Рушникова Україна Любові Романів
У Центрі української культури та мистецтва відкрили виставку «Мелодії барв Любові Романів», що приурочена до 75-х роковин початку депортації українців з етнічних земель Лемківщини, Холмщини, Надсяння та Підляшшя (нині територія Польщі). У день відкриття колекцію пані Любові внесли до Національного реєстру рекордів України.
Акцентом експозиції є вишивані рушники, яких в доробку Любові Романів близько двох сотень (у домашній колекції понад 160). Також представлені писанки та вироби з бісеру.
Любов Романів родом з Рогатина, що на Івано-Франківщині. З дитинства разом з мамою Цецілією Дмитрівною Романів (Возняк), виселеною з Лемківщини 1945 року, вишивала, писала лемківські писанки.
Після завершення навчання на факультеті фізики почала працювати на Державному підприємстві «Антонов». Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України та київського товариства «Лемківщина». Працює над відтворенням елементів традиційного лемківського одягу, виготовляє прикраси з бісеру — кризи, проводить безкоштовні майстер-класи з лемківської писанки, розшукує старовинні вишивані узори, створює на їхній основі свої композиції.
Роботи Любові Романів експонувалися на числених виставках та мистецьких конкурсах, публікувалися в підсумкових каталогах, нагороджені дипломами. Частина робіт знаходиться в колекціях музеїв та приватних зібраннях Польщі, Чехії, Італії, Білорусі, Росії, США, Канади.
2014 року майстриня власним коштом видала книжку спогадів свого батька — Мирослава Івановича Романіва «А Вігор і Сян течуть…» про події на Лемківщині та Надсянні, депортацію українського етнічного населення. Книжка містить достовірні текстові та фотографічні свідчення високої культури українців на цих теренах.
— Коли твориться вишивка на полотні чи рушниках, то з’являється надія, що українська культура, українське мистецтво не будуть втрачені, — наголосила відкриваючи виставку засновниця та директор Центру української культури та мистецтва Світлана Долеско. — Це надія на те, що ми залишимося нацією, що ми збережемо не лише українську мову, але й мову наших символів і знаків. Ця виставка унікальна і неповторна. Сподіваюсь, що у нашій країні активно розвиватиметься туризм і ми зможемо показати всьому світові наше мистецтво, нашу культуру і наші багатогранні традиції.
— Ідея проведення виставки виникла несподівано, — зізналася Любов Романів. — Я до неї йшла більше 30 літ. Перший свій рушник вишила в сім років. Зрозуміла, що саме в рушниках зможу передати розмаїття узорів різних регіонів України. Мене часто запитують, чому я вишиваю узори не лише Лемківщини, де народилися мої батьки, чи Прикарпаття, де минуло моє дитинство. Мені хочеться, щоб на будь-якій виставці людина з кожного регіону знаходила щось суголосне своїй душі. Хочеться, аби люди ставали добрішими. Вважаю, що нам потрібно вносити більше позитиву у наше життя, аби було більше приємних подій і приємних вражень.
Присвячую виставку всім тим, хто пережив депортацію. Я виросла зі словом «переселенство». Переселенцями були мої батьки, їхні родичі, друзі. Зараз знову часто чуємо це слово. Хочу, щоб більше не було таких подій, які б змушували людей переселятися.
Україна там, де наша культура. Дуже шкода, що раніше ми не змогли приділити більше уваги культурі східних регіонів та Криму. Напевне не виникли б такі події, якби було більше українського духу на цих землях.
— Пишаємося рекордами, які встановлені простими українськими жінками, — підкреслила керівник Національного реєстру рекордів України Лана Вєтрова. — Їхніми руками збережена українська культура, українська вишивка. І те, що ми маємо сьогодні, це дух України, пронесений через багато століть. Ми вперше вносимо до Національного реєстру рекордів України власноруч вишиту колекцію українських рушників. Представлено 165 експонатів. Це не всі рушники, вишиті Лобов’ю Романів. Частина з них зберігається по всьому світу. Це найбільша колекція рушників, створених однією людиною, а найбільша колекція в Україні нараховує понад 5 тисяч рушників.
Про становлення таланту Любові Романів розповіла її творчий наставник, керівник гурту «Надія» Надія Шматок. А пані Любов подарували Центру української культури та мистецтва книжку спогадів свого батька «А Вігор і Сян течуть…»