Юрій Смелянський: пеня — це дискримінація прав споживача комунальних послуг

Відповідні вимоги передбачає Закон «Про житлово-комунальні послуги», який вступив у силу з 1 травня поточного року. Про те, хто є ініціатором таких нововведень, можна дізнатися у статті аналітиків Національної Асамблеї «Боротьба з народом України або що насправді об’єднує народних депутатів?». Розмір пені не дуже великий і становить не більше 0,01% від суми боргу за кожен день. Але чи слід її було запроваджувати, враховуючи завеликі тарифи за житлово-комунальні послуги? Відповідь на це питання описав експерт фонду «Майдан закордонних справ» Юрій Смелянський у своєму коментарі для i-ua.tv.

Верховна Рада України ухвалила можливість стягнення пені за несвоєчасну оплату спожитих комунальних послуг. Сама по собі пеня — це стандартний економічний інструмент стимулювання своєчасності розрахунків за спожиті послуги. Не хочеш виконувати свої зобов’язання в узгоджені терміни — послуга буде коштувати дорожче. З точки зору логіки ринкових відносин все справедливо.

Але. Як свідчить стара приказка: «Диявол криється в деталях».

Деталь перша. Житлово-комунальні послуги є послугами життєзабезпечення, від них неможливо відмовитися. Взаємини в питаннях надання житлово-комунальних послуг допустимо порівнювати з дорогою, де є зустрічні рівноважні смуги руху. Одна сторона для споживача, інша для виробника і постачальника послуг. Рівновага означає однаковий рівень відповідальності за виконання взятих на себе зобов`язань.

І якщо з відповідальністю споживача все гранично ясно. Якщо не заплатив вчасно — пеня, в установленому договором і чинним законодавством розмірі з обмеженнями по максимальній сумі нарахування. То з рівною мірою відповідальності виробника і постачальника послуг не ясно нічого. Якщо ясності немає — допустимо стверджувати, що і реальної відповідальності практично немає. Тобто сторони спочатку ставляться у нерівні умови із дискримінацією прав споживача послуг.

Як наслідок, негативне сприйняття прийнятого рішення щодо впровадження інституту пені, яке сприймається як таке, що дискримінує по лінії додаткового зниження споживчих можливостей громадян України і як додатковий засіб збагачення для власників підприємств, що надають житлово-комунальні послуги.

Деталь друга. Свобода вибору. Одна з причин негативного сприйняття впровадження інституту пені полягає у відсутності конкурентного ринку житлово-комунальних послуг. Реальність сьогоднішніх умов в Україні — це штучно створений монопольний ринок житлово-комунальних послуг. При цьому власники цих підприємств монополістів і представники чинної влади, коли мова заходить про тарифи на послуги, чомусь використовують категорію «ринкова ціна». На монопольному ринку ринкових цін не існує і не може існувати. Монопольний ринок оперує монопольними цінами. Ринкові ціни виникають лише на конкурентному ринку. При тотальної української корупції встановлення тарифів для монополістів на житлово-комунальні послуги суспільством не сприймається як справедливий процес. Логічним продовженням є і сприйняття інституту пені як не справедливої дії по відношенню до споживачів послуг.

Деталь третя. Оплата житлово-комунальних послуг є тією частиною витрат людини, яких неможливо уникнути. Тобто, це платежі, які входять до переліку обов’язкових. У різний час, за останні 28 років, нормативна частка витрат домогосподарств (сім'ї) в загальному обсязі доходів варіювалася від 10 до 25% Реальність дуже далека від нормативів і досягає показника від 30% і до досягнення негативних значень. Це коли у самотньої літньої людини або у багатодітній сім’ї розмір платіжки за житлово-комунальні послуги за місяць перевищує розмір місячного доходу. Особливо яскраво це проявляється в опалювальний сезон. Тобто мова йде про низький рівень доходів населення, яким не відповідають затверджені тарифи.

Яка ситуація завжди викликає неприйняття і сприймається як несправедлива? Ситуація, при якій споживач спочатку поставлений перед вибором: оплачувати в повному (частковому) обсязі спожиті житлово-комунальні послуги і після виконання цих зобов’язань не мати достатніх коштів на задоволення базових потреб, не кажучи вже про розвиток особистості. Або не виконувати ці зобов’язання і використовувати наявні в розпорядженні кошти для задоволення базових потреб. Введення інституту пені фактично позбавляє українських споживачів навіть цього неприємного вибору.

Перелік «деталей», тих в яких диявол, можна було продовжувати. Хоча, на мій погляд, вже перерахованих цілком достатньо для деяких висновків.

По-перше, інститут пені стандартний інструмент ринкових відносин. А значить він повинен бути присутнім в системі відносин, як інструмент формування взаємної відповідальності.

По-друге, для ефективного впровадження інституту пені Україна повинна була реалізувати певний алгоритм дій. У цьому алгоритмі «інститут пені» не є первинною ланкою.

В узагальненому вигляді алгоритм виглядає наступним чином:

1. Створення конкурентного ринку житлово-комунальних послуг.

2. Ліквідація псевдо-природних монополій на цьому ринку.

3. Підвищення споживчих можливостей населення.

4. Запровадження інституту взаємної відповідальності споживачів, виробників і постачальників житлово-комунальних послуг. Одним з інструментів взаємної відповідальності є пеня.

По-третє, без реалізації такого алгоритму інститут пені в існуючих українських умовах стає лише додатковим інструментом збагачення олігархів та підвищення ступенязубожіння громадян України.

Юрій Смелянський