Юрій Смелянський: Чинна податкова система ніколи не стане інструментом економічного розвитку України

Державна податкова служба України знову шукає реформаторів. Черговий конкурс на заміщення посад п’ятнадцяти експертів оголосили на сайті держустанови. Чому українську податкову систему реформують реформують і ніяк не дореформують, i-ua.tv вирішив поцікавитися у експерта фонду «Майдан закордонних» Юрія Смелянського.

— У податкову службу в черговий раз набирають нову команду реформаторів. Здається ми про реформу фіскальної системи говоримо вже усі 28 років незалежності. Ви не вважаєте такі балачки симулякром, який навмисне вкидається суспільству?

— На сайті податкової служби України від 10 вересня опублікували оголошення такого змісту: «Державна податкова служба України запрошує приєднатісь до Команди підтримки реформ (ReformSupportTeam, RST), яка складатиметься із 15 експертів, що працюватимуть над впровадження податкових реформ за ключовими напрямами. Команда підтримки реформ надаватиме цільову підтримку податковій службі в розробці та імплементації пріоритетних реформ.

Джерелом фінансування проекту є Мультидонорський рахунок для стабілізації та сталого розвитку України (MDA) Європейського банку реконструкції и розвитку (ЄБРР), грантодавцями котрого є: Данія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Італія, Японія, Нідерланди, Норвегія, Польща, Швеція, Швейцарія, Великобританія, США та Європейський союз".

З подробицями пропонували ознайомитися на сторінці податкової служби в ФБ. З сторінки можна потрапити на інформаційний ресурс, де міститися вимоги до кандидатів і перелік вакансій в команду.

Є така приказка: «Диявол криється в дрібницях». Ось у вимогах до кандидатів перші «дрібниці» і криються.

По-перше, мова йде про зміни для України. Але вимоги до кандидатів опубліковані виключно англійською мовою. Тобто, припустимо зробити наступні висновки:

Англійська мова є основним пріоритетом у відборі кандидатів. Не професійні знання і компетенції — англійська мова.

Чому такий висновок? Державною мовою в Україні є українська, а оголошення про набір команди дає орган державної влади. Її виконавчої вертикалі. І відповідно…

По-друге, виклад вимог в такому вигляді дозволяють зробити ще один висновок. Другий пріоритет при формуванні команди це закордонні експерти. Тобто, припустимо говорити про те, що представники державної влади переконані в тому, що крім них в Україні немає професійних людей, які розуміють яким чином треба трансформувати систему економічних відносин в Україні в цілому. І податкових відносин, зокрема. Я переконаний, що в західних державах, серед наших партнерів є велика кількість високопрофесійних людей, які щиро хочуть допомогти трансформуватися Україні. Проблема, на мій погляд, полягає в тому, що вони не дуже ознайомлені з реальною ситуацією в Україні і з очікуваннями, які превалюють в українському суспільстві. А це є проблема для правильного формування стратегії трансформацій. Додатковим аргументом на підтвердження такої версії служить ще одна вимога до кандидатів — робота в Україні не менше 20-ти днів на місяць.

По-третє, перелік напрямків в роботі формованої групи. Їх позначено три:

— реорганізація та управління людськими ресурсами;

— розвиток і вдосконалення основних функцій STS;

— розвиток електронного уряду та прозорості.

Виникає питання. Формована група буде займатися розробкою стратегії трансформації всіх економічних відносин в Україні або тільки в області податкових відносин? На мій, можливо непрофесійний, погляд, податкова служба не має права бути «центром розробки стратегії економічної трансформації України і формування для України нової економічної моделі». Я можу привести, як мінімум, кілька аргументів.

1. Повноваження. Податкова служба є допоміжною державною службою, яка покликана супроводжувати процес податкового перерозподілу створеного в Україні ВВП. Мета такого перерозподілу — фінансове забезпечення виробництва суспільно значущих послуг. І в цьому процесі перерозподілу податкова служба не посередник, а представник держави. Повторюся. Такий перерозподіл має важливе значення, але допоміжний. Адже податкова політика не має самостійного характеру, оскільки податки, як інструмент впливу на економіку, застосовується в комплексі з іншими методами її регулювання. Загалом, податкова політика — це система відносин, які складаються між платником податку і державою, а також стратегії їх дій в різних умовах господарювання і економічних системах. Звідси …

2. Специфіка діяльності та завдання служби завжди в пріоритет буде ставити інтереси державної влади. Навіть якщо це благі цілі буде відсутня нейтральність. Таке формування моделі економічних відносин не матиме нічого спільного з реальними ринковими відносинами.

3. Податкова служба може стати платформою для розробки нової системи податкових відносин в Україні. Але для того, щоб це мало позитивний результат — формована група повинна розуміти в яку економічну модель потрібно вписати нову податкову системк. Ця група повинна мати відповідь на питання: «Навіщо громадянину України чесно і в повному обсязі сплачувати податки?». Без формування стратегічної картини, що відбиває нову, трансформовану систему відносин в Україні відповісти на це питання неможливо. Напевно з цієї причини у вимогах до кандидатів відсутня вимога ідеологічного орієнтування.

З огляду на викладене допустимо говорити про те, що формується група, яка буде черговою жертвою «вірусу грантоїда». Тобто. Буде сформована група, буде процес, буде якийсь результат… Але цей результат вплинути на підвищення якості життя в Україні для основної маси населення не зможе.

— У чому секрет довгограючої платівки під назвою «реформа податкової системи»? Звісно, ​​я не фахівець, але складається враження що у чергових реформаторів знову нічого не вийде.

Податковий кодекс, тобто документ, який повинен описувати систему податкових відносин між платником і державою, почав діяти з 1 січня 2011 року. До цього моменту податкові відносини регулювалися групою законів, указів президента України та підзаконними актами. Тільки за підсумками першого року застосування Податкового кодексу (2011 рік), в нього внесли близько 600 поправок. Приблизно по 1,5 поправки в день. І цей процес тривав щороку. Чому так? Якщо образно, давайте уявимо собі, що вся система економічних відносин в Україні (тобто базис) — це годинник, весь механізм якого зроблений з дерев’яних запчастин. Дерев’яний корпус, дерев’яні шестерінки, циферблат, стрілки. Завдання механізму показувати час: години, хвилини, секунди. Якимось чином, зі скрипом, тремтінням, вібрацією механізм працює і навіть виконує функції — то випереджаючи, то з відставанням, але показує час. Механізм вирішили поліпшити і замінили одну з шестерень на алюмінієву. Що буде з механізмом? Він буде розбитий і розсиплеться. Так як алюмінієва шестерня розіб’є всі дерев’яні з якими вступить в зіткнення. Ось так і з новою податковою системою, якщо крім неї нічого в системі економічних відносин не міняти. Так буде якщо нової економічної моделі (базису) не буде відповідати нова надбудова.

Я виходжу з того, що завданням створюваної групи буде тільки формування нової податкової системи. І тут варто повернутися до ще одній вимоги для кандидатів на участь в роботі групи: «Знайомство з програмою реформ в Україні і хороше розуміння політики процесу формулювання». Але насправді в Україні не існує «програми реформ». Адже «програма реформ» є складовою частиною Стратегії трансформації України. Хіба документ з таким або схожим за змістом назвою затверджувалися в Україні? На рівні ВРУ, КМУ? Ні. Те що я зараз сказав, виглядає не дипломатичним висловлюванням і може бути сприйнято з образою тими нашими західними партнерами, які протягом ряду років фінансували процес українських трансформацій. Допомагали нам порадами. Але це дійсність. Це факт.

Уявімо собі, що формується група для розробки нової податкової моделі. Яка перед нею стоятиме мета?

1. Держава — інструмент благополуччя особистості.

2. Держава — творець умов досягнення благополуччя особистістю.

Відповідно, ці цільові питання можна трансформувати під податкову систему. Для людини, як платника податків:

1. Працювати щоб жити.

2. Жити щоб працювати.

В Україні відповіді ні на одну з цих пар питань не сформульовані. З точки зору формування ідеології трансформацій.

З цієї причини варіантів розвитку подій кілька.

1. Нова податкова система залишиться такою ж, як і зараз з легкими «фасадними» змінами. Тобто залишиться як інструмент обслуговування системи відносин що склалася в Україні. У тому числі — економічних.

2. Нова податкова система буде сформована під інтереси або цілі нової влади. У такому варіанті влада спробує централізувати управління державою і системою відносин «під себе».

3. Нова податкова система буде сформована під потреби якоїсь іншої системи економічних відносин. Введена в дію вона вступить в конфлікт або протиріччя з діючою системою відносин (постулат «дерев'яного механізму»). Результат застосування буде негативний. Як варіант, просто не буде прийнятий суспільством.

У передвиборний період було озвучено гасло: «Ми всі президенти України». По суті, це означає, що центральним інтересом в діяльності державної влади є людина. І це було правильна заява. Шкода, що в законодавчих ініціативах, особливо економічних, які вносяться в парламент озвучений центральний інтерес, людина, відсутній.

І трохи про ту частину Вашого питання, в якому прозвучав термін «реформатори». У моєму сприйнятті термін «реформа» в українському варіанті стало лайливим словом. Таким собі синонімом «обману». Реформа в своєму дуже-дуже глибинному сенсі є повернення до форми. Тобто відновлення чогось порушеного. Тільки проблема в тому, що Україна знає тільки одну форму — «командно-адміністративна система відносин» Або «совок». Так куди ми зібралися «реформуватися»? Чи, можливо, повернення до командно-адміністративної системи і є нашою метою? З цієї причини я вважаю за краще використовувати термін «трансформація».

Так ось. Без створення нової збалансованої системи економічних відносин (без створення нового базису), без створення нової надбудови (нової політичної системи), без забезпечення балансу між усіма учасниками системи відносин — безглуздо міняти якусь одну «шестерінку».

— Інколи здається, що політики та урядовці не мають гадки, яку вони хочуть побудувати державу. Чому ніхто з них не говорить про базу?

— Я дозволю собі частково не погодитися з Вами. Частина політиків і членів уряду прекрасно розуміють, яку вони хочуть побудувати державу Україна. Тільки вони розуміють і інше, їх бачення «яким має бути держава» дуже не сподобається українським виборцям. І їх бачення суспільство не прийміть в дуже різкій і дуже агресивній формі. Відповідно, їм немає сенсу говорити і про базис. Це одна сторона питання. І додати треба тільки одну фразу. Цих політиків обираємо і приводимо до влади ми!

Одне з природних станів психології людини, набагато простіше шукати причини виникнення проблем, в першу чергу, не в собі, а в навколишньому світі. Тобто повинен бути винний, ворог, заздрісник тощо. Я, напевно, зараз скажу дуже непопулярну і контроверсійну річ. В тому що українські громадяни живуть погано, Україна — саме відстала держава в Європі — винні самі громадяни України. Без прийняття цієї провини нам ніколи не змінити в позитивному напрямку своє життя. Життя наших дітей і нащадків. У чому полягає ця вина? В силу об’єктивних і суб’єктивних причин, громадяни України досі не навчилися формувати сукупне соціальне замовлення на високу якість свого життя. А раз таке замовлення не сформовано — не може з’явитися його виконавець. Як результат, виборцям кожен раз підсовують в красивій (наскільки це можливо) упаковці інші варіанти розвитку і моделі держави.

Не знаючи в масі іншого варіанту життя, крім як в умовах командно-адміністративної моделі відносин. Будучи в масі носіями свідомості соціального утриманства, виборці віддають перевагу або вождю (який повинен вирішити всі їх проблеми), або надії на позитивні зміни. В результаті програють. І причина програшу проста — реалізується не їх (виборців) сценарій. Громадяни України залишаються лише глядачами або статистами.

Інша проблема — відсутність громадянського суспільства. Тобто, тієї спільноти громадян, які будуть генератором формування соціального замовлення на хороше життя і контролерами якості виконання цього замовлення. В Україні дуже багато соціально активних людей з індивідуальною громадянською позицією. Але вони не навчилися поки правильно делегувати повноваження на управління державою. Таке вміння — одна з ознак громадянського суспільства. Воно не навчилися, поки, розглядати управління державою з точки зору ідеології, а економічної ідеології — тим паче. В результаті, ми продовжуємо вибирати з тих політиків, які самі запропонували себе суспільству. Тобто, вибирати їх погляди, їх ідеологію або, вірніше, її відсутність. З цієї причини в Україні політичні партії — це не ідеологічні групи однодумців. Це — групи за інтересами, які формуються навколо вождя. І таких груп за інтересами навколо одного вождя може бути багато. Вірніше — завжди багато.

Як бачите, в такій системі політичних координат немає місця ідеології і, відповідно, немає місця для розмов про базис, його формуванні та розвиток.

— Яка Україні потрібна система? І як її потрібно визначати: згори чи знизу?

— Ваше питання вимагає дуже тривалої розмови. Постараюся бути коротким. Те що є в національній пам’яті. Два етапи або два варіанти системи відносин: командно-адміністративний (від впливу і присутності в житті якого ми досі не позбулися) і дуже сильно деформованої подібності ринкових відносин. Настільки сильно деформованої, що це більше нагадує трохи лібералізований варіант командно-адміністративної системи відносин. З цієї причини, перше, що треба Україні — це позбутися всієї спадщини командно-адміністративної моделі системи відносин. Наша первинна задача — декомунізація системи суспільних відносин. У всіх варіантах її прояви. В тому числі, і це архіважливим, в системі економічних відносин. Тобто, наше завдання декомунізовати базис. А після стане ясно, яким чином декомунізовати надбудову.

Скажу по іншому. Спочатку ми декомунізуємо модель економічних відносин в Україні. А потім так само вчинимо із системою політичних відносин. У реальності ці процеси будуть проходити практично паралельно, але пріоритет — за системою економічних відносин. Так як ці відносини формують ресурсні можливості держави.

У мене є свій власний погляд на те, якою має бути економічна модель України. Щоб не заглиблюватися в деталізацію, центральним об’єктом інтересу (стратегічним об’єктом докладання зусиль) є «економічно незалежна людина».

У нашому розумінні, «економічно незалежна людина» — це людина, яка має достатній набір інструментів для самозабезпечення, тобто наявності можливості вести самостійні дії без необхідності звернення до чужої, в тому числі, державної допомоги для придбання та споживання того набору благ, які можуть забезпечити всебічний і збалансований розвиток як самої людини, так і членів його сім’ї, за сукупністю їх можливостей в рамках встановлених системою (тобто державою) правових меж. Тільки наявність в суспільстві переважної частки економічно незалежних осіб дає можливість сконцентрувати в руках фізичних і юридичних осіб всю сукупність прав в системі держави, а влада в цій системі повинна існувати виключно для захисту цих прав. Такий підхід відповідає тій стадії розвитку суспільних відносин, які склалися в цивілізованому світі (Західна цивілізація) у ХХІ столітті.

Опоненти можуть відповісти, що в Конституції України є стаття 3, яка говорить про те, що базовою цінністю в Україні є «людина», а найвищою «соціальною цінністю» визначається «життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека людини». На мій погляд в статті 3 Конституції дано спотворене, деформоване, розмите визначення базової цінності і найвищої соціальної цінності, в першу чергу. Чому? «Базовою цінністю» визначається людина без фіксації його соціально-економічного статусу в системі відносин. «Найвищою соціальною цінністю» визначаються державні функції; комплексні етичні та соціальні поняття; морально-етичні категорії; принципи; процеси; стан і умови. Тобто, визначаючи найвищі соціальні цінності, які, за логікою, повинні ставитися до людини, насправді вони переорієнтуються на державу. Вірніше, на державну владу. Яка фактично і є та «базова цінність», і «найвища соціальна цінність». Логічним продовженням є визначення стратегічного об’єкта в системі національної безпеки — державна влада. Не людина, не громадянин, не суспільство — державна влада! Державна влада як уособлення держави. У такій площині погляду, людина є антагоністичною по відношенню до державної влади. Стратегічні цілі у них різні. У людини — власне благополуччя і благополуччя своєї родини. А у державної влади — збереження себе у владі з усіма бажаними привілеями. В такому антагонізмі державна влада розглядає людину як загрозу. Хіба хтось буде піклуватися про добробут і якісний розвиток загрози? Такий підхід нам теж треба міняти, якщо ми маємо бажання зайняти місце в Західній цивілізації.

На жаль, вся сукупність проблем, які сьогодні є в Україні, диктують необхідність одночасного формування нової моделі системи відносин і знизу, і зверху. Хоча правильно, коли формування нової системи відносин формується внизу. На рівні територіальних громад. Справжніх територіальних громад, а не тієї обманки, яку пропонує державна влада в рамках проведеної псевдо-децентралізації. Такий процес знизу і є формування соціального замовлення суспільством на нову якість суспільних відносин і, відповідно, нову якість життя.

V. Вам не нагадує ситуація із затяжною фіскальною реформою театр абсурду? Ми всі 28 років із періодичною постійністю говоримо про удосконалення податкового законодавства але віз і нині там. Чому немає і досі якихось результатів роботи реформаторів?

Мені весь цей 28-річний процес «танців хитрих політиків» навколо збереження і захисту фіскальних інтересів власників крупного капіталу (олігархів) абсолютно не асоціюється з «театром абсурду». Все дуже є логічним і послідовним. Справа в тому, що за минулий час, трансформації податкової системи під інтереси суспільства, тобто розвитку людини не здійснювалося. Ну, а всі зроблені «фасадні» зміни не задовольняли інтереси суспільства.

Адам Сміт, колись, 246 років тому сформулював 5 економічних принципів оподаткування. Їх пізніше назвали «Декларацією прав платника податків». За минулий час розвивалися і удосконалювалися суспільні відносини. І в даний час особливої ​​уваги заслуговують наступні 4 принципу оподаткування: принцип пропорційності; принцип максимального врахування інтересів і можливостей платників податків; принцип економічності (ефективності); принцип справедливості. Так ось … У чинній податковій системі України перші три принципу порушені. А принцип справедливості не реалізується взагалі.

У структурі податків, які включені до податкової системи України, застосовуються пропорційні процентні ставки. Всі 28 років. І всі процеси, які у нас називали «реформою податкової системи» зберігали цю позицію. Справа в тому, що пропорційні податкові ставки завжди вигідні великим платникам податків і не вигідні дрібним, в тому числі громадянам. Пропорційний податок, більшою мірою, пригнічує економічну активність платників податків з маленькими доходами. Пропорційний податок стимулює щоб багаті ставали багатшими, а бідні — біднішими.

Тому, бюджетна і податкова політика держави мають будуватися на засадах перерозподілу податкових платежів між платниками з різними можливостями. Це означає, що сама думка про однаковість (пропорційність) в оподаткуванні ущербна і непереконлива. Вибір напрямків трансформації податкових відносин має здійснюватися з урахуванням існування серед платників податків найрізноманітніших груп, які різняться між собою здатністю нести податковий тягар. Справедлива податкова система не може не враховувати, що великі промислові і малі підприємства — це платники з різними можливостями і їх не можна зрівнювати навіть щодо термінів і порядку сплати авансових податкових платежів. Необхідно враховувати податкові можливості новостворених підприємств та тих господарюючих суб’єктів що функціонують тривалий час.

Ще одна сторона «медалі». Основними, за значенням, податками для наповнення дохідної частини бюджетів (у першу чергу державного) є непрямі податки. Але, непрямі податки регресивні по відношенню до споживчих можливостей людини з низьким рівнем доходів. Вони застосовуються для регулювання рівня споживання. І ефективні тоді, коли на внутрішньому ринку дуже високий рівень споживання у основної маси громадян. А якщо ще ці податки застосовуються за пропорційною ставкою, то, у багатих споживчі можливості ставатимуть більше, а у бідних -тільки менше. Така ситуація заохочує масове ухилення від сплати податків, розвиває податковий нігілізм. Додам: в українській дійсності відхід від сплати податків здійснюють і великі, і рядові платники податків. Тільки цілі у них різні. У великих — це реалізація можливості монетизації свого політичного впливу або політичної та адміністративної влади. У дрібних — крайня ступінь потреби в підтримці мінімально необхідного рівня споживчих можливостей, ресурсного забезпечення саморозвитку або розвитку своєї родини. Наступний етап — корупція. Але це не тема нашої сьогоднішньої розмови.

Крім принципів, за якими будується податкова система в державі, існують функції, які повинна виконувати податкова система що створена. Про це я скажу дуже коротко. Чинна українська податкова система покликана виконувати виключно одну функцію — фіскальну. Тобто, наповнювати дохідну частину бюджетів усіх рівнів. З цієї причини податкова система України не стала і в існуючому вигляді, ніколи не стане інструментом економічного розвитку України.

Аргументи і фактори можна продовжувати перераховувати. Їх багато. Але думаю, що вже сказаного досить для відповіді на поставлене Вами питання.