У Дніпрі попрощалися з загиблим «айдарівцем»

На момент загибелі Владислав мав 42 роки і тяжкий життєвий досвід. Йому вдалося пройти крізь полон і перемогти армійський ідіотизм у суді. Не витримав тільки бліндаж. Ворожа міна виявилася сильнішою від укріплень.

На кого ж ти мене залишив синку? Ти говорив: «Якщо не я, то хто?». Просив молитися за тебе. Я молилася. Ми всі молилися… Але ти не повернувся. Я тобі дзвонила, а ти не брав слухавку. Потім твій телефон вимкнули. Ти став по за зоною досяжності. Ой, сину-сину. Ріднесенький, дорогесенький… Навіщо ти мене тут залишив? Кого ж я тепер обійматиму? — голосила старенька пані Людмила над труною «айдарівця» Владислава Локтіонова.

Чим виміряти межу між життям та смертю? Між відносно безтурботним повсякденням і тяжкою непоправністю? Для Владислава Локтіонова її виміряв шлях сепарської міни. Від її запуску на ворожих позиціях аж до потрапляння у бліндаж «айдарівців». Фатального 7 липня, укріплення українських захисників під Торецьком знищили окупанти.

— Міна потрапила у найслабше місце бліндажа. Калібр був доволі великий. На жаль, наслідки виявилися надзвичайно тяжкими. У Владислава не було шансів. Інший його товариш зараз знаходиться у надзвичайно складному стані, у київському шпиталі. Ми дуже сподіваємося, що в нього усе буде добре, — розповів Андрій Пінчук — командир Владислава Локтіонова.

6 липня, ніби нічого не віщувало лиха. На найближчу поїздку додому Владислав мав безхмарні і доволі милі плани.

— Він зателефонував і похизувався, що грається з котиками. Хотів одного з них привезти додому у Дніпро. Але не судилося. Наступного дня після нашої розмови Влад загинув, — сказала подруга родини полеглого Героя Людмила Оскаленко.

На момент загибелі Владислав мав 42 роки і тяжкий життєвий досвід. Йому вдалося пройти крізь полон і перемогти армійський ідіотизм у суді. Не витримав тільки бліндаж. Ворожа міна виявилася сильнішою від укріплень.

Владислав Локтіонов пішов захищати Україну у 2015 році і приєднався до 92-ї окремої механізованої бригади. У травні 2016 року почався його майже дворічний полон. Він знаходився у селі Лобачеве на Луганщині і вирішив забрати човен, який чомусь опинився на протилежному боці ріки. Бійця мали прикрити побратими, а місцевість не передбачала несподіванок від сепарів. Але така ініціатива закінчилася для Владислава ударом в потилицю. Потім були допити і знущання в полоні бойовиків. Звільнили Владислава Локтіонова у грудні 2017 року під час обміну полонених.

Але після повернення додому його очікувала велика неприємність. Військова частина Владислава Локтіонова визнала його дезертиром. Чимало бійців назвали б таке рішення армійським ідіотизмом. Оскільки жодних підстав вважати Локтіонова зрадником у командування не було. Ба більше, Владислав знаходився майже два роки в полоні. Довести хибність звинувачень і відновити справедливість йому вдалося через суд.

Згодом Владислав вирішив повернутися на фронт. За місяць до загибелі він підписав контракт з 24-м окремим штурмовим батальйоном «Айдар» 53ї ОМБр. Там він виконував роботу навідника гранатомету. Побратими та командування запам’ятають його як безстрашного бійця, професіонала та оптиміста.

— Владислав був живчиком. Не дивлячись на нелегку долю та полон, він залишався дуже позитивною та щирою людиною. Пам’ятаю, як одного разу після чергування він повернувся з букетом троянд. Десь по дорозі знайшов кущі і цілеспрямовано зрізав квіти. З охапкою прийшов на опорник і роздав троянди дівчатам-медикам, — згадав Андрій Пінчук.

Прощання з Героєм відбулося 10 липня на подвір’ї його будинку у Дніпрі. Провести в останню путь Владислава Локтіонова прийшли його рідні, друзі, сусіди, побратими і волонтери. У Героя залишилася старенька мама та восьмирічний син Владислав.

Загиблого бійця відспівали священики Православної церкви України
Під час похорону чергували медики.
Владислава Локтіонова несли на цвинтар під звуки військового оркестру.