Юрій Буздуган: зовнішнє управління — це серйозна проблема

І прихильники нового президента Володимира Зеленського, і його опоненти з насторогою ставляться до його призначень. Олександр Данилюк, якого пов’язують з американським фінансистом Джорджем Соросом отримав посаду секретаря РНБО, а Андрій Богдан - адвокат олігарха Ігоря Коломойського, тепер голова Адміністрації Президента. Про що свідчать такі призначення? Можливо вони є проявом зовнішнього управління в Україні? Про це i-ua.tv запитав експерта з індустірального розвитку Юрія Буздугана.

— Чи можуть, на Вашу думку, призначення Олександра Данилюка секретарем РНБО, а Андрія Богдана — головою Адміністрації Президента свідчити, що Україна знаходиться під зовнішнім управлінням?

— Існує дуже багато свідчень того, що Україна знаходиться під зовнішнім впливом. Призначення президента — один з показників, які говорять про це. Але в даному випадку йдеться не стільки про зовнішнє управління, скільки про «коротку лаву» нового президента. Тобто, у Зеленського просто немає інших людей, яких би він міг призначити на посади секретаря РНБО і голови Адміністрації президента.

— Але невже немає більш достойних кандидатів, ніж Данилюк та Богдан? В Україні мешкають мільйони громадян.

— У політиці головним критерієм для призначення є лояльність. Щоб взяти людину до себе на роботу, я маю їй довіряти. Відповідно, у великих політичних командах робляться запаси людських ресурсів, які використовують після приходу до владу. Перший лідер Великої Французької революції Оноре Мірабо сказав, що «кожна революція — це десять тисяч вакансій». Ти матимеш потужну команду, якщо знаходишся в політиці протягом10 — 15 років. Зеленський ніколи політичною діяльністю не займався, але зараз йому треба заповнювати цю кількість вакансій.

— Тим не менш, Володимир Зеленський отримав 73% підтримки від кількості громадян, які взяли участь у виборах. І серед них є значно порядніші люди, ніж Данилюк та Богдан.

— Що я можу Вам сказати? Кількість довірених людей Зеленського окремо, а 73% - окремо. Люди за нього проголосували не тому, що в нього є команда, а тому, що він їм сподобався. Розумієте?

— Сподобався як класний актор? Але ж зараз такого немає, як в 2004 році, коли захоплювалися особистими якостями Ющенка та Януковича?

— Насправді, зараз ситуація стала ще сумнішою і, як ми бачимо, люди використовують ще гірший критерій для свого вибору. Ну, що я можу вам сказати? Мабуть народне прислів’я: бачили очі, що купляли, тепер їжте, щоб вам повилазило.

А зараз перейдемо до другої частини Вашого першого питання. Зовнішнє управління Україною, на жаль, існує. І це — серйозна проблема і нашої держави, і Володимира Зеленського особисто, бо тепер він — президент. Чи здатен він йому протистояти? Побачимо, але, як то кажуть, не на це він вчився. Бо завоювати симпатій людей і протистояти зовнішньому управлінню — зовсім різні речі.

— Чого нам тепер очікувати?

— Зовнішнє управління — це страшна технологія, яка існує щонайменше п’ять сторічь. Їй намагалися протистояти багато країн і дуже часто — марно. Вперше про зовнішнє управління почали говорити із народженням колоніальної системи. І вона стосувалася не лише в Африці чи в Індії, а стала проблемою будь-якої країни.

Зокрема, Сполучені Штати Америки також знаходилися під зовнішнім управлінням Великої Британії. Звісно, таке управління відбувалося не в інтересах США. Англія як метрополія завозила товари в Америку і продавала їх за завищеними цінами. Тобто, подобалося американцям це, чи ні, але вони були змушені купувати те, що бажали англійці. Наприклад, нечуваної вартості чай. Його англійці завозили спочатку до своєї країни, а вже потім відправляли до США. Утім, американцям такий розклад не подобався і вони вирішили діяти більш раціонально: їздити по чай напряму до Піднебесної. Однак англійці їм сказали рішуче ні. Зрештою, суперечка завершилася Бостонським чаюванням, коли колоністи весь завезений на англійських кораблях чай просто викинули в море.

Ось це — приклад зовнішнього управління, яке ніколи не відбувається в інтересах колоній. Той, хто вважає, що з приходом тітоньки Ангели настане благодать, дуже помиляється, бо німці керуючи нами, сповідуватимуть власні інтереси. Тому, зовнішнє управління — дуже серйозна проблема України, яка тепер стала і проблемою Зеленського. Йому не вдасться забезпечити для країни гарне життя, допоки він її не вирішить. Американці, скажімо, заради цього пройшли війну за незалежність. І то була кривава битва, яка забрала багато жертв…

— А зовнішнє управління точно не якась конспірологічна теорія? Бо це словосполучення звучить аж надто загрозливо.

— По-перше, це — дійсно серйозна загроза, а по-друге, конспірологічні теорії з’являються у некваліфікованих людей, які не розбираються у подібних речах. Насправді, зовнішнє управління - цілком технологічний процес зіткнення інтересів невійськовими засобами. Чого лише варта Угода про зону вільної торгівлі з ЄС, яку Україні запропонувала підписати Меркель? І ми, зрештою, її завізували, вважаючи за велике щастя цей документ. Але у результаті, ми ніякої вільної торгівлі не отримали. По відношенню до українських товарів застосовуються квоти і додаткові вимоги, а ось що стосується німецьких — їх немає. Вони завозяться в Україну необмежено, а українські товари мають жорсткі обмеження не тільки в Німеччині, але й у Європейському Союзі в цілому.

— На Вашу думку, чому політики почали піднімати питання зовнішнього управління тільки зараз? Що змінилося?

— Життя під зовнішнім управлінням стало дуже поганим. І це відчувають усі: і прості люди, і політики. Тому, останні зараз смикаються і намагаються зняти із себе будь-яку відповідальність, переклавши її на іноземців. Але при цьому саме вони, діючі політики, зробили все, аби зовнішнє управління настало. Що, нам його на штиках привезли? Здебільшого, Україна на нього погодилася сама.

— Назвіть маркери, завдяки яким стане зрозуміло, що Україна виходить з під зовнішнього управління.

— Покращення життя. І це — головний критерій. А ще — повна демократія. Коли ми самі прийматимемо рішення, і влада належатиме народу, ось тоді можна буде говорити, що Україна позбулася зовнішнього управління. Існує поняття суверену. Тобто, суб’єкта, який приймає рішення. Скажімо, хто вирішив, що буде в Україні війна? Думаєте ми? Ні, воно було прийняте під зовнішнім управлінням. Більше того, Російський агресор теж не суверенний. Ним також керують іноземці. Росія робить не те, що їй потрібно і йде на користь її інтересів. Вона працює на великих гравців, які здійснюють над нею зовнішнє управління.

— Як Україні поступово вийти з під зовнішнього управління? Зараз ми знаходимося у ситуації війни з Росією. Якщо ми топнемо ніжкою, грюкнемо дверима і скажемо нашим західним партнерам, що нам більше не потрібна їх допомога, цілком ймовірний варіант, що Росія просто нас знищить.

— Думки, на кшталт: «ми без них не впораєтеся» є гарним прикладом зовнішнього управління. Технології, як змусити папуасів добровільно на нього погодитися відпрацьовувалися сторіччями. Ще раз зверну увагу: зовнішнє управління відбувається з доброї волі керованого народу. Папуаси самі просять, щоб ними покерували. Тобто, ситуація, коли тебе змушують під дулом гармати, відбувалася тільки в ХVІ-ХVІІІ сторіччях. Починаючи з ХІХ сторіччя, усе зовнішнє управління відбувалося м’яко та люб’язно.

Існує кілька технологій його встановлення. Перша з них називається, колоніалізмом. Вона передбачає заборону колонії купувати товари у будь-кого, крім метрополії. Тут добре спрацьовує мій приклад про американців, яким англійці забороняли купувати чай в Китаї. Друга — неоколоніалізм. Він значно люб’язніший та м’якший. Неоколоніалізм передбачає модель, коли тобі пропонують зробити «спільний економічний простір», де розвинута держава продаватиме тобі автомобілі, а ти їй — банани. Україні зараз нав’язують будівництво аграрної економіки і обмін нашого зерна вартістю в 200 доларів за тонну на іноземні трактори. Для порівняння, лише 7 років тому Україна продавала сталь по 400 доларів за тону, а 30 років тому ми експортували саме трактори. Але тепер ми скотилися до зерна і чомусь випромінюємо райдужні емоції. І не розуміємо чому мудрі німці нам встановлюють нульову квоту на всі сільськогосподарські товари. А ось на наші трактори вільна торгівля не передбачена. Навпаки, на них діють дуже жорсткі обмеження. Відповідно, зона вільної торгівлі між Україною і ЄС — ще один прояв неоколоніалізму. Він — друга технологія, яка до речі ще не найстрашніша.

Але найбільш небезпечною технологією є постколонілізм. У його умовах країна абсолютно добровільно з вереском від щастя робить шкідливі для себе дії. Наприклад, Росія з вересками щастя захопила український Крим. Отримавши за це санкції через які її економіка лише за рік впала на третину (ВВП2014 — 2,0трл.дол., а ВВП 2015 — 1,3 трлн.). А, головне, отримавши статус «імперії зла» цієї світової війни. А світові війни ЗАВЖДИ закінчуються капітуляцією «імперії зла». І цей крок який призведе до чергової поразки Росії і явно вигідний зовнішнім гравцямпідтримало82% росіян. Ось це і є зовнішнє управління за допомогою постколоніалізму.

— І що робити з таким зовнішнім управлінням?

— Йому протистояти не так просто. Передовсім, потрібна воля і кваліфікація. Чи має їх новий президент? Побачимо і почекаємо. Чи вирве він Україну з рук зовнішнього управління? Хочу сказати одне: під ним знаходилися всі наші попередні президенти і уряди. І якось ми жили, правда жили все гірше і гірше.

— А може нам Україну слід розглядати у цивілізаційному контексті? Можливо, тоді ми значно швидше вийдемо з під зовнішнього управління, побудуємо справедливу державу і нові соціальні якісні інституції?

— Зовнішнє управління, як раз здійснюють не країнами, чи народами, а саме цивілізаціями. Власне, постколоніалізм — це встановлення контролю цивілізаційними методами. Розумієте, весь час технології контролю над народами рухаються у напрямку вдосконалення. Сьогодні вони досягли найвищого рівня цинічності. Іноземці апелюють до важливих для підконтрольних народів цінностей, спонукаючи на виконання їх умов, а ми радіємо та добровільно відмовляємося від суверенітету.

Давайте візьмемо Зеленського, він вміє подобатися. Тобто, володіє методами цивілізаційної маніпуляції. Але що далі? Прийдуть уявні американці, німці, або росіяни і скажуть: «Який ти хороший хлопець. Давай ти щось зробиш таке, що дасть тобі іще більше симпатій». Наприклад, мир в Україні. Гарний мессендж? Чи не його прагнуть люди? Його можна використати заради цілей зовнішнього управління. Або давайте інше гасло. Перетворення України на аграрного гегемона. Чому ні? Це — наша традиційна економіка, ми маємо родючі чорноземи. Але в результаті, ми продаватимемо замість сталі по 400 доларів за тонну, зерно за 200. Ось це і є зовнішнє управління.

Тому, перш за все, нам потрібна справжня демократія: влада народу і воля народу. На останніх виборах народ виборов свою волю, але свою владу не встановив. Тепер треба навчитися встановлювати свою владу. Бо зовнішнє управління — влада маніпуляторів закордону. Варто, нарешті, від неї відмовитися. Але це можливо лише після встановлення справжнього народовладдя. Із ним живуть усі країни «золотого мільярду». І саме тому, що у них панує не воля царя, президента, чи «луччих людей», а народу. Мабуть, саме тому всідержави золотого мільярду живуть в умовах справжньої демократії.