Травневі сюрпризи від Національної опери

10 травня — опера «Макбет» (Дж.Верді)

Безмежний Всесвіт великого Верді представить вистава, яку нечасто можна побачити на сцені театру — оперу «Макбет» за мотивами трагедії Вільяма Шекспіра. Парадокс, але з першого ж виконання у 1847 році у Флоренції, опера, пройнята суворою й жорсткою атмосферою, з відсутністю звичної любовної інтриги та великої тенорової ролі, завоювала серця широкого загалу любителів музики.

У травневому показі опери «Макбет» на глядачів Національної опери України, у рамках проекту «Українські оперні зірки у світі», очікує зустріч з солісткою Національної опери України, народною артисткою України, Людмилою Монастирською (Леді Макбет). До речі, саме в цій партії у 2011 році відбувся її тріумфальний дебют на сцені Ковент-Гарден.

Безумовно приверне увагу глядачів і дебют у партії Макдуфа ще одного улюблениця публіки — Валентина Дитюка.

Головні партії виконують: Геннадій Ващенко (Макбет), Сергій Ковнір (Банко), Павло Приймак (Малькольм), Юрій Горинь (Лікар).

Постановний склад: режисер-постановник Італо Нунціата, диригент-постановник Володимир Кожухар, хормейстер-постановник Лев Венедиктов, художник-постановник Марія Левитська.

16 травня — одноактна опера «Моцарт і Сальєрі» (М. Римський-Корсаков) та одноактний балет «Болеро» (М.Равель)

Вже не перший сезон опера «Моцарт і Сальєрі» не сходить з афіш театру. Секрет успіху полягає в тому, що постановка свого часу була зроблена на двох яскравих солістів: метра оперної сцени Тараса Штонду (Сальєрі) та молодого, але вже знаного тенора Валентина Дитюка (Моцарт). Для Тараса Штонди партія Сальєрі виявилася дуже символічною: цією роллю він відзначав 25-річчя творчої діяльності та свій 50-річний ювілей. Окрім того, чудовий бас українського артиста найчастіше порівнюють з шаляпінським, а, як відомо, саме Федір Шаляпін був незмінним виконавцем ролі Сальєрі аж до еміграції.

Творчий тандем двох солістів можна буде почути також в опері «Фауст» (29 травня), де обидва співаки виконують головні партії — Валентин Дитюк (Фауст), Тарас Штонда (Мефістофель).

«Болеро» (М.Равель)

У 1928 році Равель написав один з найзнаменитіших своїх творів — «Болеро». Воно було замовлено танцівницею Ідою Рубінштейн та призначалося для хореографічного втілення. Однак не просто успіх, а світову славу завоювало «Болеро» в концертному виконанні. Цікаво, що слухаючи музику на репетиціях балету, композитор і близькі йому музиканти вважали, що концертне життя їй не судилося. «Таку п’єсу ніколи не зважаться включити до програми великих концертів», — говорив Равель, і друзі з ним погоджувалися. Тим часом, «Болеро» стало не тільки найвідомішим його твором, але й одним з найбільших явищ усієї музики XX століття.

Дуже символічно, що саме в цей день — 16 травня, у 1968 році, у Національній опері України відбулася прем’єра «Болеро» у постановці видатного українського хореографа Анатолія Шекери. Першою виконавицею партії головної героїні — Дівчини в білому — стала відома характерна танцівниця, заслужена артистка України Наталя Уманова, на яку саме і була зроблена постановка. Цього разу у цій партії — Ольга Голиця.

22 травня — опера «Ріголетто» (Дж.Верді)

Зараз усі так добре знають мелодії з «Ріголетто», — «La donna е mobile» («Серце красуні»), квартет («Bella, figlia dell’amore» — «О, красуня молода») та інші, що важко собі уявити, що колись вони вважалися занадто легковажними. Найперші читачі лібрето, — а це були венеціанські цензори, — знайшли його настільки непристойним, що наполягли на низці вельми істотних змін.

В основу сюжету опери «Ріголетто» покладена драма В. Гюго «Король бавиться», написану в 1832 році, і Верді вважав цей сюжет найкращим з усіх, покладених їм на музику.

Після прем’єри опери в Мілані у 1853 році Верді зауважив: «Я задоволений собою і гадаю, що нічого кращого не напишу». Можливо, це якоюсь мірою й відповідає його життєпису: жоден із наступних творів композитора за глибиною музичних характеристик і трагедійним пафосом не перевершив «Ріголетто».

Прем’єра цієї опери на київській сцені відбулася в 1975 році в постановці відомого режисера Ірини Молостової. Саме в цій постановці опера йде і до сьогодні.

У головних партіях: Олександр Мельничук (Ріголетто, придворний блазень), Валентин Дитюк (Герцог Мантуанський), Ольга Нагорна (Джільда, донька Ріголетто), Сергій Магера (Граф Монтероне) та ін.

25 травня — опера «Євгеній Онєгін» (П.Чайковський)

Більш аніж 30 років ця опера з незмінним успіхом йде на столичній сцені. І, мабуть, заслуга в цьому не лише великого композитора, який написав чудову музику, але й виконавців головних партій. Одну з яких — партію Онєгіна — виконає Андрій Бондаренко, запрошений у рамках проекту «Українські оперні зірки у світі». Репертуар співака з оксамитовим баритоном багатий різноманітними партіями, але найбільшої уваги заслуговує саме партія Євгенія Онєгіна. Не дарма театральні критики одностайні в своїй думці: Бондаренко ідеально підходить на роль Онєгіна. Він як ніхто інший представляє цього героя: будь то нудьгуючий денді або палкий коханець, його спів беззастережно зачаровує і підкорює жіночі серця. «Мені здається, що в кожному з нас є Євгеній Онєгін, — каже Андрій. — Адже з кожним траплявся момент, коли життя набридло, здається нудним та одноманітним. Але не слід боятися змін в своїй душі і серці. Взагалі, коли починаються репетиції, часто виникає питання: чому твір називається саме „Євгеній Онєгін“, а не „Тетяна Ларіна“? Але я вважаю, що все ж опера саме про нього — це його історія і його трагедія».

Також головні партії виконують: Ольга Рудик (Тетяна), Дмитро Кифорук (Ленський), Ірина Петрова (Ольга), Сергій Магера (Князь Гремін) та ін.

31 травня — опера Дж. Россіні «Севільський Цирульник» — 3-й прем’єрний показ

19 квітня в Національній опері України відбулася прем’єра опери Дж. Россіні «Севільський Цирульник». Головних героїв режисер-постановник Анатолій Солов’яненко ризикнув перенести у сучасність. Але це було того варто — класичний сюжет заграв новими барвами і як результат — публіка зустріла прем’єру захопленими відгуками.

Як зазначав ще до прем’єри Анатолій Солов’яненко, склад виконавців головних партій досить великий. Цього разу глядачі мають можливість почути: Ігоря Євдокименко (Фігаро), Анатолія Погрібного (Граф Альмавіва), Лілію Гревцову (Розіна), Андрія Маслакова (Лікар Бартоло), Сергія Ковніра (Дон Базіліо, вчитель музики), Ірину Петрову (Берта) та ін.

Постановний склад: режисер-постановник — Анатолій Солов’яненко; диригент-постановник — Микола Дядюра; художник-постановник Андрій Злобін; художник костюмів — Ганна Іпатьєва; хормейстер-постановник — Богдан Пліш; диригент — Алла Кульбаба.