Юрій Буздуган: влада має належати тільки народу
Якщо її заберуть у народу, то від цього стане гірше, від цього постраждають і люди, і країна взагалі. І це — фундаментальний принцип.
Чи змогла Україна за майже 28 років своєї незалежності побудувати справжню демократію? Якщо ні, то що їй заважає? Ці питання i-ua.tv обговорив з експертом з індустріального розвитку Юрієм Буздуганом.
— Чи існує, на Вашу думку, демократія в Україні?
— Скажу відверто. Ви задаєте не просто важке питання, а страшне. Тому, зараз я зможу говорити тільки за себе і за свої переконання. Бо тут працює віра, а не інтелект. Для початку, давайте розберемося, що таке демократія. Із давньогрецької мови цей термін перекладається як влада народу. Тобто, ти або віриш, що народ може здійснювати владу, або ні.
Знаєте, я зустрічав чимало людей, які не вірять у демократію і ніколи в неї не повірять. Більше того, вони навіть можуть називати себе демократами. Просто, такі люди вважають, що існують обрані та «бидло». Друга категорія має бути слухняною і виконувати вказівки першої, бо вона вища та краща. І взагалі вона є розумнішою та особливою. Насправді, людей, що так думають, значно більше, ніж може здаватися. У сьогоднішній Україні їх взагалі особливо багато.
Тому, питання щодо демократії можна ще перефразувати так: «Чи ти віриш, що влада може належати малоосвіченим маніпульованим людям? Або, можливо, владу повинні мати тільки обрані з кращою освітою і, за своєю суттю, вищі над усіма іншими?». Бачите, наскільки непросте це питання?
Тому, зараз я буду говорити за себе: я у своєму серці глибоко переконаний демократ. Я вважаю, що влада має належати тільки народу і більше нікому. Якщо її заберуть у народу, то від цього стане гірше, від цього постраждають і люди, і країна взагалі. І це — фундаментальний принцип. Напівжартома скажу, що коли ми сидимо у гарній компанії, я завжди маю три тости. Перший звучить так: «Владу народу!». Сподіваюся, я почав відповідати на ваше питання…
— І все ж таки, який Ви бачите механізм для запровадження справжнього народовладдя? Що, на Вашу думку зробити, аби в Україні запрацювала істинна демократія?
— Щоб народ здійснював владу.
— Може Ви маєте рецепт?
— Дуже гарне питання. Розумієте, в кожну історичну епоху людство знаходило свою відповідь. Всі ми діти Великої французької революції. Від неї походить уся сучасна демократична цивілізація. З тих часів вважається, що свободу і демократію дає власність. Людина, яка є власником стає незалежною, відповідальною, якісно іншою та мудрішою. Подібні переконання до сих пір переповнюють більшість демократій. Але сучасний етап розвитку людства виявився такий, що власність перестала давати і гарантувати свободу. За приклад можна взяти наш український досвід. Сім мільйонів українців отримали землю у власність. Чи стали вони від цього вільними? Відповідь — однозначно ні. Вони не здобули свободи. Демократія у їхніх серцях не перемогла. І що робити у цій ситуації?
— Чесно кажучи, не знаю.
— Найкращі уми сучасності шукають цю відповідь, і я також. Розумієте, Велика французька революція була епохою кінця феодалізму та зародження капіталізму. Тоді почали з’являтися малі підприємства, і людина, яка їх відкривала, отримувала економічну свободу від феодала і держави. Раніше селянин був приречений на залежність від феодала. Останній не тільки концентрував економічну владу, хліб та інші багатства, але й розум, освіту та досвід. У момент, коли відбувалася Велика французька революція, поставали не просто проти багатих людей, а боролися проти принципу, що розум, досвід і відповідальність зосереджені тільки в невеликої касти обраних. Тоді вважалося, якщо кожна людина матиме власність, вона стане незалежною і відповідальною. Вона має стати мудрою, бо стратегічно неправильні дії позбавлять її хліба.
Першим, за великим рахунком, про це говорив Жан-Жак Руссо. Він сказав, що є піддані, а є громадяни, і саме власність перетворює підданих на громадян. А вільні громадяни утворюють громадянське суспільство, яке стає сувереном, володарем держави, яка стає демократичною.
Від часів Великої Французької Революції минуло дві епохи. Після капіталізму прийшла ера промислових корпорацій, і це вже була зовсім інша реальність. Людина могла вижити тільки, якщо вона була вбудована в корпорацію. До того ж, її посада зовсім не мала значення. Навіть простий робітник в корпорації мав цілий пакет соціальних гарантій, про які феодали навіть не могли мріяти. Його життя було значно комфортнішим і багатшим. Але це вже вимагало не відповідальності та свободи, а солідарності: між трудівниками і менеджерами, між менеджерами і власникам, між акціонерами і трудівниками. Власне, вимагало зовсім інших якостей. Утім, ера промислових корпорацій також передбачала демократію. Це теж була влада народу, але на якісно глибшому рівні. До солідарності громадян додалася солідарність соціальних груп.
І ось раптом приходить наш час. Виявляється, що ти маєш у власності землю, але не можеш її обробити. Теоретично, у тебе є сапка та лопата, але, якщо твою землю візьме в оренду агрохолдинг, твій прибуток від неї буде значно більшим, ніж, якби ти сам займався землеробством. Просто у тебе немає ні коня, ні трактора, ні добрив. Сам ти крім цієї землі нічого не маєш. Тобто, будеш біднішим обробляючи власний пай, ніж якщо віддаси його агрохолдингу. Так ти, маючи власність, стаєш залежним від агрохолдинга, як колись залежав від феодала. Причому, віддаєш владу над собою добровільно.
Сьогодні прийшли абсолютно інші спокуси. Мабуть, найкраще їх описав Джеймс Бернхем у свої праці «Революція менеджерів», виданій у 1940 році. У книзі йшлося про остаточну перемогу менеджерів над акціонерами, трудівниками і державою, що, власне, і відбулося у ХХІ сторіччі. Ми живемо в реаліях, коли держава повністю безпорадна перед транснаціональними корпораціями. Причому, не лише українська, але навіть і американська. При тому, що США — світовий гегемон.
Як здійснювати демократію, в цих умовах, коли з’явився новий тип менеджерів?
Влада сьогодні належить ось цим менеджерам-маніпуляторам. Бо вони беруть людей за душі і ними маніпулюють. І саме вони відіграють сьогодні роль феодалів, групи обраних людей, які відібрали у всіх владу та знищили демократію. Під час Великої французької революції, знайшли ліки проти феодалізму. Так само і нам потрібно віднайти спосіб, як повернути владу народу. Тому самому народу, який, хай і під дією маніпуляцій, але ДОБРОВІЛЬНО її віддав.
Зараз ми знаходимося у приблизно такій самій ситуації, у яку потрапило людство 200 років тому. І це — проблема не лише України. Це проблема всіх країн світу. І найрозвинутіших в тому числі. Ви тільки подивіться на США, Італію, та Францію! Там до влади приходять демагоги. Не політики, які мають чіткі програми, а популісти, що кидають привабливі гасла, які хоче почути народ.
Тепер подивіться на наші нинішні вибори! Питання «Чи здатна перемогти демократія в Україні?» залишиться відкритим. Головним її ворогом є не Путін, не Російська імперія і навіть не олігархи. Бо наші олігархи — доморощені маніпулятори, але вони самі маніпульовані із зовні. Чим вони займаються? Висмоктують ресурси з України і вивозять їх закордон. Наші ресурси працюють на і так багаті держави. Українські олігархи вважають, що працюють на себе, але це оманлива думка. Усі їхні старання йдуть на благо інших країн. Як і тридцять років тому, як і п’ятсот років тому.
Відчуваю, що з Україною може бути те ж саме, що з Іраном. Його шах продавав нафту і заробляв десятки мільярдів доларів, які вкладав в американські банки та акції, як це зараз роблять наші олігархи. Але коли в Ірані відбулася революція та іранці захопили американське посольство, американці скористалися ситуацією і націоналізували всю шахську власність. А коли він приїхав до США качати свої права, йому сказали: «Ні, це не твоя власність. Це була власність Ірану, але Іран оголосив війну США і тепер це — наша власність. Дякуємо, що привезли свої гроші у США». Так само буде і з нашими олігархами. Те ж саме може статися з грошима Путіна, які він вивіз з Росії.
Тому, сьогодні ми стаємо перед серйозним викликом. Але чи можемо ми дати на нього відповідь? Це питання залишається відкритим. Тут я хочу повернутися до того, із чого почав. Це — питання віри і переконань. Чи віримо ми в те, що народ зможе здійснювати владу у існуючих умовах? Чи вірить сам народ у це? Двісті років тому народи Франції, США та інших країн довели свою здатність. Люди продемонстрували, що вони не піддані, а громадяни. Тому, нам зараз треба знайти відповідь на питання: «Як народ може протистояти маніпулятором?». Людям, що приходять і по приколу починають маніпулювати нашим народом.
А народ на це ведеться, бо дуже постаралися олігархи. Вони, намагаючись задовольнити свої егоїстичні цілі, максимально опускали його самосвідомість і зробили суспільну свідомість максимально примітивною. Просто «бидлом» легше користуватися, бо воно — ручне. Але раптом виявилося, що у них нема монополії на контроль «бидла». Уперше вони з цим зіткнулися в Донецьку, коли доведені до «бидлячого» стану люди пішли не за ними, а за Путіним…
Тому, у нас шлях один. Треба підіймати народну свідомість. Причому, як окремих індивідів, так і спільнот.
— Що для цього зробити?
— Найперше, підняти рівень життя. Поки людина бореться за виживання, вона не може думати про великі речі, про вічне, про Бога, про красу, про саморозвиток, про суспільне благо, про владу народу… Поки людина голодна, їй не до високого і не до прекрасного. Тому, перше гасло яке нам потрібно — це Справедливість. На жаль, наші люди втратили віру, що з ними можуть поводитися справедливо. Вони сумніваються, що їхня праця може бути винагороджена, а зло — покаране. Повторимо, ми маємо повернути віру народу у Справедливість.
Але це потрібно робити не так, як нинішня влада, створюючи потужну поліцейську державу. Чого-чого, а її олігархи ніколи не боялися. Тим більше, її не бояться ті, хто мають справжню владу і знаходяться за кордоном. Поліцейська держава це інструмент спрямований не проти злочинців, а проти народу. Це слабкість України, а не її сила.
Тому, нашою стратегічною метою є не створення нових елементів поліцейської влади, на кшталт, НАБУ та НАЗК, а звільнення, емансипація та об’єднання громадян. Люди мають єднатися у спільноти, де вони довірятимуть одне одному. Потрібно створювати «спільноти довіри». Власне, усе це називається соціалізацією. Україна має створити не громадянське суспільство, а соціалізоване суспільство, де люди об’єднуватимуться на довірі і допомозі.
Хочу звернутися до Декларації про права людини і громадянина. Вона починається зі слів: «Головною причиною страждань народних і корупції урядів є забуття та нехтування невід’ємними правами людини». Тобто, на перше місце розумні французи поставили народні страждання, а наші політики ними нехтують. На другому місці стоїть корупція. Але на відміну від нинішніх українських провідників, французи усвідомлювали, що корупція може бути тільки в уряді. Коли мені розповідають про корумпованих бізнесменів, я хочу одночасно і плакати, і лаятися. Бізнесмени можуть порушувати закон, але вони не корупціонери. Корупція — це зловживання владою. А владою зловживають тільки урядовці. Інших корупціонерів просто немає. У той же час, наші можновладці створюють антикорупційні органи, які борються з суспільством. Таким чином, урядовці формують суб’єкти поліцейської держави, які контролюють суспільство, а в демократії суспільство контролює урядовців. На третьому місці у Декларації стоять «невід'ємні права людини»… Тобто, Україні зараз потрібно перевідкривати знахідки людства двохсотрічної давнини…
Утім, зараз цього не достатньо. Нам вже мало мати свідомих громадян та громадянське суспільство. Нам потрібні свідомі «спільноти довіри», соціалізовані спільноти. Тільки вони будуть здатні подолати маніпуляції суспільною свідомістю, вирвати владу у маніпуляторів, повернути владу народу, повернути демократію.
Владу народу!
