А де ж мер? А він для них — вмер…
Укотре підтверджується: замість сліпо слідувати за «поводирями» суспільних думок з провладних мас-медіа, краще послуговуватись власною сірою речовиною та довідками всезнаючої мережі Інтернет. Самостійна мозкова робота винагороджується цікавими деталями й важливими висновками.
Укотре підтверджується: замість сліпо слідувати за «поводирями» суспільних думок з провладних мас-медіа, краще послуговуватись власною сірою речовиною та довідками всезнаючої мережі Інтернет. Самостійна мозкова робота винагороджується цікавими деталями й важливими висновками.
Наприклад, зробимо порівняльну інтерпретацію двох майже одночасних інформприводів: відвідання 3 березня ц.р. Президентом України П. Порошенком з робочим візитом м. Харкова та розгортання з 4 березня ц.р. штабу блокади транзитно-торгівельних відносин з РФ у м.Конотопі.
Незриму нитку між цими подіями і точками на мапі мимоволі протягнув сам Глава держави, роздратовано дорікнувши блокувальникам #торгівлянакрові: мовляв, не хочуть працювати, не здатні й собачих побутових проблем вирішити, аж узялися за порятунок цілої країни!
Нанизаємо на цю нитку ряд фактів і міркувань.
Зранку 3 березня ц.р. на популярному інтернет-порталі gordonua.com, упритул до прибуття високих київських гостей, з’явилося розлоге інтерв’ю з багаторічним Харківським міським головою Г. Кернесом. Враховуючи локальну авторитетність та політичну знаковість спікера, рідкісний 3-годинний сеанс його спілкування з журналістами інакше, як запрограмованим «розігрівом» народу перед прильотом П. Порошенка, не назвеш. У тексті вдосталь доказів цьому, як-от: з діючих впливових політиків найбільш ефективним є Гройсман; блокада торгівлі з РФ — це обурливо, усі ці барикади, перекриття вулиць, нагнітання в ЗМІ ми вже проходили — пора зробити висновки; в країні триває переламний момент, реформи є, вони відчутно працюють; жодних дострокових президентських чи-то парламентських виборів не буде — в них немає сенсу, Порошенко залишиться, піде на другий термін і переможе; у Києві лише нещодавно зрозуміли, хто такий Аваков, ми ж у Харкові давно його знаємо — дивно, як такій некомпетентній людині довірили Міністерство внутрішніх справ, допоки в Україні такі призначення, у нас постійно будуть конфлікти. І насамкінець: кажуть, що все в Україні відбувається так, бо Путін такий-сякий… однак аргументів, що у всьому винуватий Путін, в мене немає…
Після цих одкровень не надто здивувало, що по маршруту і на об’єктах відвідування Порошенка у Харкові мер без перебільшення ключового міста сучасної Українижодного разу не «засвітився» -вочевидь не через труднощі з пересуванням, а тому, що відведену йому PR-функцію він виконав. Надалі Президента покроково супроводжували інші «місцеві» — екс-губернатор області, нині очільник АПУ І. Райнін, «молода і дуже красива» голова ОДА Ю. Світлична, «новий потужний інвестор» Харківського тракторного заводу, мовчазний і покірний своїй долі мультимільйонер О. Ярославський тощо.
Тут доречно згадати про сумну історію падіння «красеня вітчизняного машинобудування» — ПАТ «ХТЗ»: після злочинно-непрозорої «прихватизації» в середині 2000-х р.р., упродовж тривалого часу, включаючи останні 3 роки війни з Росією, завод перебував під корпоративним контролем холдингу «Русские машины», належного особистому другу В. Путіна, російському мегаолігарху О. Дерипасці, та був доведений до ручки як у виробничо-технологічному, так і в соціальному плані.
Тільки у 2016 р. держава «прозріла», що це підприємство має стратегічне значення для національної економіки і безпеки, відтак, СБУ заходилася розслідувати схеми і мотиви, за якими посадові особи підприємства створили умови для знищення унікального виробництва. За висновком Центрального НДІ озброєнь і військової техніки ЗСУ, втрата підприємством частини ливарного, ковальського, термічного й інших різновидів устаткування, яке передбачалося демонтувати і вивезти до РФ, унеможливила б забезпечення нагальних потреб оборонної промисловості. При цьому, ПАТ «ХТЗ» у виробництві торсіонів для вітчизняної військової техніки взагалі є монополістом.
По суті проблеми фактично в унісон контрольованого зсередини і ззовні розвалу ПАТ «ХТЗ» автори одного з нещодавніх журналістських розслідувань резонно констатували: «Найголовніше в цій справі те, що П. Порошенко не може апелювати до того, що держава — неефективний власник, оскільки менеджмент практично всіх найбільших оборонних підприємств сформували він сам і його найближчі соратники. На ключових постах в ОПК нині в поті чола трудяться практично всі менеджери середньої і нижчої ланки автосалонів, лакофарбових магазинів та інших підприємств „сімейного“ бізнесу…», а також риторично запитували: «Чи варто в умовах війни гратися з приватизацією оборонної промисловості? Може, Петре Олексійовичу, варто почати реформу зі звільнення злодійкуватого менеджменту оборонних підприємств? …Усе це, безперечно, обернеться колосальними втратами для обороноздатності країни. А може, так і було задумано?»
На ці волаючі запитання хай відповість неупереджене слідство СБУ та ГПУ, після чого висловиться «по темі» й наш самий гуманний у світі суд… Чекаємо.
Наразі ж нанизаємо на протягнуту Президентом нитку невеличку бусину-припущення: знаючи, чиє сало з’їв, кіт завжди прагне врятуватися на високому дереві. У даному випадку — на товстезному баобабі власних заслуг. Саме звідти донеслися переможні Порошенкові реляції про рішення щодо відродження «ХТЗ», вишукання надійного інвестора, якому «особисто мною» доручено поставити на ноги виробництво багатофункціональних машин в рамках національної програми «Український трактор», а також танків і БТРів, підвищити в 2017 р. удвічі зарплати робітників та т.ін.
Коротше кажучи, за усіма ознаками наспів час добряче відбілити попередні темні плями, пов’язані з російською «гібридною темою», тому й возсіяла президентська зірка над Харківським тракторним. Чекати ж, коли й справді оживуть колись потужні танкові цехи, загуркотять мотори — ніколи, «Шатун-революційний» піджимає…
Тепер щодо імовірно утаємничених особливостей Конотопської блокади.
Кидається у очі загальнодержавний паралелізм у розвитку місцевих подій: патріоти-активісти, ветерани Східного фронту відфіксували на Конотопських залізничних розв’язках до 10 ешелонів у складі сотень вантажних вагонів і платформ, якими з РФ в Україну потрапляє антрацитове вугілля, скраплений природний газ, міндобрива. Адміністрація Укрзалізниці категорично заборонила місцевим працівникам показувати документи про вміст закритих вагонів, сертифікати походження товарів і станції їх призначення.
В дію вступили усталені механізми придушення громадської активності і корегування суспільної думки: регіональна поліція Сумщини взяла в облогу редут, згодом розпочавши кримінальне провадження за ч.1 ст. 279
Губернатор Сумщини, член БПП М. Клочко, перебуваючи у робочому кабінеті пізнього недільного вечора 5 березня ц.р.,у коментарі регіональному телебаченню зазначив, що «Ті, хто намагався розхитати ситуацію, побачили принципову позицію з боку працівників заводу „Авіакон“, Конотопського арматурного заводу, працівників Укрзалізниці. Були представники з різних міст та районів, які, почувши, що намагаються заблокувати рух, теж прибули до Конотопу висловити свою позицію…»
Втім, ніде не афішується, що патріоти таки досягли своєї мети: керівництво Конотопської дирекції Укрзалізниці погодилося надавати учасникам блокади, в особі народних депутатів України, усю інформацію про номенклатуру міждержавних вантажів і кількість вагонів, а редут у м. Конотопі продовжує далі працювати в спостережному режимі.
Але у такій нестандартно-кризовій ситуації ніхто чомусь не згадав, що в Конотопі є законно обрана місцева влада, яка де-юре уособлює всю територіальну громаду і повноважна висловлюватися від її імені з ключових питань життєзабезпечення, на відміну від начальника облполіції чи голови ОДА.
Де-факто, офіційна позиція мера Конотопа А. Семеніхіна виявилася небажаною і заретушованою, причина чого лежить на поверхні. Особа суперечлива й неординарна, він є гарячим поборником Національної Ідеї та членом ВО «Свобода», тож своє однозначно схвальне відношення до блокади торгівлі з агресором і окупантом засвідчив на персональній сторінці у Фейсбук.
Відтак, на відміну від «корисного» Г. Кернеса, «шкідливий» Конотопський мер і громада однодумців за його плечима виявилися настільки незручними для вертикалі влади, що ними вирішили просто знехтувати, не розгледіти їх з високої крони баобабу.
Чи бува й тут, як у Харкові, не проглядає олігархічно-кримінальне «російське дно»?
У пошуках відповіді, привернула увагу рішуча анти-блокувальна налаштованість робітників і, насамперед, дирекції Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон», що входить у структуру концерну «Укроборонпром» і чий персонал апріорі повинен би мати україноцентричну позицію.
За свідченнями згадуваних вище журналістів-розслідувальників корупційних схем в системі «Укроборонпрому», за станом на кінець 2016 р. ДП «КАРЗ «Авіакон» фігурувало одразу в 6-ти кримінальних провадженнях різних контролюючих і силових структур, при цьому, спектр злодіянь, інкримінованих його посадовцям, такий розмаїтий, а суми розкрадених коштів такі великі, що ці факти можна брати за навчальний матеріал для працівників слідчих підрозділів усіх українських правоохоронних відомств і спецслужб.
Крім банальної покражі матеріально-технічної бази, мало місце виведення бюджетних коштів на підприємства з ознаками фіктивності, значно завищувалися ціни на обладнання й комплектуючі, які купувалися в контрагентів. У ряді випадків слідчі органи намагаються встановити джерела походження виробів військового призначення, адже з’ясовано, що посадовці «Авіакону» тривалий час розукомплектовували вертольоти Міноборони, що перебували на підприємстві на зберіганні. Агрегати й комплектуючі з цієї авіатехніки «Авіакон» потім «купував» у підставних фірм.
Вірогідно, у зв’язку із останнім дещо раніше деякі ЗМІ повідомляли про оборудки Конотопського авіазаводу, що полягали у неодноразових упродовж 2014−2016 р.р. вартісних закупівлях авіаційних комплектуючих у чеської компанії, за якою стоїть російський бізнес.
Якщо так, то стає цілком зрозумілим, що тримаючи «на гачку» конче корумпованих управлінців згаданого та інших місцевих підприємств, а у соціально-економічних «заручниках» — сотні й тисячі (у масштабах країни) членів трудових колективів, їх дружин-діточок, правлячий паханат розраховує на свій розсуд використати цей «ресурс» у якості живих щитів проти рішучо налаштованих борців з олігархічним гнітом. Кишенькові ЗМІ радо видадуть і розтиражують потрібну картинку, кривдоохоронці задокументують, а продажні суди — засудять…
Й тоді з волі і руками наших сьогоднішніх горе-правителів може збутися з нами ось це, сказане колись про нас і проти нас (і вже почасти ретрансльоване то у Харкові, то в Конотопі): «Ми не будемо і не збираємося воювати з українським народом… Якщо ж ми приймемо таке рішення виключно для захисту українських громадян — хай тільки спробує хтось з числа українських військовослужбовців стріляти у своїх людей, за котрими ми будемо стояти — не попереду, а позаду! Хай вони спробують стріляти у жінок і дітей… Хотів би подивитися на тих, хто віддасть такий наказ в Україні…»
Скидається на те, що одіозному автору наведених слів й справді не доведеться бруднити руки — в Україні можуть знайтися ті, хто в крайньому випадку зробить «мокру» справу за свого вчителя.
То чи є такою вже образливою й небезпечною ситуація, коли влада за великими і не дуже мерами, лідерами громадської думки не видить таких самих громад, а за громадами — й цілого народу?
Є. І образливою, і небезпечною.
Виходячи з імпульсів самозбереження та суто з власних кон’юнктурно-кишенькових міркувань, сьогодні вони бачать нас надто малими і покірними, а завтра — можуть схотіти побачити просто мертвими.
Гуртуймося, бо цей сказ не про нас!
