Святослав Стеценко: у армії немає проблем, які починаються знизу

Гра на публіку не завжди відповідає реальності. Зокрема, так відбулося з парадами часів до початку війни з Росією. Хрещатиком крокували військові у новенькій формі, роз’їжджали танки, «Гради» та в БМП, а високо в небі літали винищувачі. Диктор чітким голосом декламував красиві промови про боєздатність Збройних сил України. Утім, війна показала справжній стан справ. На жаль, реальність виявилася не на стільки оптимістичною. У кривавому 2014 році бійцям не вистачало навіть правильно підібраної форми. Волонтери привозили аптечки, купували тепловізори, підбирали приціли і ремонтували техніку. То ж куди ділася вся ця легендарна армія, про яку нам так старанно розповідали на парадах? Можливо, техніка, яка їздила по Хрещатику виявилася нездатною для бойового застосування? Чи існує відповідальність за брехню перед суспільством? У пошуках відповідей на ці питання i-ua.tv звернувся до полковника запасу Святослав Стеценка.

— Куди, на момент нападу Росії, ділися усі ті потужні збройні сили, про які так впевнено розповідали на парадах?

— Відповідь дуже проста. Насправді, всі паради до війни як, власне, і під час неї, мали одне призначення. Воно називається замилювання очей громадянам. Можновладцям треба було показати: «Ось бачите, ми не все вкрали. У нас є армія, ми витрачаємо на неї кошти, а вона обов’язково зможе захистити країну у потрібний момент». Водночас, слід розуміти, що не Янукович почав знищувати українську оборону. Не він започаткував руйнацію українського війська. Янукович лише продовжив цю сумну традицію. Власне, продовжив те, що робили інші президенти України.

Першим, хто почав руйнувати нашу армію, був пан Кравчук. Ми отримали у спадок від СРСР найбільше і наймогутніше угрупування сухопутних військ в Європі. Україна тоді мала найчисельнішу, найкраще озброєну армію з ядерною зброєю і авіацію. Звісно, нам такі великі збройні сили стали непотрібними, однак їх можна було правильно скоротити. За зменшення армії Україна мала шанс отримати значну фінансову допомогу від Європи і США. Потім ці гроші доречно було б спрямувати на реформування оборони та розв’язання соціальних проблем.

Натомість, з нашою армією і її велетенськими запасами зброї, техніки, боєприпасів, пального та інших матеріалів зробили те ж саме, що і з всією Україною. Через чорні і сірі схеми її майно було розкрадено і розпродано. Найбільше збагатилися, насамперед, світові торговці нелегальною, або напівлегальною зброєю. Звісно, українські мародери отримали мільярди, але то була незначна частина прибутків. Левова частка пішла до кримінальних і напівкримінальних світових лідерів торгівлі зброї. Такою була їм компенсація за ризик. Якби зброя продавалася із дотриманням міжнародних правил, українська держава б змогла істотно поповнити свій бюджет. Та, на жаль, цього не відбулося.

Утім, не розкраданням єдиним. Після проголошення незалежності дуже постраждала система підготовки. Усі армійські скорочення здійснювалися таким чином, щоб завдати максимальної шкоди обороноздатності України. Замість єдиного збалансованого механізму, ми отримали купу окремих частин, які не могли ефективно виконувати бойові і оперативні завдання. Причинами того стали: відсутність належної логістики, ремонтно-відновлювальної і технічної баз. Ніби армія існувала, але через точкове руйнування військової інфраструктури вона не могла ефективно виконувати завдання з захисту України. У результаті прибирання зі структури, на перший погляд, незначних одиниць, руйнувалася решта можливостей вітчизняної оборони. Такими були результати незбалансованого скорочення ЗСУ. І це все робилося цілеспрямовано і дуже грамотно. Щоб знизити можливості українських збройних сил до максимальної позначки у час «ікс».

— Але ж проблема може бути не лише в президентах. Навіть зараз у бригадах працює достатньо людей, які продають армійське майно. Хлопці з «передка» називають їх «тиловими щурами», або «солярниками». Як правило, ці люди не мають бойового досвіду взагалі.

— А який бойовий досвід може бути у керівника складу? Нащо він йому потрібен? Його завдання не воювати, а скажімо, вчасно подати військовим пальне. Варто усвідомлювати, що на одну людину, яка стріляє у ворога, має бути кілька тих, хто забезпечує її усім необхідним.

Тепер відповім стосовно випадків, коли такі армійці демонструють свою нечесність на руку. У централізованій системі з жорстким багаторівневим контролем, якою є ЗСУ, неможливо вкрасти щось значне. Будь-який працівник складу, заправки, або арсеналу, може робити оборудки, лише у випадку, якщо він в системі. Тобто, ділиться із старшими начальниками. Усе вкрадене потрібно списати. Відповідно, без дозволу командира, який ставить автограф на документах такі оборудки виглядають нереальними.

І варто зазначити, що ця система будувалася цілеспрямовано. Командири або були змушені іти на такі зловживання, або не могли виконати мінімальний обсяг робіт з підтримання життєдіяльності військових частин. Дуже часто просували по службі людей з невисокими моральними якостями. Просто вони зручні і ними легко керувати. Вони висять на гачку, і виконають усе, що треба.

Таким чином, проблема прапорщика-крадія відсутня. Натомість, є проблема розкрадання майна і ресурсів збройних сил у великих обсягах. Її коріння сягає самого верху, як зрештою, і всіх інших негараздів Збройних силах України. Немає проблем, які починаються знизу. У такій жорсткій ієрархічній структурі, якою є армія, вони просто неможливі.

- Нам до війни на парадах розповідали про боєздатність української армії. Але коли почалася війна, стало зрозуміло, що суспільство ввели в оману.

— Так це була абсолютна брехня

— Чи передбачена за неї відповідальність?

— Ні, на жаль, такої відповідальності немає. Ні для військових, ні для цивільних. Особисто мені дуже соромно за генералів і старших офіцерів, які рапортували суспільству про міцну армію. Вони залишилися на коні і в революційному 2014 році і продовжують на ньому сидіти і зараз. Але жоден з них не поклонився українцям і не попросив вибачення за брехню. Можливо не всі з них йшли на брехню свідомо. Ймовірно, хтось сам обманувся. Тим не менш, жоден з них так і не попросив у народу пробачення. І що важливо, ці люди продовжують служити і керувати в ЗСУ. На жаль, збройні сили і досі не очистилися від них.