Юрій Буздуган: наші президенти тільки мають ілюзію своєї всемогутності. Влада в Україні належить народу

— Як Вам 30% відсотків Зеленського?

— Я хочу, щоб ми розділили тактичні результати виборів від стратегічних. Хто вийшов у другий тур — це тактичні питання, які не мають жодного значення. Тому, я почну із стратегії, а вона у нас просто фантастична. Ви навіть собі не уявляєте, наскільки вона чудова. Здавалося, б хто міг подумати. Ви пам’ятаєте президентські вибори в 2004 та в 2010 роках?

— А як же ж?

— Тоді Україна була розділена на дві умовних частини, які ненавиділи одна одну і готові були до прямого протистояння. Янавіть не хочу називати прізвища конкретних політиків, які це зробили. Не знаю, вони до цього додумалися самі, чи скористалися чиєюсь підказкою, але то вже неважливо. Однак ця поляризація суспільства була найстрашнішим періодом в новітній історії України.

Саме цей розподіл дав підставу росіянам створити стратегію стравлювання однієї частини України з іншою: Лісу і Степу. Але на минулих президентських виборах, у 2014 році той, хто зробив ставку на протистояння Лісу та Степу однозначно програв. Ви пам’ятаєте результати голосування за Петра Порошенка? Фактично, вся Україна об’єдналася і підтримала його кандидатуру. І тут мова йде не про відсотки. Просто Порошенко запропонував загальноукраїнський проект, який був потрібен всьому народу: і правому і лівому берегу Дніпра, і україномовним і російськомовним, і Лісу і Степу. Ви пам’ятаєте, що він пообіцяв?

— Закінчити війну за два тижні… але ж то була маніпуляція. Думаю, що Порошенко і сам це добре розумів.

— Тим не менш, Порошенко запропонував проект, який стосувався всієї України і тому отримав підтримку усієї України. Після того, як Україну півтора десятки років рвали на шматки і українські націоналісти, і проросійські сили, вона стала, нарешті, єдиною. І це зробив не Путін, а Порошенко за допомогою свого «проекту швидкого миру».

Відповідно, хто сьогодні переможець не має значення. Але цей переможець також запропонував проект, що об’єднав всю Україну. Тобто, якщо ми подивимося на карту голосування, ми це дуже чітко побачимо. Не можна сказати, що на сході переміг один кандидат, а на Заході — інший. Власне, Зеленський став носієм загальноукраїнського проекту. Ви запитаєте, напевно, у чому його суть? Бо Зеленський насправді, нічого Україні не запропонував.

— Так, Ви вгадали моє наступне питання.

— Але, насправді і Порошенко не обіцяв закінчити війну за два тижні. Він на той момент зробив дуже красиву маніпуляцію. Він говорив, що ми не можемо терпіти ще два тижнідодругого туру, бо на Сході — війна. Нам і справді потрібно було відновлення державної легітимності України. Однак у суспільній свідомості меседж Порошенка сприйняли як обіцянку закінчити війну за два тижні. Що пропонує сьогодні Порошенко? «Війну до переможного кінця». Але чи гріє це людей? Вибори показали, що ні. Тому, громадяни підтримали загальнонаціональний проект Зеленського, хоча в чому він полягає, цей кандидат так і не сказав.

— Так можливо проект Зеленського називається «всі дістали»?

— Саме так, хоча вголос він це не озвучував. Іншими словами, Зеленський не взяв на себе жодних зобов’язань. У перекладі на просту мову це значить, що він дурить людей так само, як колись їх надурив Порошенко. Перший так і не закінчив війну ні за два тижні, ні за п’ять років. Тобто, Порошенко один раз обдурив людей, і вони йому висловили недовіру. Зеленський, на мій погляд, робить те ж саме. Звісно, давайте не забігати поперед батька в пекло. Може він здатний на багато правильних речей, бо ми не знаємо, якими будуть його перші кроки. Але на сьогоднішній момент, Зеленський себе поводить один в один, як Порошенко 5 років тому. Він маніпулює людьми. Тобто, є очікування і він їх використовує. Причому, на відміну від Порошенка, Зеленський не дає жодних обіцянок. Він діє в стилі: «Одружуватися не обіцяв, то що ти від мене хочеш?» Звісно, може він і одружиться і дасть результат, і люди будуть задоволені. Але то все потім.

Те, про що ми з Вами щойно говорили, називається тактикою. Але вона не настільки важлива. Насправді, стратегічні речі мають значно більше значення. По-перше, головний результат президентських виборів 2014 року — це об’єднання України. І вона залишається такою об’єднаною і досі. Стратегічна ставка Путіна на те, що Захід та Схід України знову зіштовхнуться лобами — провалилася. Україна цілісна і єдина. Саме це завдання було вирішено в 2014 — 2016 роках. Але крім проблеми об’єднання в Україні є купа різних завдань.

Оглядаючи ретроспективу нашої історії, можу сказати, що мабуть у нас така доля, коли всі важливі питання вирішує народ, а не уряд, чи президент. При цьому, вирішує їх усупереч всім президентам та урядам. Наприклад, яке є головне завоювання України за 25 років?

— Свобода?

— Саме так. Україна найвільніша країна на всьому так званому пострадянському просторі. Росіяни приїжджають до нас зробити ковток повітря свободи. Білоруси кажуть: «Які ви щасливі, що маєте її». Але Свободу нам подарували не президенти: ні Порошенко, ні Ющенко, ні Кучма і не Янукович. Ми її здобули всупереч діям нашої влади.

Скажімо, перші інституції поліцейської держави почали закладати за часів президентства Леоніда Кучми. Власне, взявся за цю справу Віктор Медведчук. Але жоден із двох наших демократичних президентів: ні Віктор Ющенко, ні Петро Порошенко не скасували жоден з інструментів поліцейської держави. Більше того, її процедури ставали все жорсткішими і жорсткішими. Влада робила все, аби позбавити народ Свободи.

Схоже, наступні свої завдання українці так само вирішуватимуть всупереч діям влади. Скажу вам відверто, що особливих ілюзій стосовно Зеленського я не маю. Він «дуля», яку показав народ своїй владі. Але я все ж таки не виключаю, що він зможе щось зробити добре.

А тепер хочу заспокоїти тих, хто думає, що Зеленський розверне кермо Україну у бік Росії. Давайте розслабимося. Він до Путіна просто не доїде. А якщо таки доїде і підпише щось небезпечне — назад може не повертатися. Україна об’єднана і єдина та чітко спрямована на свою Незалежність.

— Якщо Зеленський схоче розвернути вектор зовнішнього впливу, йому покажуть дулю?

— Ні, йому не дулю покажуть. Він просто не доживе до наступного ранку. І це з ним зробить не прокуратура, чи СБУ, а сам народ. Наші президенти тільки мають ілюзію своєї всемогутності. Давайте для прикладу згадаємо Віктора Януковича.

Але навіть нічого не чекаючи від Зеленського, я можу сказати, що Україна рухатиметься і далі до Демократії і Свободи. Вона перейде до вирішення інших фундаментальних завдань. Зараз я можу передбачити три основні.

Перше завдання, яке стоїть перед Україною — це Рівність. Зараз у нас, як у Оруела:"Всі тварини рівні, але деякі тварини рівніші за інших". Або як сказав іспанський диктатор Франко: «Друзям все, а іншим закон». Так ось, Велика Французька Революція почалася з встановлення не тільки Свободи, але й Рівності. Всі люди рівні перед законом, суспільством і економікою. Ніхто не повинен мати привілеїв. Як раз Велика Французька Революція йшла під гаслом: «Права замість привілеїв!». Але в Україні систему рівних прав не створили ні Порошенко, ні Ющенко. Це продовжує стояти перед Україною, і його буде вирішувати зараз не Зеленський, а українці. У самій примітивній формі воно сформульоване на рівні гасла «Закон один для всіх».

Друге завдання — це Справедливість. Порошенку відмовили, не тому, що він обманув з приводу війни. Справа не в тому, що більшість людей стали жити гірше, а в тому, що дехто нахабно і напоказ збільшив свої статки. Чого лише вартий скандал з головою правління НАК «Нафтогаз» Андрієм Коболєвим та його офіційною зарплатою і премією? Міжнародна організація праці видає рекомендації, щоб мінімальна та максимальна заробітна платня на підприємстві не відрізнялися більше ніж у 8 разів. Знаєте яка встановлена «вилка» у наших — українських нормативних документах? Я маю на увазі в бюджетній сфері без премій, надбавок і всіляких доплат. Мінімальна зарплата відрізняється від максимальної, на хвилиночку, у 240 разів. Тобто, коли погано всім — люди готові терпіти. Але ми потрапили у ситуацію: «кому війна, а кому мати рідна» і люди терпіти відмовилися.

Третє завдання, яке жорстко стоїть перед Україною — це крах економічної політики. Кожен уряд намагався провести по кілька економічних реформ: податкову, пенсійну і так далі. Але який ми маємо результат? Економіка практично зруйнована. Якщо один німець за рік виробляє товарів на 100 тисяч доларів, американець — на 140 тисяч, українець часів СРСР на 40 тисяч то теперішній українець лише на 4,5 тисячі.

А ви ще запитуєте, чому ми погано живемо. Відповідь на це питання — неефективність нашої економіки. Вона у нас дуже низька. Всі уряди говорять, що займаються економічними реформами, але реально жоден з них так і не спромігся збудувати ефективну економіку. Всі їх реформи зводяться лише до одного: приватизувати завод (читайте, вкрасти), розпродати верстати на металобрухт, потім цей металобрухт переплавити і вивезти закордон, а людей викинути на вулицю. У нас робочі місця створюються хіба що на базарах. І що ми маємо? В Україні не залишилося жодного заводу, який би виробляв верстати. Верстатобудування припинило існування.

Тому, нам потрібно, аби хтось взявся за розбудову ефективності української економіки. На минулому тижні я був на пленумі профспілки атомної енергетики. Там виступав заступник міністра. Вона розповідала, що головний критерій ефективності економіки — це прибуток. Відповідно, всі неприбуткові підприємства потрібно закривати. І це вона подає як вершину економічної мудрості!

Але це — неправда. Прибуток був критерієм економічної ефективності у XVІІІ сторіччі, ще до промислової революції. Але вже в епоху «дикого капіталізму», у ХІХ сторіччі, критерієм ефективності економіки стала норма прибутку. А у ХХ сторіччі — критерій економічної ефективності — це здатність до масового виробництва. І, нарешті, сьогодні, у ХХІ сторіччі, критерієм ефективності економіки вважається продуктивність. Ефективність використання праці, основного капіталу, інновацій, тощо. Однак за цим критерієм Україна з’їхала з 40-тисячідо 4,5 тисяч доларів на працюючого за рік. І це вам після 25 років радикальних економічних реформ. Відповідно, щоб вирішити третє завдання Україні потрібно побудувати систему управління економікою з чіткими критеріями. Де ними стануть не прибуток, чи його маса, а продуктивність праці.

Ось я вам назвав головні питання, які стоять перед Україною. Але чи буде їх вирішувати Зеленський, чині, не має значення. У будь-якому випадку, як мінімум, одне з цих питань українці самі вирішать за час його президентства. Як зрештою, за президентства Порошенка вони змогли створити єдину Україну. Але війна не закінчилася і Справедливість не побудована. Відповідно, люди зробили свій вибір. Та вони проголосували не за Зеленського, вони проголосували проти системних людей. Раніше у бюлетенях була графа «проти всіх», її відмінили — і в результаті ми отримали Зеленського.

Тому, не треба намагатися надурити наш народ. Він у нас мудрий. І він своє слово все одно скаже. Бо влада в Україні належить не президентам, а йому, народу. І про це потрібно пам’ятати всім політикам. А тепер і Зеленському. Він навіть не усвідомлює, куди вляпався. І жартами він тут точно не відбудеться. І не дай йому Боже розчарувати цей народ. Ті хто зараз голосує за нього, будуть з нього добряче питати. Перед перемогою Януковича у 2010 році Олена Скоморощенко у своїй статті на «Українській правді» написала таке: «Переможець отримає по всій строгості революційної законності. Навіть за те, чого він не робив». Тоді їй ніхто не вірив. Але врешті-решт Янукович ганебно втік. Відповідно, варто Зеленському розчарувати людей, як йому доведеться відповісти.

Ірина Козар