Юрій Смелянський: мешканці Криму не вписуються у російську реальність

Окупаційна російська влада оголосила війну кримським татарам не на життя, а на смерть. Про це свідчать жахливі вбивства Рашида Ягьяєва та ФахріМустафаєва. Обидва чоловіки зникли безвісти. Тіло першого з гирею на шиї викинуло море, а другого знайшли в землі. Обидва вбивства є доволі сумним дзвіночком для всього цивілізованого світу в цілому. Чи не означають вони, що путінська Росія вирішила повернутися до плану сталінського СРСР? Плану на продовження знищення кримськотатарського народу. Про це i-ua.tv запитав у експерта фонду «Майдан закордонних справ» Юрія Смелянського.

— Чи не здається Вам, що Росія проводить політику геноциду кримських татар?

— Безперечно, кримські татари, з точки зору залякування, найбільше потерпають від дій окупантів. Так відбувається, по-перше, через їх компактне проживання. Після повернення з депортації, такі компактні кримськотатарські райони з’явилися по всьому Криму. Наприклад, вони є в Ялті, Сімферополі, Бахчисараї, на півночі Криму і так далі. Де киримли оселялися своєю громадою. По-друге, кримські татари — малий народ. За чисельністю їх значно менше, ніж українців. Кримські татари, будучи малим народом, мають специфічну систему відносин, які притаманні всім нечисленним народам. У них дуже міцні родинні зв’язки на багато коліні кіл (рівнів) спорідненості. Це ми можемо не знати своїх двоюрідних і троюрідних братів та сестер. У кримських татар усе не так. Відповідно, вони між собою дуже тісно спілкуються, і між ними надзвичайно швидко поширюється інформація. Третя причина пригнічення кримських татар — їх публічне засудження окупації. Саме тому, росіяни поставили собі за мету їх залякати, щоб змусити до покори. А на випадок, коли страшилки не подіють, окупанти будуть просто витісняти їх з півострову. Але позбутися росіяни хочуть не тільки непокірних кримських татар, але і всіх громадян України. По суті, всі хто мешкали в Криму до моменту окупації, для них є потенційно нелояльними.

— Гаразд. Навіть ті громадяни, які, обвісившись колорадками, виходили з триколорами і кликали Путіна?

— Так.

— Поясніть.

— Фактор перший: усім військовослужбовцям, спецслужбовцям, працівникам міліції, які перейшли на бік окупанта, у особистій справі написали «схильний до зради». І це — факт. Другий момент — у будь-якої людини завжди в голові працює власний аналітик. Наприклад, дівчина порівнює ставлення свого коханого до і після весілля. Хіба це не аналіз? Те ж саме відбувається в головах усіх громадян України, які зараз живуть в окупованому Криму. Наприклад, було ось так, а стало ось так. І це «ось так» явно не на користь окупантів. Якість життя на півострові реально впала. Вона змінилася у гірший бік, і це дуже відчутно. Третій фактор: для окупантів Крим — це військова база. Більше їх там нічого не цікавить. Нелояльне населення на військовій базі — це нонсенс. Ви згодні?

— Так.

— Тоді наступний момент. Економіка нам говорить про те, що одного військовослужбовця бази має обслуговувати 4 цивільних особи: продавець, вихователь дитячого садочку, двірник і санітарка і так далі. Максимальне угрупування, яке окупанти планують розташувати в Криму — це відтворення кількості військових, які знаходилися на півострові за Радянського Союзу. Я маю на увазі 140 тисяч військовослужбовців. Наразі окупанти хочуть розмістити в Криму 120 тисяч. Щоправда, такого показника вони поки не досягли. Зараз він менший.

Тобто навіть, якщо російське військове угрупування в Криму налічуватиме 120 000 осіб, то потрібно для обслуговування буде 480 тисяч цивільного населення. Ну нехай 500 тисяч, нехай мільйон… Варто зазначити, що на даний момент в Криму проживає близько 3 мільйонів осіб. Хоча у лютому 2014 року кількість населення коливалася на рівні 2 мільйони 400 осіб

— Що спричинило приріст населення після окупації?

— Сьогодні іде процес під назвою заміна населення. Це один з інструментів колонізації окупованої території Криму з боку кремлівської влади. У 2014 році ми достатньо весело сприймали заяви депутатки Держдуми на прізвище Мізуліна. Вона пропонувала заборонити мешканкам Криму народжувати від кримських українців і дозволяти їм мати дітей тільки від чоловіків з материкової Росії. На перший погляд, дурнувата заява. Але насправді, вона має під собою певне підґрунтя. З точки зору росіян, за час перебування Криму у складі України у населення півострову, зіпсувалася свідомість. Вони мріють про свободи і говорять про права. Мешканці Криму не вписуються у російську реальність, і це потрібно виправляти. Ми глумилися над заявами Мізуліної, а вона все це казала на повному серйозі. Просто вона — рупор пропаганди, на кшталт Жириновського. А чого варта лише її ідея, всім охочим жінкам розсилати в конвертах сперму Путіна щоб потім вони народжувати від диктатора дітей? Та модель диктатури, яка сьогодні створена в Росії породжує серйозне сприйняття подібних, ідіотських з точки зору нормальної цивілізованої логіки, ідей.

— Після цього вона напросилася на купу фотожаб у соціальних мережах.

— Ця дама говорила про політику, яку окупанти успішно реалізують в Криму. Вона передбачає заміну населення. Тому, враховуючи, що на півострові проживає надлишкова кількість для військової бази людей, до того ж не лояльних, від них намагаються позбутися. Поки що це роблять, запроваджуючи метод погіршення якості життя: у сферах охорони здоров’я, освіти, цін на товари та послуги і так далі. Ціни стали вищими, а обслуговування гіршим не тільки тому, що окупанти не можуть впоратися з ситуацією. Навпаки, вони, на мій погляд, проводять свідому політику витиснення з півострову громадян України. Скажімо, росіяни до низької якості життя звикли. Тому Крим для них — звичайна російська глибинка, тільки з гарним кліматом, морем та горами. Громадяни України, проживши 5 років в окупації, зробили для себе порівняльний аналіз. Вони зрозуміли, що раніше вони могли більше купити товарів на свою зарплату і взагалі мали більше прав. А український правовий лібералізм давав більше можливостей і впевненості у наступному дні, при всіх наших негативах по системі відносин в державі.

Громадяни України перетворилися для росіян на вороже середовище, полонених, яких краще позбутися. Крайній інструмент — це чергова масова депортація. І ми не можемо виключати, що окупанти не підуть цим огидним шляхом. Зараз вони діють більш м’якими інструментами. Скажімо, пропонують програми з переїзду на материкову Росію, наприклад, так званий «Далекосхідний гектар». Частина мешканців Криму ними уже скористалася. Насамперед, мова йде про тих, хто поїхав на півострів, тікаючи з Донеччини і Луганщини. Але мені це нагадує насильницький вивіз, коли людям роблять пропозицію, від якої неможливо відмовитися.

Саме тому, виключати ймовірність що кримські татари, які зараз приймають на себе перший удар, не переживуть нову депортацію, я б не став. Хоча, Кремль має усвідомлювати міжнародну реакцію на такі свої дії. Але, як показує практика, чхати вони хотіли на міжнародне право. Саме тому, може настати момент, коли вони ухвалять для себе таке категоричне рішення.

— Тобто, якщо зробити резюме, то Росія намагається не стільки знищити кримських татар, скільки позбутися нелояльного населення?

— У цій ситуації кримські татари є національною і соціальною групою, яка страждає через свою позицію і компактність. До того ж Росія позиціонує себе як спадкоємиця Радянського Союзу. А Радянський Союз для кримських татар є державою, яка позбавила їх батьківщини. Тому, не сприйняття Росії в них знаходиться на генетичному рівні. І Кремль це дуже добре розуміє. Існує ще один аспект пояснення такої політики Росії. Щоправда, він більше філософсько-історичний. Московські царі були васалами кримського хана. Московія платила данину Кримському хану до часів Петра І.

— Росія вдалася до помсти?

— Можна розглядати її дії і так. Наприклад, перша анексія Криму при Катерині II, окупація та колонізація Криму з 2014 по теперішній час. Хоча, про це ніхто не говорить.

— Чим може Україна допомогти своїм громадянам, які лишилися на окупованому півострові?

— Формуванням такої внутрішньої і зовнішньої політики, яка буде створювати умови для деокупації Криму. Тоді півострів досить швидко повернеться в Україну. Особисто я маю надії, що так воно і буде.