг за участь у війні проти Московії мій друг не має.

— Посвідчення учасника бойових дій у афганців та атовців різняться?

— Ні. Посвідчення УБД стандартне. Людина взяла участь у бойових діях. Але за справедливість, чи несправедливість війни відповідає не військовий, а держава. Солдат лише виконував наказ і, в будь-якому випадку, має отримати належну компенсацію.

— Можливо Верховній Раді України слід ухвалити рішення, подібне до польського?

— Особисто я б таке рішення підтримав. Але тут є іще одна проблема. Навіть ті з колишніх радянських військових, які були б не проти продовжити службу під час війни, мали таку можливість. На жаль, багато з низ, в супереч своєї проукраїнської позиції не повернулися на службу, або звільнилися з армії взагалі. Причина — вони не згодні з політикою діючого президента та уряду. Влада, попри зовнішню патріотичну риторику, продовжує підтримувати тісні зв’язки з московським агресором: економічні і політичні. Люди це все бачать. Відповідно, таке лицемірство дає підґрунтя прорадянськи налаштованим людям почуватися достатньо вільно. Тому, наявність людей з такою позицією є комплексною проблемою.

Звісно, проти військових пенсіонерів радянської закалки не має бути жодних репресій. Але, на мою думку, особи, які мають в ЗСУ як військові, так і цивільні посади і поблажливо, або навіть дружньо ставляться до агресора, можуть нанести шкоду. Невиключно, що вони сприятимуть противнику. Такі як вони руйнують моральний стрижень країни і нашого війська. Тому, людям, які не готові воювати проти Московії — реального агресора, не місце в ЗСУ. Втім, загальна державна політика, насамперед, особистий приклад політичної еліти мають спонукати людей до проукраїнської позиції. Не на словах, а на справах і їх результатах.